РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2005 року        Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого                                судді Савченка С.І.

при секретарі                                Забарило О.С.

за участю позивача                         ОСОБА_1

відповідача                                 ОСОБА_2

адвокатів                                Кісілевич О.І., Шевченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду справу за позовом ОСОБА_1 до виконкому Бучанської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 про визнання пава власності на самочинне будівництво, визнання права власності на частину будинку і розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , виконкому Бучанської селищної ради Київської області про визнання пава власності на самочинне будівництво, визнання права власності на частину будинку і його розподіл, -

встановив:

Позивач в травні 2004 р. звернулася до суду із даним позовом, який мотивувала тим, що відповідач її чоловік, з яким перебуває в зареєстрованому шлюбі з 03.09.1972 р. В даний час судом розглядається справа про їх розлучення. Вказувала, що відповідачу в порядку спадкування належав старий будинок по АДРЕСА_1 . За рішенням Ірпінського міськвиконкому від 28.06.1978 р. відповідачу було дозволено провести капітальний ремонт будинку із збільшенням його площі. Однак, в період шлюбу сторони самочинно фактично побудували новий будинок, який був збільшений за площею та розмірами. Посилалася, що в 1989 р. вони припинили сімейні стосунки і не підтримували їх до 1993 р. В цей період вона закінчила будівництво частини будинку, після чого вони помирилися і з 1993 р. підтримували подружні стосунки до 1997 р., коли сім`я знову розпалася і відповідач пішов проживати до іншої жінки, де проживає до цього часу. Після 1997 р. позивач добудувала приміщення котельні та провела опоряджувальні роботи в своїй частині будинку. Вона та відповідач займають окремі частини будинку з окремими виходами. Вказувала, що спірний будинок є спільним майном подружжя, бо будувався з відповідачем в період шлюбу. Поскільки вона частину будинку добудувала за власні кошти після припинення подружніх відносин з відповідачем, то її частка у праві власності має бути збільшена і становить 2/3. Просила визнати за сторонами право спільної часткової власності на самочинно збудований будинок, визнавши за нею право на 2/3 частини будинку та виділивши цю частину в натурі.

Відповідач ОСОБА_1 в червні 2004 р. звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на частину будинку та його розподіл, який мотивував тим, що перебуваючи у шлюбі з позивачем в 1978-1988 р. вони побудували будинок по АДРЕСА_1 . Вказував, що будівництво проводили за спільні кошти та спільною працею, наймали людей, оплачували їх роботу, а тому їх частки у праві власності на будинок є рівними. Посилався, що виконання певних оздоблювальних робіт позивачкою в частині будинку, яку вона замає, не дає їй права на збільшення частки, бо він також виконав оздоблювальні роботи у своїй частині будинку. Просив визнати за сторонами право спільної власності на самочинно збудований будинок. Визнати за ним та позивачкою право на 1/2 частину будинку за кожним та розділити його в натурі.

В судовому засіданні позивач позов підтримала, підтвердила наведені в позові обставини, пояснила, що 14.05.2004 р. суд постановив рішення про їх розлучення. Уточнила, що приміщення котельні було побудоване нею в 1992 р., а до 1993 р. всі внутрішні роботи були закінчені і сторони ніяких робіт не проводили. Уточнила вимоги, просила визнати за нею право власності на 66/100 частин будинку, розділивши його за 1 варіантом експертизи, визнати за нею право на гараж «В», стягнувши з позивача на користь відповідача компенсацію.

Відповідач в судовому засіданні основний позов не визнав, пояснив, що в період шлюбу з позивачем замість старого будинку побудували новий, збільшений в розмірах. Будинок вони будували разом. Вказав, що близько 5 років як припинив подружні стосунки з позивачем і кожен з них користується обособленою частиною будинку з окремим виходом. У його користуванні знаходяться приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-12, 1-13. Свій зустрічний позов підтримав, підтвердив викладені в позові обставини, уточнив вимоги, просив визнати за ним право власності на 46/100 частин будинку.

