2-47/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2010 року

Хмельницький міськрайонний суд в складі:

головуючої судді  – Сарбей В.Л.  

при секретарі     – Лоб І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницький цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Хмельницької обласної державної телерадіокомпанії «Поділля-Центр»

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

    Позивач в березні 2006 року звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, вказавши, що він з серпня 2003 року до 10.06.2005 року працював на посаді телекореспондента ТВК «Контакт», з котрої був переведений на посаду редактора відділу з оперативної інформації та хроніки з 10.06.2005 року в ХОДТРК. 15.03.2006 року його було звільнено згідно наказу № 27-к від 15.03.2006 року (далі: наказ № 27-к), однак таке звільнення вважає безпідставним, просить поновити його на роботі в ХОДТРК та зобов’язати ХОДТРК виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду в сумі 3000 грн.

    В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги уточнили, пояснивши, що наказом № 2 від 5.01.2006 року (далі: наказ № 2) позивачу було оголошено догану за те, що він 27.12.2005 року після 11.00 години залишив робоче місце, однак з 11.00 до 12.00 він перебував в приміщенні телестудії «Ескорт» УМВС України в зв’язку з виконанням робочих обов’язків, після чого повернувся на роботу, де був присутній до кінця робочого дня. Наказом № 11 від 31.01.2006 року (далі: наказ № 11) позивачеві було оголошено догану за невиконання дорученого завдання, однак зазначене мало місце з незалежних від позивача поважних причин. Аналогічно твердження в наказі № 27-к від 15.03.2006 року про те, що позивачем без поважних причин не виконані виробничі завдання з 27 лютого по 3 березня 2006 року, вважають такими, що не відповідають дійсності, оскільки вони не були виконані з поважних причин, зокрема, з причини захворювання позивача. Так як більше чотирьох років позивач не міг працевлаштуватися на роботу, постійно хвилюється, переносить великі психологічні страждання, тому вважають, що незаконними діями ХОДТРК «Поділля-Центр» йому заподіяна також і моральна шкода. Просять визнати незаконними накази № 2 від 5 січня 2006 року, № 11 від 31 січня 2006 року, № 27-к від 15.03.2006 року, поновивши позивача на посаді редактора ХОДТРК «Поділля-Центр» з 15 березня 2006 року, стягнувши зарплату за час вимушеного прогулу з дати звільнення до грудня 2008 року включно (оскільки згодом позивач працевлаштувався і його заробіток перевищував отримуваний за попереднім місцем роботи) та компенсацію в загальній сумі 30529,81 грн. і 100000 грн. моральної шкоди.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, пояснивши, що позивача звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України у повній відповідності до вимог законодавства про працю з урахуванням того, що він раніше у відповідності до наказів № 2 та № 11, прийнятих в січні 2006 року, був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього за трудовим договором. Ці накази не були в установлений строк оскаржені позивачем, не втратили юридичної сили за давністю, накладені стягнення достроково не знімались. На даний час такий строк оскарження пропущено і клопотання про його поновлення не заявлено. Крім того, наполягають на тому, що поважних причин відсутності позивача на роботі та неповідомлення про причини своєї відсутності адміністрації ТРК «Поділля-центр» 13-14.01.2006 року не було, довідки про звернення в ці дні за медичною допомогою були надані позивачем не одразу і вони не відповідають вимогам до форми видачі таких довідок, тому не можуть вважатися належним підтвердженням поважності причин відсутності, що, в свою чергу, свідчить про законність винесення наказу № 27-к та звільнення позивача з роботи в ТРК «Поділля-центр». З цих підстав просять в позові відмовити повністю.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено, що згідно наказу № 49-к від 17.06.2005 року позивача було прийнято на посаду редактора в Хмельницькій обласній телерадіокомпанії «Поділля-центр» за переведенням з ТРК «Контакт». Згідно наказу № 27-к по Хмельницькій обласній державній телерадіокомпанії «Поділля-центр» від 15.03.2006 року позивача з 16.03.2006 року звільнено із зазначеної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП України – за систематичне невиконання ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього посадовою інструкцією і правилами внутрішнього трудового розпорядку колективу ХОДТРК «Поділля-центр». При формулюванні причин звільнення в якості його фактичних підстав було враховано (і зазначено в наказі № 27-к) заходи дисциплінарного стягнення, а саме оголошення ОСОБА_1 доган, вжиті у відповідності до наказів № 2 від 5 січня 2006 року (за неодноразові порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку) та № 11 від 31 січня 2006 року (за ігнорування своїми службовими обов’язками), а також його відсутність на робочому місці і в приміщенні ТРК без відома керівництва і без поважної на те причини 13.03.2006 року з 13.45 год. до 15.30 год., 14.03.2006 року з 10.20 год. до 13.30 год. На покладення в основу наказу № 27-к саме зазначених вище наказів № 2 та № 11 посилається також відповідач.

