справа № 2-112/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 червня 2010 рік                                                             м. Городня

    Городнянський районний суд Чернігівської області, в складі головуючого  судді - Лиманської М.В., при секретарі – Грабовець К.Ф., з участю позивача – ОСОБА_1, відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3  представників сторін – адвоката ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування домоволодіння недійсним, визнання подарованого будинку спільним сумісним майном та визнання факту проживання однією сім’єю,  третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус ОСОБА_7 Городнянського нотаріального округу Чернігівської області,

-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2010 року ОСОБА_1 звернулася в  суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, встановлення факту проживання з відповідачем однією сім’єю, визнання спірного будинку спільним майном подружжя та визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку. На обґрунтування вимог позивачка зазначила, що з відповідачем по справі вона з 2002 року створила сім’ю, з 2002 рік по 2009 рік вони проживали сумісно, вели спільний бюджет. В 2002 році вони з ОСОБА_2 за спільні кошти придбали у ОСОБА_3 спірний будинок. Договір укладав ОСОБА_2, але позивачка не знала, що за умовами договору будинок є подарований. Договір дарування спірного будинку, укладений між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 у 2002 році, є недійсним, оскільки укладений з метою приховати договір купівлі-продажу. Відповідач ОСОБА_3 особисто отримував від неї і ОСОБА_2 за спірний будинок гроші в сумі 1 тисячі доларів США. Після придбання будинку вони вдвох з відповідачем ОСОБА_2 оздоблювали будинок, робили в ньому ремонт, придбавали меблі. У 2009 році вони з ОСОБА_2 припинили фактичні шлюбні відносини. Після цього вона дізналась, що спірний будинок був подарований, а не придбаний за договором купівлі-продажу. Вважаючи оспорюваний правочин удаваним, посилаючись на положення ст.ст. 355, 368, 370, 372 ЦК України, ст. 69, 70, 71, 74 СК України просила задовольнити її позов.

Під час судового розгляду судом до участі у розгляді справи було залучено у якості співвідповідача дарувалеля будинку ОСОБА_3 як сторону правочину, та в якості третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору Городнянського приватного нотаріуса ОСОБА_7, яка посвідчувала договір дарування.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи і вимоги позовної заяви, просили їх задовольнити. Уточнили позовні вимоги щодо періоду спільного проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім’єю - з травня 2001 року по 03 листопада 2009 року.

В попередньому судовому засіданні та на початку судового розгляду позивачка стверджувала, що стала проживати з відповідачем ОСОБА_2 однією сім’єю з березня-квітня 2002 року, після того, як був придбаний спірний будинок.

В процесі розгляду справи позивачка пояснила, що стала проживати з відповідачем ОСОБА_2 однією сім’єю з травня 2001 року, до того, як був придбаний спірний будинок. По суті заявлених вимог позивачка пояснила, що до 2006 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з  ОСОБА_8 Від шлюбу вони мали двох синів. Проживали в м.Щорс Чернігівської області в спільно набутому будинку. В кінці 90-х років чоловік захворів, також він зловживав алкоголем, їхні подружні стосунки були фактично припинені. У 1997 році вона познайомилася з відповідачем ОСОБА_2, і вони почали зустрічатись. На той час ОСОБА_2 також був одружений з іншою жінкою. В 2001 році вони вирішили проживати разом. З цією метою вони придбали у ОСОБА_3 за спільні кошти будинок АДРЕСА_1. Вона особисто віддавала за будинок 300 доларів США, а також особисто платила ОСОБА_3 150 доларів США за корову. Договір на придбання будинку оформлював ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які їй не повідомляли про умови договору, тому вона не знала на яких саме умовах укладений договір та вважала його договором купівлі-продажу. Після придбання будинку  вони з ОСОБА_2 разом оздоблювали будинок, робили ремонт, придбавали меблі. В кінці 2002 року ОСОБА_2 розірвав шлюб зі своєю дружиною, а вона залишалась перебувати в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 до його смерті в 2006 році, продовжуючи фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_2  Фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_2 тривали до осені 2009 року та припинились в листопаді 2009 року, коли вона за наполяганням відповідача виїхала зі спірного будинку. Позивачка вважає, що спірний будинок належить їй та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, оскільки придбаний під час перебування в фактичних шлюбних відносинах за спільні кошти, та що вона набула право власності на Ѕ частину спірного будинку.  