Відповідач виконком Бучанської селищної ради в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника виконкому, враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Вислухавши пояснення сторін, покази свідків, вивчивши по справі письмові докази, суд вважає, що обидва позови підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка та відповідач з 03.09.1972 р. перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.7). Рішенням Ірпінського міського суду від 14.05.2004 р. шлюб між ними розірвано.

В період шлюбу в 1976 р. відповідач успадкував будинок АДРЕСА_1 (а.с.79-80). За рішенням Ірпінського міськвиконкому від 28.06.1978 р. відповідачу було дозволено провести капітальний ремонт будинку із збільшенням його площі та переплануванням приміщень (а.с.11). На підставі вказаного рішення сторони на місці старого будинку самочинно фактично побудували новий будинок, який був збільшений за площею та розмірами та мав інше планування (а.с. 14,18). За станом на 1988 р. будинок уже був побудований і мав розміри та планування, які має зараз, за виключенням приміщення котельні 1-14 площею 5,2 м2, яке було добудоване пізніше (а.с. 18).

Також судом встановлено, що будівництво спірного будинку було здійснене сторонами самочинно, тобто без необхідного дозволу. За рішенням виконкому Бучанської селищної ради № 105 від 19.04.2005 р. самочинно збудований будинок узаконено і даний дозвіл на оформлення технічної документації (а.с.87).

Наведені обставини стверджуються поясненнями сторін, показами свідків, свідоцтвом про одруження, свідоцтвом про право на спадщину, рішенням Ірпінського міськвиконкому, рішенням виконкому Бучанської селищної ради, технічними паспортами, висновком експертизи та іншими матеріалами справи.

Відповідно до п.1 Прикінцевих положень СК України 2002 р. вказаний Кодекс набрав чинності з 01.01.2004 р. і застосовується до сімейних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Поскільки в даній справі спірні правовідносини щодо набуття сторонами права на спільне майно подружжя виникли під час дії КпШС України, то суд застосовує норми цього Кодексу для вирішення даного спору.

Згідно ст.24 КпШС України майно, отримане кожним із подружжя під час шлюбу в порядку спадкування є власністю кожного з них. Згідно ст.25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Згідно ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Судом встановлено, що перебуваючи в шлюбі, відповідач успадкував за заповітом спірний будинок, який був згідно закону його особистою власністю.

Також судом встановлено, що в період шлюбу сторони за спільні кошти та спільною працею перебудували і перепланували будинок, внаслідок чого майно, належне відповідачу, істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок грошових і трудових затрат обох сторін, а тому суд на підставі ст.25 КпШС України вважає, що є підстави для визнання даного будинку спільною сумісною власністю подружжя.

Суд відповідно до вимог ст.28 КпШС України виходить з рівності часток подружжя при розподілі майна і враховуючи можливість виділення сторонам відокремлених частин будинку із самостійними виходами, які відповідають їх часткам у праві власності, вважає за необхідне розділити будинок в натурі між сторонами відповідно до 2 варіанту висновку судової технічної експертизи від 10.10.2004 р. (а.с.40-68). За даним варіантом позивачу виділяється в натурі 54/100 частини будинку, вартістю 75480 грн., відповідачу виділяється 46/100 частин будинку вартістю 64426 грн. Суд обирає даний варіант, враховуючи, що при такому поділі має місце незначне відхилення від часток, крім того такий варіант розподілу відповідає порядку користування будинком, який склався між сторонами і не потребує перепланування чи перебудови будинку.

Враховуючи, що відповідно до висновку експертизи має місце відхилення від ідеальних часток сторін у праві власності, суд стягує з позивача на користь відповідача грошову компенсацію. При визначені розміру компенсації суд виходить з того, що вартість будинку складає 139906 грн. З урахуванням того, що сторони мають право на рівні частки, відповідно частка кожного у вартісному вираженні становить 69953 грн. Поскільки за висновком експертизи позивачу виділяється частина будинку вартістю 75480 грн., то суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача компенсацію 5527 грн. (75480 - 69953).

