копія
Справа № 2-1516 /2010
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
15 січня 2010 року Шевченківський районний суд м.Києві в складі:
головуючого судді Савицький О.А.
при секретарі Цапко В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра", третя особа – Тимчасовий адміністратор ВАТ КБ "Надра" ОСОБА_2, про визнання звільнення незаконним, зобов'язання змінити запис про причину звільнення в трудовій книжці, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
12.03.2009р. позивач звернувся до суду зі згаданим позовом до ВАТ КБ "Надра". Позовні вимоги мотивував тим, що до 13.02.2009р. працював у ВАТ КБ "Надра. В період його роботи відповідач не виконував вимоги законодавства про працю, чим порушував права позивача у сфері трудових відносин. В зв'язку з цим позивач, діючи в межах прав, наданих їй ч.3 ст.38 КЗпПУ, розірвав трудовий договір за власною ініціативою та у визначений ним строк - з 13.02.2009р., про що повідомив відповідача шляхом подання в цей же день відповідної заяви. Оскільки трудовий договір був ним розірваний з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпПУ, а саме в зв’язку з невиконанням вимог законодавства про працю з боку роботодавця (відповідача), вважає, що це тягнуло за собою обов'язок відповідача виплатити при звільненні вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, виплату якої передбачено ст.44 КЗпП України та колективним договором.
Згідно п.17 Наказу Тимчасового адміністратора ВАТ КБ "НАДРА" № 79-п від 13.02.2009р., позивач був звільнений з 13.02.2009р. за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпПУ. Однак з яких конкретно підстав (причин), передбачених ст.38 КЗпПУ, був розірваний трудовий договір між позивачем та відповідачем, в наказі про звільнення та в трудовій книжці позивача не зазначено. При цьому підставою звільнення в наказі вказана заява позивача від 13.02.2009., в якій він повідомляв про розірвання трудового договору з 13.02.2009р. саме за ч.3 ст.38 КЗпПУ. Тобто внаслідок невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю. Після розірвання позивачем трудового договору з 13.02.2009р. в порядку ч.3 ст.38 КЗпПУ, відповідач виплату вихідної допомоги не здійснив.
Оскільки наказом №79-п від 13.02.09р. позивач був звільнений за ст.38 КЗпПУ без вказівки конкретних причин звільнення, передбачених ст.38 КЗпПУ та зазначених позивачем в заяві про звільнення від 13.02.2009р. (ч.3 ст.38 КЗпПУ), однак з посиланням на його заяву, як на підставу такого звільнення, позивач вважає, що трудовий договір між ним та відповідачем 13.02.2009р. було розірвано з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпПУ, а саме в зв"язку з невиконанням з боку роботодавця (відповідача) вимог законодавства про працю. Своє звільнення наказом № 79-п від 13.02.09р. за ст.38 КЗпПУ без вказівки причин звільнення, зазначених ним в заяві про звільнення від 13.02.2009р., вважає незаконним, а запис до своєї трудової книжки, недійсним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. З цих підстав просив стягнути з відповідача вихідну допомогу, виплата якої передбачена ст.44 КЗпПУ в розмірі тримісячного середнього заробітку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суму і розрахунок якого уточнила на день прийняття судом рішення.
Представник позивача позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі згідно уточнених позовних вимог.
Відповідач надав суду письмові пояснення. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Вважає, що грубого порушення трудових прав позивача допущено не було, атому були відсутні підстави для звільнення позивача за ч. 3 ст.38 КЗпПУ, оскільки порушення з боку відповідача не були постійними. Недотримання строків виплати заробітної плати, які мали місце в січні 2009р., було нетривалим та одноразовим, було спричинене скрутним становищем банку, внаслідок чого постановою Правління НБУ №59 від 10.02.09р. у ВАТ КБ "Надра" призначено тимчасову адміністрацію. Посилання позивача на розпорядження Тимчасового адміністратора №111 від 12.02.09р., як на факт примушування до подання заяв про звільнення за власним бажанням, вважає безпідставним, оскільки це не випливає з суті розпорядження, яке носить інформаційних характер і було видане з метою координації дій співробітників банку та належної організації кадрової роботи.
