Справа № 426/398/21

РІШЕННЯ

іменем України

04 червня 2021 року                                                                        м. Сватове

       Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді  Половинки В.О.

за участі секретаря судового засідання  Чернишової О.С.

              розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сватове Луганської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

Позивач звернувся до суду з даним  позовом,  в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № бн від 28.08.2006 у розмірі 23864,43 грн. та судові витрати в розмірі 2270 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № бн від 28.08.2006. При укладанні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Відповідач пр. и підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Отже підписавши заяву, банк вважає, що між сторонами у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України). Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення в розрахунку.

       Представник позивача до суду не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, причину неявки суду не повідомив. На підставі п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, з урахуванням думки представника відповідача, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача.

       В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки вимоги позивача необґрунтовані. Крім того сплив строк позовної давності, в межах якого могли бути заявлені вимоги до відповідача.

       Вислухавши представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

       Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини:

       Як вбачається з матеріалів справи, зі змісту заяви від 28.08.2006, Відповідачу встановлено кредитний ліміт в сумі 250,00 грн на платіжну картку НОМЕР_1 з базовою процентною ставкою по кредиту 36 % із розрахунку 360 днів на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, дана інформація підтверджується копією заяви від 28.08.2006 року (а.с. 31).

       При цьому, в матеріалах справи містяться Умови та правила надання банківських послуг, що підписані головою правління банку, але не містять даних щодо дати прийняття або затвердження цих Умов, що позбавляє можливості встановлення періоду дії цих Умов, включаючи обізнаності Відповідача саме з цими Умовами. Шаблон наказу № 906 С-169 від 23.08.2006 «Про внесення змін в договірну базу по платіжним карткам, договірну базу по споживчому кредитуванню та в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів) без підпису уповноваженої особи не є належним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України, оскільки передбачає зразок відповідного наказу та не має юридичного значення для встановлення обставин по вказаній справі (а.с. 32-37).

       Суд вважає, що в такому випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої — договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період — з часу виникнення спірних правовідносин (28 серпня 2006 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

       За таких обставин та без наданих банком підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, суд вважає, що надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

       Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у такому випадку — в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

       При цьому, Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 серпня 2006 року шляхом підписання заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, включаючи збільшення розміру цих процентів.

       Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та Верховний Суд у постановах від 4 червня 2020 року у справі № 428/3822/17, у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 125/3161/14-ц тощо.

       За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

       Частиною другою ст. 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

       Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

       Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

       Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

       Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

       Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

       Строк спливу дії картки є кінцевим строком дії кредитного договору.

       Згідно з заявою на отримання кредиту від 28.08.2006, позивач видав кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії якої за довідкою банку становить до 05/13, тобто до травня 2013 року.

       У своїх поясненнях банк посилається на те, що Позивачу також було видано кредитні картки: № НОМЕР_1 зі строком дії 12/15 (дата відкриття 13.06.2012). За змістом пунктів 2.2, 2.4, 2.6, 2.8, 2.9 3.3 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого постановою Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (у редакції, що діяла станом на 30.05.20068 - дати видачі картки № НОМЕР_2 та станом на 05.03.2010 – дати видачі картки № НОМЕР_3 ), платіжна картка є власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом.

       Укладення договору про надання та використання платіжної картки здійснюється згідно із законодавством України та правилами платіжної системи. Цей договір може включати умови, що визначають порядок відкриття картрахунку і порядок надання та використання платіжної картки. Допускається укладення окремого договору про відкриття картрахунку.

       У договорі про надання та використання платіжної картки мають бути визначені предмет договору, права, обов`язки клієнта та емітента, їх відповідальність, порядок розгляду спорів та інші визначені сторонами умови.

       Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).

       Кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом. Після виконання зобов`язань сторін або в разі розірвання (закінчення терміну дії) договору банк на вимогу клієнта зобов`язаний видати йому довідку про повернення платіжної картки, кредиту та процентів за ним.

       Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

       Але письмового договору між банком та Відповідачем про встановлення кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 від 30.05.2006, № НОМЕР_4 від 13.06.2012, (заяви на видачу кредиту, підписаної Відповідачем) матеріали справи не містять і позивачем суду не надано.

       Отже, обставини щодо перевипуску первинної кредитної платіжної картки № НОМЕР_1 , яка отримана Відповідачем згідно з заявою від 28.08.2006, із видачею кредитних карток № НОМЕР_4 не встановлені, а тому кінцевий строк кредитування становить до 05/13, тобто до травня 2013 року, що відповідає строку дії картки № НОМЕР_1 .

       Таким чином, вимоги банку про стягнення процентів після 31 травня 2013 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

       Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 569/13606/17-ц.

       При цьому, також неможливо встановити в межах якого договору про відкриття платіжної картки було встановлено (збільшено, змінено) розмір кредитного ліміту з 250,00 грн, що передбачено заявою Відповідача від 28.08.2006.

       На підтвердження вказаних обставин, Позивачем також не надано суду належних та допустимих доказів.

       Втім обґрунтованими є заявлені банком позовні вимоги про стягнення тіла кредиту у розмірі 250,00 грн та нарахованих до 31 травня 2013 року процентів за користування кредитом.

       Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

       Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

       Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

       Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

       Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

       Враховуючи те, що сторони письмово не узгодили тривалість позовної давності за вимогами, що випливають із кредитного договору, до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

       За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

       Враховуючи те, що строк дії картки встановлено до 31 травня 2013 року, саме з цієї дати почався перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами банку про стягнення тіла кредиту та нарахованих до 31 травня 2013 року процентів за користування кредитом.

       Кредитор звернувся до суду із позовом у 2021 році, після спливу строку позовної давності, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі за спливом строку позовної давності.

       Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 569/13606/17-ц.

       При цьому, враховуючи виписку по виданій відповідачу платіжній картці № НОМЕР_1 згідно з заявою від 28.08.2006, суд приходить до висновку про відсутність підстав для переривання строків позовної давності, а списання банком грошових коштів не може призводити до переривання позовної давності, адже банк самостійно здійснює списання грошових коштів, і боржник, при цьому, не вчиняє будь-яких активних дій, які б стали підставою для переривання.

       Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц.

       Викладені обставини є підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись

ст. ст. 256-258, 261, 655, 1048-1050 ЦК України;

ст. ст. 12, 13, 78-80, 137, 141,  258, 268,  352 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

       Відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк» до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28.08.2006 в розмірі 23 864,43 грн.

       Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

      Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

      До дня початку   функціонування  Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи  рішення суду може бути  оскаржено безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Сватівський районний суд Луганської області  протягом  тридцяти днів з дня  його  проголошення.

       Повний текст рішення викладено 08 червня 2021 року.

Суддя Сватівського

районного суду  В.О. Половинка