Перший варіант експертизи суд не приймає до уваги, оскільки при такому варіанті будуть значно ущемлені права відповідача і порушені вимоги ст.28 КпШС України щодо рівності часток подружжя у майні. Зокрема такий варіант потребує значного перепланування та переобладнання, в тому числі перенесення стіни для обладнання відповідного до ДБН 79-92* житлового приміщення площею 16 кв.м., а також проведення добудови до будинку.

Розділяючи будинок в натурі, а також враховуючи неприязні стосунки між сторонами, суд вважає, що визнання за кожним із них права на половину сарая-гаража „В" як це пропонує експерт недоцільне, оскільки спільне користування стронами даною господарською спорудою може призвести до конфліктів, а тому суд вважає за необхідне виділити сарай-гараж „В” з погребом позивачу, стягнувши з неї на користь відповідача компенсацію 8982 грн. за 1/2 частину гаража.

Суд вважає вимоги позивача про необхідність збільшення її частки у будинку з 1/2 до 2/3 частин недоведеними. Твердження позивача про те, що частину будинку вона добудувала за власні кошти після припинення подружніх відносин з відповідачем не знайшли свого підтвердження. Так позивач в обгрунтування своїх вимог посилається на те, що вона в 1989 р. припинила подружні стосунки з відповідачем, після чого вона закінчила будівництво частини будинку. Однак такі посилання спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що згідно техпаспорту станом на 1988 р., тобто до припинення подружніх стосунків як стверджує позивач, будинок уже був побудований і мав розміри та планування, які має зараз, за виключенням приміщення 1-14 площею 5,2 м2, вартість якого є незначною і яке було добудоване пізніше (а.с. 1 8).

Крім того, всупереч вимогам ст.30 ЦПК України позивач не надала суду переконливих доказів, що її вклад в будівництво більший і суд може відступити від начала рівності часток. Посилання позивача на витрати грошового вкладу, який начебто є її майном, суд оцінює критично, оскільки даний вклад був внесений до Ощадної каси СРСР в 1976 р., тобто в шлюбі (а.с.93).

Крім того, позивач не надала документів щодо придбання будматеріалів, які б стверджували, що вона понесла більші затрати ніж її чоловік при будівництві.

Інших обставин для збільшення частки, як наприклад інтереси неповнолітніх дітей, також судом не встановлено, як не встановлено і обставин, передбачених частинами 2 та 3 ст.70 СК України, на яку посилається в позові позивачка.

Вимоги обох сторін про визнання за ними права на спірний будинок як на самочинно збудований, задоволенню не підлягають, поскільки за час розгляду судом справи за рішенням виконкому Бучанської селищної ради № 103 від 19.04.2005 р. самочинне будівництво узаконене і відповідачу дозволено оформити правову документацію на будинок.

На підставі ст.ст.24,25,28,29 КпШС України, керуючись ст. 15, 30, 62, 202, 203 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 як на майно подружжя.

Розділити житловий будинок в натурі, виділивши у власність ОСОБА_1 54/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , з виділенням у власність приміщень по плану : 1-4 пл.20,8 м2, 1-5 пл.10,8 м2, 1-6 пл.4,7 м2, 1-7 пл.7,2 м2, 1-8 пл.0,9 м2, 1-9 пл.2,6 м2, 1-10 пл.2,5 м2, 1-11 пл.10,5 м2, 1-14 пл.5,2 м2 та виділенням господарських споруд: сарая-гаража „В" з погребом, частину огорожі № 1-3, 1/2 частину скважини № 4, каналізаційний колодязь № 6.

Виділити у власність ОСОБА_2 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , з виділенням у власність приміщень по плану : 1-1 пл.10,3 м2, 1-2 пл.14,7 м2, 1-3 пл.20,7 м2, 1-12 пл.3,1 м2, 1-13 пл.3,1 м2 та виділенням господарських споруд: частину огорожі № 2,5, 1/2 частину скважини № 4, каналізаційний колодязь № 6.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14509 гривень за перевищення частки у виділеному майні.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 1-го місяця через Ірпінський міський суд.

Суддя                                        С.І. Савченко