Зазначені обставини підтверджуються наказом № 49-к по Хмельницькій обласній державній телерадіокомпанії «Поділля-центр» від 17.06.2005 року, наказом № 27-к по Хмельницькій обласній державній телерадіокомпанії «Поділля-центр» від 15.03.2006 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно підп. 1, 2 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі: Постанова № 9), при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.  

Крім того, як зазначено в підп. 1 п. 22 цієї ж Постанови № 9, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Як вбачається із ст. 147 КЗпП України, стягненнями за порушення трудової дисципліни є догана, звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

У відповідності до ст. ст. 148, 149 КЗпП України:

- дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці;

- до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення;

- за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне  стягнення;

- при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника;

- стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дослідивши докази у справі, проаналізувавши фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідність законові оскаржуваних наказів № № 2 та 11 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності підтверджується наступним.

Наказом № 2 від 5.01.2006 року позивачеві було оголошено догану. При цьому факт наявності дисциплінарного проступку (а саме неодноразових порушень Правил внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 27.12.2005 року з 11.00 до 17.45, ігнорування доручень і вимог своїх безпосередніх керівників) в діях ОСОБА_1 зафіксований наказом № 1 від 5.01.06 року, актом від 5.01.06 року, затвердженим генеральним директором ОДТРК «Поділля-центр» А.Я. Трачуком.

Письмові пояснення перед накладенням стягнення ОСОБА_1 не дані, але в наказі про оголошення догани вказано, що 28.12.05 дати пояснення він відмовився, а також відповідачем складено акт від 5.01.06, затверджений генеральним директором ХОДТРК А.Я. Трачуком, про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень.

Догана оформлена відповідним наказом (№ 2), виданим правомочним органом, а саме генеральним директором А.Я. Трачуком, котрим було видано і наказ № 49 про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

Вказане дисциплінарне стягнення накладено в межах встановлених законом строків - порушення мало місце 27.12.05 року, було виявлено 3.01.06 з доповідної ОСОБА_4, наказ про оголошення догани датований 5.01.06 року.

ОСОБА_1 ознайомлений з наказом - на наказі № 2 є підпис ОСОБА_1 та відмітка «З наказом не згідний».

Таким чином, зазначене дисциплінарне стягнення накладено у відповідності до закону і за дисциплінарний проступок, факт вчинення якого здобув своє підтвердження в судовому засіданні.

Наказом № 11 від 31.01.2006 року позивачеві було знову оголошено догану. При цьому факт наявності дисциплінарного проступку (а саме невиконання запланованих матеріалів з 24.01 по 27.01.06 року без поважних причин) в діях ОСОБА_1 документально не зафіксований, однак підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4,   допитаних в судовому засіданні. Крім того, позивач знав, що виконання цієї роботи було його трудовим обов’язком, оскільки 24.01.06 року йому була вручена посадова інструкція. Окрім того, в його заяві від 9.06.05 року про зарахування на посаду редактора ним проставлено власноручний підпис і в тому, що з умовами праці та внутрішнім трудовим розпорядком він ознайомлений.

Свої пояснення щодо обставин дисциплінарного проступку, за котрий наказом № 11 йому оголошено догану, ОСОБА_1 дав у доповідній, зареєстрованій (на наявному в матеріалах примірнику міститься відбиток штампа для вхідної кореспонденції) 27.01.10 року.

Догана як вид стягнення оформлена наказом (№ 11), виданим правомочним органом, а саме генеральним директором А.Я. Трачуком, котрим було видано і наказ № 49 про прийняття ОСОБА_1 на роботу; стягнення накладено в межах встановлених законодавчо строків - порушення мало місце 24-27.01.06 року, його було виявлено безпосередньо після вчинення, наказ про догану датований 31.01.06 року.

ОСОБА_1 ознайомлений з наказом 31.01.06 року, однак від підпису відмовився, про що було складено акт від 31.01.06 року. Згодом - 27.02.2010 року – на наказі свій підпис проставив, вказавши також, що з наказом не згідний, та зазначивши мотиви своєї незгоди.

Таким чином, накладення даного дисциплінарного стягнення оформлено і проведено належним чином, а факт самого порушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до підп. 1, 2 п. 23 Постанови № 9, за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначені заходи дисциплінарного стягнення, якими обґрунтовано систематичність невиконання ОСОБА_1 без поважних причин обов’язків, покладених на нього посадовою інструкцією і правилами внутрішнього трудового розпорядку колективу ХОДТРК «Поділля-центр» (викладені у відповідних наказах № 2 та № 11), накладені за достатніх підстав та у відповідності до вимог, передбачених КЗпП України.