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позов не визнали, відповідач пояснив, що є інвалідом 2-ї групи внаслідок отриманої на виробництві травми. У зв’язку з фактичним припиненням у 2001 році шлюбних відносин зі своєю дружиною ОСОБА_10 він мав намір придбати житловий будинок. З відповідачем ОСОБА_3 він знайомий багато років і спілкувались з приводу зайняття бджільництвом. Під час зустрічі восени 2001 року з ОСОБА_3 з’ясувалось, що останній продає будинок по вул. Вокзальній в м.Городні. При огляді будинку ОСОБА_3 зазначив, що вони з дружиною тривалий час бажають переїхати проживати ближче до м.Чернігова, де живуть їхні діти, які купили їм в сели під Черніговом будинок. Але їхній будинок в Городні ніяк не можуть продати, бо ніхто не хоче купувати. При цьому вони не бажають перевозити речі домашнього вжитку та меблі, які знаходяться в будинку,  і якби хтось придбав ці речі, то він міг би віддати йому будинок безоплатно. Він погодився на пропозицію ОСОБА_3 Останній склав великий список речей та меблів, які продавав. За ці речі він сплатив 1 тисячу доларів США. Як  і домовлялись з ОСОБА_3 будинок був подарований. В будинок він заїхав весною 2002 року. З позивачкою в фактичних шлюбних відносинах він не перебував, остання була його подругою та багато допомагала йому, в тому числі і в облаштуванні спірного будинку, так як він має тяжке захворювання і потребує допомоги. Також пояснив, що спільного господарства та бюджету з позивачкою він не вів, оскільки не потребував матеріальної допомоги позивачки через те, що мав велику пенсію у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві. За допомогу позивачці він з пенсії платив, в тому числі і в 2009 році заплатив їй грошову компенсацію, коли вони повністю розірвали відносини. Також відповідач заявив, що сплив строк позовної давності для пред’явлення даного позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що він давно знайомий з відповідачем ОСОБА_2, вони обидва займаються бджільництвом. В 2000 році він і його дружина ОСОБА_11 вирішили переїхати проживати ближче до місця проживання їхніх дітей, які живуть в Чернігові. Діти їхні заможні і придбали їм будинок в Чернігівському районі. Тому вони вирішили продати свій будинок по вул. Вокзальній в м.Городні. Більше року вони намагались продати належний їм будинок за 2 тисячі доларів США, подавали оголошення у пресі, але бажаючих придбати його не було. При розмові в 2001 році з ОСОБА_2, який повідомив, що бажає купити житло в м.Городні, він запропонував останньому купити його будинок. При огляді ОСОБА_2 будинку він зазначив, що бажає з дружиною якнайшвидше переїхати в Чернігівський район, де їм діти вже придбали будинок, та поскаржився, що тривалий час вони не можуть продати спірний будинок, бо ніхто не хоче його купувати. При цьому пояснив, що вони не бажають перевозити речі домашнього вжитку та меблі, які знаходяться в будинку,  і якби ОСОБА_2 придбав ці речі, то він міг би подарувати йому будинок. ОСОБА_2 погодився на його пропозицію. Він описав речі та меблі, які залишав в будинку для продажу. За ці речі ОСОБА_2 сплатив йому 1 тисячу доларів США. Також ОСОБА_2 разом з позивачкою придбали у нього корову, сплативши за неї окремо. Будинок він ОСОБА_2 подарував, про що вони уклали договір у нотаріуса. В будинок ОСОБА_2 заїхав весною 2002 року. Позивачка завезла в будинок декілька мішків з крупами та іншими продуктами харчування. Чи перебував ОСОБА_2 з позивачкою в фактичних шлюбних відносинах, він достовірно не знає, оскільки після переїзду лише декілька разів приїздив до ОСОБА_2 в гості, під час відвідувань позивачка була в будинку, складалось враження, що стосунки у неї з ОСОБА_2 добрі. Також ОСОБА_3 показав, що на початку 2010 року до нього декілька разів приїздила позивачка, яка просила його переписати з виготовленого раніше тексту розписку, в якій він визнав, що продав будинок ОСОБА_2 Він написав розписку, як і просила його позивачка. Він погодився тому, що є людиною похилого віку, не бажав іти до суду. В судовому засіданні ОСОБА_3 наполягав на тому, що гроші в сумі 1 тисячі доларів США він від ОСОБА_2 брав, але не за будинок, а за всі нажиті речі домашнього вжитку та меблі, які залишав в будинку. Будинок дійсно за домовленістю з ОСОБА_2 подарував останньому за умови придбання речей, так як в ті часи будинки в селі майже нічого не коштували, їх ніхто не купував, до того ж він  знав, що перевезення речей вантажним авто коштуватиме дорожче, ніж вартість всього будинку.