Про день та час судового розгляду відповідач повідомлений. Представники відповідача в судове засідання не з’явилися. Доказів поважності неявки в судове засідання представників відповідача суду не надано, тому, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, суд за погодженням з представником позивача ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Третя особа - Тимчасовий адміністратор ВАТ КБ "Надра" ОСОБА_2, про день та час судового розгляду повідомлена, однак в судове засідання не з’’явилась, пояснень суду не надіслала.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані в справі письмові докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що до 13.02.2009р. позивач працював у відповідача радником відділу навчання продажу банківських продуктів центру професійного навчання ВАТ КБ "Надра" (відповідач).
Згідно ст.115 КЗпПУ, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. За умовами Колективного договору ВАТ КБ "Надра" від 31.07.2007р., зарплата виплачується двічі на місяць: (аванс) виплачується 15 числа календарного місяця та друга частина – останні робочий день місяця ( п.4.1.1).
З наданого позивачем Звіту про операції по картковому (зарплатному) рахунку за період з 01.01.2008р. по 13.02.2009р.. встановлюється, що в січні 2009р. заробітна плата позивачці була лише один раз - 30.01.2009р., тобто з порушенням вимог ст. 115 КЗпПУ щодо строків виплати заробітної плати та з порушенням вимог п.4.1. Колективного договору . Викладене вказує на обґрунтованість доводів позивача про невиконання відповідачем в січні 2009р. визначених законодавством про працю строків виплати заробітної плати.
Згідно ст.110 КЗпПУ, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою по видам виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
За твердженням позивача, впродовж останніх місяців роботи, при кожній виплаті заробітної плати, яка до січня 2009р. здійснювалась двічі на місяць, відповідач не виконував передбачений ст. 110 КЗпПУ та ст. 30 Закону України "Про оплату праці" обов’язок щодо повідомлення про розміри оплати праці. Згідно службової записки начальника Управління супроводження ПС та адміністрування ВАТ КБ "Надра" А.М. Турчиняка, повідомлення працівників про заробітну плату здійснювалось шляхом розсилки працівника відповідної інформації лише раз на місяць, а не при кожній виплаті, як це вимагається чинним законодавством про працю. Розрахунковий лист з відповідною інформацією за лютий 2009р. позивачу також видали лише 16.02.2009р., тобто вже після розірвання трудового договору з 13.02.2009р.. З боку відповідача суду не було надано належних та допустимих доказів виконання вимог ст. 110 КЗпПУ та ст.30 Закону України "Про оплату праці". Тому доводи позивача в цій частині знайшли своє підтвердження та не спростовані. За таких умов, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача про невиконання відповідачем вимог ст. 110 КЗпПУ та ст.30 Закону України "Про оплату праці". Таке порушення носило триваючий характер.
Згідно ст. 71 КЗпПУ, робота у вихідний день забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства і лише у виняткових випадках. Як вбачається з наказу № 549 від 25.12.2008р. "Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників Банку" та наказу № 3 від 06.01.2009р. "Про впровадження нового продукту на площадках продажу", наявність яких відповідачем не заперечується, позивач направлявся до регіональних відділень для проведення з 27.12.08р. по 20.12.08р, а також з 12.01.09р. по 28.01.09р. семінарів. В додатку №33 до наказу № 549 від 25.12.2008р. та в додатку №1 до наказу №3 від 06.01.2009р. позивач вказаний серед осіб, які направлялись для проведення семінарів.
В період з 27.12.2008р. по 30.12.2008р. вихідними днями були 27.12.08р. (субота) та 28.12.08р. (неділя). В період з 12.01.2009р. по 28.01.2009р. вихідними днями були 17.01.09. (сб.), 18.01.09. (нд.), 24.01.09р. (сб.), 25.01.09р. (нд.). З боку відповідача суду не надано доказів наявності передбачених ст. 71 КЗпПУ умов, а також доказів дотримання визначеної цією ж статтею порядку залучення працівників до роботи у вихідні дні. За таких умов суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимоги ст.71 КЗпПУ щодо заборони роботи у вихідний день. Також з боку відповідача суду не надано доказів того, що робота у зазначені вихідні дні була позивачу компенсована наданням іншого оплачуваного дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі, як це вимагається ст.ст.71,107 КЗпПУ.