Одночасно та у відповідності із вимогами ч. 6 ст. 147 та ст. 212 ЦПК України суд не бере до уваги в якості доказів у даній справі висновки експертизи, наявні в матеріалах справи, оскільки вони є суперечливими, не підтверджують і не спростовують зібраних по справі доказів у їх сукупності.

Разом з тим, представниками відповідача заявлено про сплив позовної давності щодо можливості позивача оскарження в судовому порядку вище вказаних наказів № 2 та № 11.

Відповідно до ст. 150 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно ч. 1 ст. 225 КЗпП України, працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічно у відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, у відповідності до підп. 1 п. 4 Постанови № 9, встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Дійсно, позивачем в даному судовому процесі заявлено позовні вимоги про визнання незаконними відповідних наказів № 2 та № 11 лише 16.03.2007 року. Попередньо він оскаржив ці ж накази до суду 3.05.06 року у справі № 2-3597/06, однак ухвалою Хмельницького міськрайонного суду у вказаній справі від 3.10.2006 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без розгляду, що підтверджується матеріалами оглянутої судом в судовому засіданні цивільної справи № 2-3597/06.

Суд вважає, що наслідки спливу позовної давності в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки, як вбачається із Постанови № 9, суд в зазначеній категорії справ зобов’язаний перевірити законність накладення на працівника усіх дисциплінарних стягнень, які були підставою звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними наказів № 2 та № 11 слід відмовити за безпідставністю таких вимог.

Разом з тим, аналізуючи звільнення як вид дисциплінарного стягнення, застосований до позивача наказом № 27-к, і як вид припинення трудового договору, суд виходить з наступного.

В ОСОБА_1 перед накладенням відповідного стягнення (звільнення) витребовувались письмові пояснення, однак від їх надання він відмовився, що зафіксовано в складеному комісією акті від 13.03.06 року, затвердженому генеральним директором ХОДТРК А.Я. Трачуком.

Стягнення накладено в межах допустимих строків – факт порушення мав місце 13-14.03.06 року, виявлено його було безпосередньо після вчинення, наказ про звільнення № 27-к датований 15.03.06 року і виданим правомочним органом, а саме генеральним директором А.Я. Трачуком, котрим було видано і наказ № 49 про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

При цьому звільнення належним чином погоджено з профкомом, на підтвердження чого в матеріалах справи наявний витяг з протоколу № 24 профкому від 15.03.06 року.

Крім того, звільненню як такому, що було здійснено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП, передувало два належним чином оформлених наказами № 2 і № 11 стягнення, які не були достроково зняті і не втратили юридичної сили за давністю станом на момент звільнення, чим дотримано умову систематичності невиконання працівником ОСОБА_1 без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Сам же дисциплінарний проступок, а саме порушення правил внутрішнього трудового розпорядку 13.03.06 року і 14.03.06 року – відсутність на роботі без відома керівництва без поважних причин , - в діях ОСОБА_1 хоча і зафіксований актом від 13.03.06 року, однак документально спростовується довідками, виданими Хмельницькою міською поліклінікою № 2 ОСОБА_1 13.03.06 року і 14.03.06 року з печаткою лікаря ОСОБА_6, повідомленням Хмельницької міської поліклініки № 2 за вих. № 197 від 28.03.2010 року за підписом в.о. головного лікаря Л.А. Фурманюка. Зазначені докази достовірно стверджують поважну причину відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 13.03.06 року та 14.03.06 року, а саме звернення за медичною допомогою та перебування у зазначені дні на прийомі у лікаря в Хмельницькій міській поліклініці № 2.

Крім того, докази ознайомлення ОСОБА_1 з наказом 27-к від 15.03.10 року у справі відсутні .

Таким чином, позивача звільнено із займаної ним посади за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України без законної підстави.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тому суд вважає, що необхідно поновити позивача на роботі в Хмельницькій обласній державній телерадіокомпанії «Поділля-Центр» на посаді редактора.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається із матеріалів даної справи, її судовий розгляд тривав більше року (з 3.04.06 р.) не з вини позивача, тому суму належного до виплати позивачеві середнього заробітку необхідно обчислювати за весь час вимушеного прогулу.

Як випливає із зазначеного у п. 32 Постанови № 9, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Так, згідно наданої позивачем довідки № 20, виданої 29.03.2010 року Хмельницьким НВК № 4, в період з дати звільнення 15.03.06 року та до даного часу ОСОБА_1 працевлаштувався на іншій роботі – керівником гуртка – вчителем Хмельницького НВК № 4, де працює з січня 2008 року. Його заробітна плата за 2008 рік склала 8512,23 грн.

Згідно того ж п. 32 Постанови № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням… він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Як вбачається з аналізу абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України вiд 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата для обрахунку суми оплати за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують незаконному звільненню.