Третя особа на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору  в судове засідання не з’явилась, надала суду письмову заяву, в якій проти позовних вимог заперечувала, зазначила, що договір дарування будинку АДРЕСА_1 є законним, посвідчувався нею з дотриманням усіх норм законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Закону України „Про нотаріат”.  Крім заяви надала до матеріалів справи копію нотаріального провадження по оформленню договору дарування спірного будинку.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши обґрунтованість позовних вимог ,  суд знаходить, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, в частині встановлення факту проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім’єю.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, визнання спірного будинку спільним майном подружжя та визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

05 жовтня 2001 року між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір дарування АЕВ№666700. Предметом даного договору зазначене наступне нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1.  Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Городнянського нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №2048.

З матеріалів справи вбачається, що при укладанні договору дарування житлового будинку сторони письмово дійшли домовленості по всім істотним умовам договору.

Договір дарування укладено в письмовій формі. Правилами ЦК УРСР, який діяв на момент укладання договору, вимагалося укладення договору дарування нерухомої речі у письмовій формі і нотаріальне оформлення такого договору. З матеріалів справи видно, що письмова форма сторонами договору виконана. Нотаріальне посвідчення договору виконане.

З наданих до матеріалів справи приватним нотаріусом ОСОБА_7 заперечень на позов та матеріалів нотаріального провадження видно, що сумнівів у добровільності та істинності бажання сторін договору укласти саме договір дарування у неї не виникло. Після того, як вона повідомила сторонам про умови договору дарування, останні надали всі необхідні документи, підписали виготовлений договір без заперечень. Дружина дарувателя ОСОБА_3 – ОСОБА_11 – як співвласник об’єкта нерухомого майна, що відчужувався, надала письмову згоду на дарування будинку

В позовній заяві та в судовому засіданні позивачка зазначила, що укладенням оспорюваного договору дарування спірного будинку були порушені її права та законні інтереси як співвласника майна, що придбане за договором. При цьому позивачка зазначає, що спірний будинок був придбаний нею і відповідачем ОСОБА_2 в період спільного проживання однією сім’єю в фактичних шлюбних відносинах.  На обґрунтування своїх вимог посилається на норми ст. ст. 69, 70, 71, 74 СК України, ст.ст. 368, 370, 372 ЦК України, які визначають статус спільної сумісної власності.

Статті  69, 70, 71 СК України визначають майнові права подружжя. Статті 368, 370, 372 ЦК України визначають статус спільної власності кількох осіб, в тому числі спільної власності подружжя.

Судом встановлено, що позивачка і відповідач ніколи не перебували в зареєстрованому шлюбі, тому норми ст.ст. 69-71 СК України на правовідносини сторін не поширюються.

    Посилання позивачки на норми ст. 74 СК України також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в силу п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст.  74 СК, що регулює поділ майна осіб,  які проживають у фактичних шлюбних відносинах,  судам необхідно враховувати,  що правило зазначеної норми поширюється на випадки,  коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі,  і  між  ними  склалися  усталені  відносини,  що  притаманні подружжю.

    В судовому засіданні позивачка підтвердила та визнала той факт, що на момент укладання оспорюваного правочину - вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, шлюб тривав до 2006 року, в якому чоловік позивачки помер. До того ж судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в момент укладання оспорюваної угоди також перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 14.10.2002р. /а.с. 35/

    Крім того, положення статей 69, 70, 71, 74 СК України, статей 368, 370, 372 ЦК України, заявлені позивачкою як правові підстави позову, в силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та п.1 гл. 7 Перехідних положень СК України  не застосовується до цивільних та сімейних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним та Сімейним кодексами України  - до 01 січня 2004 року.

    Норми КЗШС України, який діяв на момент виникнення спірних відносин, не визнавали спільним майно, набуте особами, які перебували в фактичних шлюбних відносинах, перебуваючи при цьому в іншому зареєстрованому шлюбі, та взагалі не визначали статусу фактичних шлюбних відносин.

Тому враховуючи правила п.1 Перехідних положень СК України позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно визнання права на спірний будинок, як спільно набуте за час проживання однією сім’єю майно, не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню.

Укладання відповідачами оплатної угоди з приводу спірного будинку замість договору дарування в силу діючого на 2001 рік сімейного законодавства також не породжувало права власності ОСОБА_1 на придбане за договором майно. Тому укладанням відповідачами оспорюваного договору дарування права та законні інтереси позивачки не порушені.  

Розглядаючи позовну вимогу про встановлення факту проживання позивачки і відповідача ОСОБА_2 однією сім’єю в період з травня 2001 року по 03.11.2009 року, то цей факт під час судового розгляду знайшов підтвердження, але не в період  з травня 2001 року по 03.11.2009 року, а в період з березня 2002 року по 03.11.2002 року.

З показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 видно, що вони спілкуються з відповідачем ОСОБА_2 не тривалий час, близькими знайомими, або друзями не є, в період з 2002 по 2007 рік з відповідачем фактично не спілкувались.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14, показала, що проживає на АДРЕСА_2 та є сусідкою відповідача ОСОБА_2 З весни 2002 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 проживали в спірному будинку разом як сім’я. Позивачка в спірному будинку проживала постійно, обробляла городи, доїла корову, доглядала за будинком, готувала їжу, прала білизну. Відносини між позивачкою і ОСОБА_2 були добрі, сварок не було.  

Аналогічні показання дали допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16

Показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 спростовують твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що він і позивачка не проживали однією сім’єю, а були лише друзями.

 Враховуючи показання цих свідків, які узгоджуються між собою та з поясненнями позивачки, та оцінюючи їх в сукупності з наданими позивачкою письмовими доказами - фотокартками та вітальними листівками – суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт проживання позивачки однією сім’єю з відповідачем ОСОБА_2 в період з березня 2002 року по листопад 2009 року.

Уточнення позивачки щодо часу проживання з ОСОБА_2, які вона надала в судовому засіданні 31.05.2010 року, та в яких вона зазначила, що проживала з відповідачем не з 2002 року, як пояснювала раніше, а з травня 2001 року, судом сприймається критично, оскільки ці пояснення суперечать даним, які позивачка сама надавала в позовній заяві, під час попереднього судового розгляду та на початку судового розгляду справи.

  Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ч.1 ст. 88 ЦПК України, відповідно  до якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Представником позивачки, який є адвокатом, до матеріалів справи надано квитанцію про оплату наданої ним правової допомоги, квитанції про оплату послуг БТІ з оцінки нерухомого майна – спірного будинку та квитанцію про оплату судового збору /державного мита/. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, судові витрати, підтверджені документально, стягуються з відповідача на користь позивачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог  /1/5 частину позовних вимог/. При цьому суд враховує, що відповідач є інвалідом 2-ї групи, що підтверджується довідкою МСЕК, та в силу  п.18 ст.4 Декрету КМУ «Про державне мито» він звільнений від оплати судового збору. Оскільки задоволенню підлягає одна з п’яти позовних вимог, то стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає 1/5 частина витрат на правову допомогу та витрат на оплату послуг БТІ з оцінки нерухомого майна, що складає 378 грн. 60 коп. /1500 грн. + 393,10 = 1893,10/ 5 = 378,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись п.4 Перехідних положень ЦК України, п.1 гл. 7 Перехідних положень СК України, ст. 74  СК України, ст.ст. 10, 11, 88, п5.ч1.ст.256, 209, 212 – 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_11 про визнання договору дарування домоволодіння недійсним, визнання подарованого будинку спільним сумісним майном та визнання факту проживання однією сім’єю – задовольнити частково.

Визнати факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім’єю в період з березня 2002 року по 03.11.2009 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат 378 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя                                     Лиманська М.В.