Постановою Національного банку України від 10.02.2009р. №59 "Про призначення тимчасової адміністрації в Відкритому акціонерному товаристві комерційного банку "Надра" призначено тимчасового адміністратора ОСОБА_2 (3-тя особа по справі). Згідно ч.3 ст.80 Закону України "Про банки та банківську діяльність", з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком, а згідно п.7 ч.4 цієї ж статті Закону, тимчасовий адміністратор має право з додержанням вимог законодавства про працю звільнити чи перевести на іншу посаду будь-кого з керівників чи службовців банку, переглянути їх службові обов'язки, змінити розмір їх заробітної плати.
Згідно ч.3 ст. 32 КЗпПУ, про зміну істотних умов праці, в т.ч. про режим роботи, його тривалість робочого часу, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Крім того, загальними зборами трудового колективу ВАТ КБ "НАДРА" від 31.07.2007р. було прийнято Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом ВАТ КБ "НАДРА". Згідно п.2.3. Колективного договору, зміна істотних умов праці допускається за умови персонального повідомлення працівника про зміну таких умов праці (системи та розміру оплати праці, пільг, режиму роботи ...) не пізніше ніж за два місяці до дати введення таких змін. Згідно п.3.1. Колективного договору, для працівників банку встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями: початок – 9.00; закінчення роботи – 18.00; перерва для відпочинку і харчування: з 13.00 до 14.00. Згідно п.1.9. Колективного договору, жодна із сторін, що уклали цей колективний договір, не може в односторонньому порядку ухвалювати рішення, які змінюють норми, положення, зобов'язання колективного договору або припинити їх виконання протягом усього терміну його дії. Таким чином, Колективним договором було врегульовано в т.ч. такі істотні умови праці, як режим роботи, тривалість робочого часу працівників.
Також згідно до вимог ст. 142 КЗпПУ, загальними зборами трудового колективу ВАТ КБ "НАДРА" від 16.01.2004р. затверджені Правила внутрішнього розпорядку ВАТ КБ "НАДРА". Згідно п.6.1. Правил, тривалість робочого часу працівників банку встановлено 40 годин на тиждень з двома вихідними днями : субота і неділя. Згідно п.6.2. Правил, розпорядок робочого дня в банку: початок роботи – 09.00; перерва для відпочинку і харчування: з 13.00 до 14.00; закінчення роботи – 18.00.
Наказом тимчасового адміністратора ВАТ КБ "НАДРА" від 12.02.09р. № 110 "Про встановлення нового режиму роботи" з 13.02.09р., а також аналогічним наказом №89 від тієї ж дати та з того ж приводу, для всіх працівників Центрального офісу банку, було встановлено наступний режим роботи: початок робочого дня – 08 год. 30 хв.. При цьому кінець робочого дня, визначений Колективним договором та Правилами внутрішнього трудового розпорядку банку, залишився без змін (18.00).
Таким чином, істотні умови праці були змінені без дотримання вимог ст. 32 КЗпПУ. Окрім того, така зміна умов праці відбулась з порушенням вимог Колективного договору, без врахування його змісту, а також без внесення відповідних змін як до умов Колективного договору, так і до Правил внутрішнього трудового розпорядку, якими кінець робочого дня був визначений о 18.00.
Суд оцінює критично та як таке, що не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду твердження відповідача про те, що згідно п.1.7. Колективного договору у разі зміни власників акцій банку чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року з дати відчуження акцій банку 05.11.2007р., а тому його строк дії нібито закінчився 05.11.2008р. Належних та допустимих доказів відчуження акцій підприємства відповідачем не надано. Крім того, такі доводи відповідача спростовуються змістом річного звіту ВАТ КБ "Надра" за 2008р. Звіт містить розділ "Турбота про співробітників" та підрозділ "Колективний договір" ( 42 сторінка Звіту) де зазначається, що "усі співробітники НАДРА БАНКУ захищені колективним договором на 2007-2012 роки ….".
Фактично наказами від 12.02.2009р. № 110 та № 89 тривалість щоденної робочої зміни була збільшена на 30 хвили, а тижнева норма робочого часу з 40 годин була збільшена до 42 год. 30 хв. Тому внаслідок зміни режиму роботи також було погіршено істотні умови роботи та порушено 40 годинну норму тривалості робочого часу, яка згідно ст. 50 КЗпПУ, не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Твердження відповідача про те, що видані 12.02.2009р. накази №89 та № 110 від 12.02.2009р. "Про встановлення нового режиму роботи", якими режим роботи змінювався з 13.02.2009р., на позивача вже не поширювались, суд оцінює критично, оскільки станом на 12.02.2009р. позивач заяву про розірвання трудового договору не подавав, а подав її лише 13.02.2009р. В свою чергу, твердження відповідача про непоширення на позивача вимог наказів №№ 89, 110 від 12.02.2009р. "Про встановлення нового режиму роботи" з 13.02.2009р. підтверджує доводи позивача про те, на підставі розпорядження тимчасового адміністратора №111 від 12.02.2009р. здійснювалось скорочення та звільнення працівників підприємства, оскільки згідно згаданого розпорядження працівникам, які звільнялись з роботи 13.02.2009р. та 16.02.2009р., необхідно було в строк до 14.00 13.02.2009р. подати до Департаменту управління персоналом заяви про звільнення.
Згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпПУ, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно ст. 49-2 КЗпПУ, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
З оприлюдненого повідомлення прес-служби ВАТ КБ "Надра" та тимчасового адміністратора від 13.02.2009р., встановлюється, що вже в перший тиждень роботи тимчасового адміністратора було в т.ч. "оптимізовано структуру та чисельність працівників банку". З оприлюдненої Національним банком України 10.04.2009р. "Інформації щодо стану здійснення тимчасової адміністрації у банках України станом на 06.04.2009р.", встановлюється, що серед інших заходів, тимчасовим адміністратором ВАТ КБ "Надра" було також проведено скорочення чисельності працівників. З наданого на запит адвоката позивача листа НБУ від 12.06.2009р. №44-013/5760, встановлюється, що інформація Національного банку України щодо стану здійснення тимчасової адміністрації у банках України, формується на підставі даних отриманих від тимчасових адміністраторів України.
12.02.2009р. Тимчасовим адміністратором ВАТ КБ "Надра" було видане розпорядження №111 від 12.02.2009р.. Згідно цього розпорядження, працівникам, які звільнялись з роботи 13.02.2009р. та 16.02.2009р., необхідно було в строк до 14.00 13.02.2009р. подати до Департаменту управління персоналом працівникам заяви про звільнення. Як встановлюється зі змісту розпорядження, воно було видане в зв"язку з проведенням у ВАТ КБ "Надра" антикризових дій та оптимізацією витрат банку.
З боку відповідача та його представників суду не надано доказів того, що крім розпорядження №111 від 12.02.2009р., в період з дня призначення тимчасового адміністратора Постановою Національного банку України від 10.02.2009р. №59 по 13.02.2009р. Тимчасовим адміністратором видавались будь-які інші накази або розпорядження з кадрових питань, пов'язані із оптимізацією структури та чисельності банку, як про це повідомлялось в повідомленні прес-служби банку від 13.02.2009р. або проводились інші заходи по скороченню чисельності працівників банку, як про це повідомив НБУ в своїй Інформації. Суд також виходить з того, що розпорядження №111 від 12.02.2009р. конкретно не визначає і відповідач не надав суду доказів та відомостей про те, які ж саме працівники банку, виходячи зі змісту розпорядження №111 від 12.02.2009р., станом на 12.02.2009р. звільнялись з роботи з 13.02.2009р. та з 16.02.2009р., а тому повинні були в строк до 14.00 13.02.2009р. подати заяви до Департаменту управління персоналом банку.
За таких умов, суд приходить до висновку, що видане Тимчасовим адміністратором ВАТ КБ "Надра" ОСОБА_2 розпорядження №111 від 12.02.2009р. фактично передбачає проведення скорочення чисельності працівників банку в зв"язку з проведенням у ВАТ КБ "Надра" антикризових дій та оптимізацією витрат, про проведення яких зазначено у преамбулі цього розпорядження, зміст яких також полягав у скороченні чисельності працівників. Та обставина, що розпорядженням № 111, яке було видане 12.02.09р., вже на майбутнє передбачалось подання працівниками заяв про звільнення в строк до 14.00.13.02.2009р. та 16.02.2009р. судом оцінюється як примушування до подання заяв про звільнення. За висновком суду, оптимізація структури та чисельність працівників банку, про яку йшлось в повідомленні прес-служби ВАТ КБ "Надра", перебуває в безпосередньому зв"язку з розпорядженням №111 від 12.02.2009р. та вказує на скорочення чисельності працівників, яке здійснювалось без дотримання встановленого порядку попередження працівників про наступне вивільнення.
Трудовий договір з позивачем укладено на невизначений строк. Згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпПУ, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно ст. 49-2 КЗпПУ, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
З розпорядження тимчасового адміністратора №111 від 12.02.2009р. встановлюється, що працівників, в т.ч. позивача, не попередили про наступне вивільнення за два місяці. При цьому судом не встановлено, і відповідачем не надано доказів, що позивачу було запропоновано здійснити звільнення в зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці або в зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників (п. ч.1 ст.40, ст.49-2 КЗпПУ). Відповідачем не заперечується, що станом на 12.02.2009р. позивач не подавав заяв про звільнення його з 13.02.2009р. або 16.02.2009р. Тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що вимагаючи на підставі розпорядження № 111 від 12.02.2009р. подання зави про звільнення в строк до 14.00 13.02.2009р. та 16.02.2009р., відповідач порушив вимоги ст. 49-2 КЗпПУ щодо порядку вивільнення працівників.
Встановивши викладені обставини, суд приходить до висновку, що в період роботи позивача в ВАТ КБ "Надра" з боку відповідача допускалось невиконання вимог законодавства про працю та порушувались права та інтереси позивача у сфері трудових відносин, а також не виконувались умови колективного договору.
Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Згідно п.7.10. Колективного договору ВАТ КБ "Надра", працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не додержується умов колективного договору.
Враховуючи встановлене судом невиконання вимог законодавства про працю з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позивач мав підстави для реалізації передбаченого ч.3 ст. 38 КЗпПУ права на розірвання трудового договору у визначений ним строк. Розірвання трудового договору позивач здійснив обґрунтовано, з передбачених законом підстав та умов, внаслідок невиконання та порушення відповідачем вимог законодавства про працю, чим порушувались трудові права та інтереси позивача як працівника.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позивач розірвав з відповідачем трудовий договір у визначений ним строк – з 13.02.2009р . та з визначених ним підстав, а саме на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ.
Суд ставиться критично та приходить до висновку про необґрунтованість доводів та тверджень відповідача про суто інформаційний характер розпорядження тимчасового адміністратора №111 від 12.02.2009р. та про те, що воно не пов'язане зі скороченням чисельності працівників банку. Такі доводи позивача суд оцінює як намагання уникнути відповідальності за порушенням прав позивача у сфері трудових відносин. Також суд критично ставиться до тверджень про надуманість позовних вимог позивача та направленість позову на отримання матеріальної вигоди. Обставинами справи, які були встановлені судом, доводи позивача знайшли своє підтвердження, твердження відповідача їх не спростували, а відповідні грошові стягнення встановленні вимогами закону.
Так само суд вважає необгрнутованими доводи відповідача про те, що ч.3 ст. 38 КЗпПУ передбачено можливість її застосування лише у випадках триваючого невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю. Частина 3 ст.38 КЗпПУ не обмежує право працівника на розірвання трудового договору у визначений ним строк певною кількістю або періодом невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю, а дозволяє реалізувати право на розірвання трудового договору як у випадку одноразового, так і триваючого невиконання вимог законодавства про працю.
Факт отримання від позивача заяви про розірвання трудового договору з 13.02.2009р. відповідачем не заперечується, підтверджується наданими в суді поясненнями, змістом наданих суду письмових заперечень, а також встановлюється з наказу № 79-П від 13.02.2009р. /по особовому складу/, яким позивач (п.17) був звільнений з 13.02.2009р. на підставі поданої ним заяви.
Наказом Державного комітету статистики від 05.12.2009р. № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації", який є обов'язків для виконання в т.ч. суб'єктами підприємницької діяльності, затверджено тау форму первинної облікової документації, як "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ( п.1.04), змістом якого в якості обов'язкового реквізиту зазначено вказівку конкретних причин та підстав звільнення працівника.
Передбачені ст. 38 КЗпПУ України підстави та причини розірвання працівником трудового договору, укладеного на невизначених строк, відповідачем в наказі про звільнення позивача не зазначені. Разом з тим, в наказі зазначено, що підставою звільнення є заява позивача. Судом встановлено, що в заяві позивач вказав таку підставу та причину звільнення, як невиконання відповідачем вимог законодавства про працю ( ч.3 ст.38 КЗпПУ).
За таких умов, урахуванням встановлених при розгляді справи обставин суд приходить до висновку, що відповідач незаконно звільнив позивача наказом №79-П від 13.02.2009р. без вказівки причин звільнення, зазначених ним в заяві про звільнення від 13.02.2009р., а саме згідно ч.3 ст.38 КЗпПУ. З цих же підстав суд приходить до висновку про незаконність відповідного запису до трудової книжки позивача, а запис про звільнення позивача з 13.02.2009р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпПУ України – недійсним.
Звільнення з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпПУ та внесення відповідного запису до трудової книжки надавало позивачу право на отримання від відповідача вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпПУ, згідно якої при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем умов законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Окрім того, оскільки відповідач порушував порядок вивільнення працівників (ст.49-2 КЗпПУ), зазначення того, що причиною звільнення за власним бажанням було невиконання з боку роботодавця вимог законодавства про працю (ч.3 ст. 38 КЗпПУ),також надавало позивачу право на отримання допомоги по безробіттю до закінчення 91 календарного дня, визначеного ч.3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», оскільки згідно ч.3 ст.23 згаданого Закону, допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин або за угодою сторін, призначається відповідно до ч.1 та ч.2 цієї статті, і її виплата починається з 91 календарного дня.
Згідно п.2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.
Згідно ч.4 ст. 235 КЗпПУ, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Тому внесений до трудової книжки позивача незаконний запис про звільнення позивача з 13.02.2009р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпПУ, має бути змінений на запис про звільнення з 13.02.2009р. на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ.
Згідно ст. 44 КЗпПУ, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Судом встановлено, що в період роботи позивача на підприємстві, з боку відповідача допускались порушення вимог законодавства про працю. Тому позивач обґрунтовано подала заяву про розірвання трудового договору у визначений нею строк, використавши надані їй ч.3 ст.38 КЗпПУ права та розірвавши трудовий договір внаслідок порушення відповідачем вимог законодавства про працю (ст. 38 КЗпПУ) та її трудових прав. З наведених підстав суд приходить до висновку, що відповідач, згідно ч.3 ст. 38 КЗпПУ та ст. 44 КЗпПУ, зобов'язаний був виплатити позивачу вихідну допомогу при припинені нею трудового договору із зазначених підстав та дати.
Як встановлюється зі змісту виданого позивачу при звільненні розрахункового листка за лютий 2009р., вихідну допомого при звільненні позивачу виплачено не було. На момент подання позову та розгляду справи вихідну допомогу позивачу також не виплачено. Факт невиплати представником відповідача не заперечується. Оскільки трудовий договір припинявся позивачем в порядку ч.3 ст. 38 КЗпПУ, це, згідно ст.44 КЗпПУ, тягнуло за собою обов'язок відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в день звільнення. Таким чином, в порядку ч.3 ст.38 та ст. 44 КЗпПУ, відповідач зобов’язаний був при звільненні виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. За правилами обчислення середнього заробітку згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 8 лютого 1995 р. N 100, сума вихідної допомоги позивача в розмірі тримісячного середнього заробітку складає 10 260 грн., що підтверджується наданим суду розрахунком.
Згідно ст. 47 КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належну оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, у строки, визначені в статті 116 КЗпПУ. Згідно ст. 117 КЗпПУ, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Оскільки відповідач не виплатив позивачу вихідну допомогу при розірванні ним трудового договору у визначений нею строк за власною ініціативою (ч.3 ст.38 КЗпПУ), це є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпПУ. Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 24.12.1999, № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установлено, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення.
До розгляду справи відповідач не провів з позивачем розрахунку. За таких умов суд приходить до висновку про можливість стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дня постановлення судом рішення по справі. За правилами обчислення середнього заробітку згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 8 лютого 1995 р. N 100, середній заробіток за час затримки з позивачем розрахунку при звільненні, складає 36580 грн., що підтверджується наданим суду розрахунком.
Згідно ст. 10 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд вважає, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог надав суду належні та допустимі докази, довів їх переконливість, а також довів обставини, на які посився як на підставу своїх вимог. Відповідач доводів позивача не спростував та не довів суду переконливості своїх заперечень на позов, а тому суд задоволив даний позов в повному об’ємі.
Крім того відповідно до ст.ст. 79, 88 ЦПК України на користь держави з відповідача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 468,4 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн..
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 38, 44, 47, 116, 117 КЗпПУ, п.2.10, п.2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999, № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", керуючись ст.ст. 10, 60, 79, 88, 169, 212-215, 223, 224, 294 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати, що розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" відбулось 13.02.2009р. з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпПУ, а саме в зв’язку з невиконанням з боку роботодавця (відповідача) вимог законодавства про працю.
Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 відповідно до наказу № 79 від 13.02.2009р. за ст.38 КЗпПУ без вказівки причин звільнення, зазначених ним в заяві про звільнення від 13.02.2009р., а саме згідно ч.3 ст. 38 КЗпПУ.
Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1, а саме змінити внесений запис про його «звільнення з роботи за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України» на запис про «звільнення з роботи за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпПУ».
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" на користь ОСОБА_1 суму вихідної допомоги - 10260 (десять тисяч двісті шістдесят) грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні – 36580 (тридцять шість тисяч п’ятсот вісімдесят) грн., а всього разом 46840 (сорок шість тисяч вісімсот сорок) грн..
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" на користь держави судовий збір в розмірі 468 (чотириста шістдесят вісім) грн. 40 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 (тридцять) грн..
Рішення може бути переглянуте судом за заявою відповідача поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Шевченківського районного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви відповідачем про скасування заочного рішення та заяви про апеляційне оскарження, якщо ці заяви не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: підпис.
Копія вірна. Суддя:
ТОВ „НВП „Укрпромцинк”
09100, Київська обл., м.Б.Церква, вул.Баумана,15
20.02.2006р.
с-18
Шевченківський районний суд м.Києва надсилає копію рішення суду від 15.02.3006 року для відома.
Додаток на 1 аркуші.
Суддя Шевченківського
районного суду м. Києва Савицький О.А.
ТОВ „НВП „Укрпромцинк”
09100, Київська обл., м.Б.Церква, вул.Баумана,15
20.02.2006р.
с-18
Шевченківський районний суд м.Києва надсилає копію рішення суду від 15.02.3006 року для відома.
Додаток на 1 аркуші.
Суддя Шевченківського
районного суду м. Києва Савицький О.А.