У відповідності до п. 5. Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України вiд 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно п. 8 цієї ж Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При визначенні заробітної плати позивача, фактично отриманої ним за два місяці, що передували звільненню, суд бере до уваги довідку № 159 від 20.05.10 року, надану ХОДТРК «Поділля-центр», з якої вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за січень 2006 року склала 296,42 грн., в тому числі 125,73 грн. оплати за лікарняний, за лютий 2006 року – 328 грн., в тому числі 293 грн. оплати за учбову відпустку; в квітні 2006 року йому ж було донараховано зарплату за січень в сумі 192,83 грн. та за лютий в сумі 419,97 грн., в тому числі за учбову відпустку – 377,97 грн.  

При цьому суд не бере до уваги довідки від 11.04.06 року № 64, а також повідомлення від 20.05.2009 року № 218, наданих ХОДТРК «Поділля-центр», оскільки при їх складанні не було враховано всіх видів виплат, які включаються до суми заробітної плати, з якої обраховується середньоденний заробіток незаконно звільненого працівника.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача із розрахунку за два місяці, що передували звільненню, та з урахування того, що в січні-лютому 2006 року згідно правил внутрішнього трудового розпорядку ХОДТРК «Поділля-центр» було 40 робочих днів, складала:

1.   296,42 грн. + 192,83 грн. = 489,25 грн. (фактично отримано ОСОБА_1 заробітної плати за січень 2006 року);

2.   328,00 грн. + 419,97 грн. = 747,97 грн. (фактично отримано ОСОБА_1 заробітної плати за лютий 2006 року);

3.   489,25 грн. + 747,97 грн. = 1237,22 грн. (фактично отримано ОСОБА_1 заробітної плати за два місяці перед звільненням);

4.   1237,22 грн. : 40 робочих днів = 30,93 грн. (середньоденна заробітна плата).

В 2006 році кількість робочих днів з урахуванням внутрішнього трудового розпорядку ХОДТРК «Поділля-центр» після звільнення ОСОБА_1 становила 210, в 2007 році – 251, в 2008 році – 252 робочих дні, що не заперечується сторонами.

Сума виплати за вимушений прогул при цьому повинна була б складати: за 2006 рік – 6495,30 грн., за 2007 рік – 7763,43 грн., за 2008 рік – 7797,36 грн., що разом становить 22053,09 грн. Враховуючи, що за 2008 рік позивачем отримана заробітна плата за новим місцем роботи в сумі 8512,23 грн., то на вказану суму необхідно зменшити обраховану виплату за вимушений прогул і вона складатиме:

22053,09 грн. - 8512,23 грн. = 13540,86 грн.

Одночасно, згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці», відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги та у порядку, встановленому чинним законодавством, провадиться компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до статей 1 – 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (1.01.2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітну плату. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як передбачено п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, сума зазначеної компенсації, належної до виплати позивачеві, складатиме: за 2006 рік - 4991,43 грн., за 2007 рік - 5018,42 грн., за 2008 рік - 6979,10 грн., а всього - 16988,95 грн.

Крім цього, згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що незаконне звільнення відповідачем позивача із займаної ним посади призвело до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що виразилось в погіршенні матеріального становища після звільнення з роботи, неможливості протягом певного часу підшукати собі іншу роботу, а також в тому, що позивач змушений був тривалий час брати участь в судовому процесі на поновлення своїх порушених прав.

За таких обставин суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача компенсацію завданої незаконним звільненням моральної шкоди в сумі 2000 грн., тим самим задовольнивши зазначену позовну вимогу позивача частково.

Отже, загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача складатиме: 13540,86 грн. оплати вимушеного прогулу + 16988,95 грн. компенсації втрати частини заробітної плати + 2000,00 грн. моральної шкоди = 32529,81 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави, складає 325,30 грн. (1% від задоволеної суми позову), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи - 120,00 грн.

Понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у справі відсутні, понесені відповідачем судові витрати у даній справі в силу вимог ст. 88 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

    Керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 40, ст. ст. 147 - 149, 235, 237-1 КЗпП України, суд -

в и р і ш и в :

    Позов задовольнити частково.  

    Наказ № 27-к від 15.03.2006 року по Хмельницькій обласній державній телерадіокомпанії «Поділля-центр» про звільнення ОСОБА_1 визнати незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді редактора.

Стягнути з Хмельницької обласної державної телерадіокомпанії «Поділля-Центр» на користь ОСОБА_1 32529,81 грн.

    В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

    Стягнути з Хмельницької обласної державної телерадіокомпанії «Поділля-Центр» судовий збір в сумі 325,30 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 120,00 грн., а всього 445,30 грн. в дохід держави.

    Мотивувальна частина рішення суду виготовлена 31 травня 2010 року.

    Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Заяву на апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня його проголошення.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.

Суддя: