Справа № 22-Ц-785- ф/09 Головуючий в першій інстанції

суддя Петров М. О. суддя-доповідач Авраміді Т. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:

Головуючого, судді   Моісеєнко Т.І., суддів   По лянської В. О., Авраміді Т.С.,

при секретарі Алієвій Е.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, та середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 26 березня 2009 року -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати у розмірі 786, 35 гривень.

В ході судового розгляду ОСОБА_2 26 березня 2009 року доповнила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 3285, 76 грн. за час затримки розрахунку з 26.10.2000 року до 01.11.2007 року - дня проведення повного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працювала у КСП «Більшовик», правонаступником якого є відповідач.3а час роботи ОСОБА_2, перед нею утворилася заборгованість по заробітній платі в сумі 865 гривень 08 копійок, яка не була сплачена при звільнені і була стягнута лише за рішенням суду у 2007 році з СВК ім. Грушевського М.С. При цьому компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, та середній заробіток у зв'язку з порушенням строків розрахунку у добровільному порядку відповідачем сплачені не були.

Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 26 березня 2009 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду СВК ім. Грушевського М.С. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального  та процесуального  права,  неповноту  з'ясування  обставин,  які  мають значення для справи та надання неналежної оцінки доказам просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити у справі нове про відмову у задоволені позовних вимог.

В якості доводів зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних відносин положення ст.ст.21, 116-117 КЗпП України, оскільки позивач працювала до 26 липня 2000 року в КСП «Більшовик», від якого відповідач як правонаступник отримав у вигляді кредиторської заборгованості КСП перед позивачем у розмірі 865, 08 гривень. Позивач була прийнята на роботу до СВК ім. Грушевського М.С. 26 липня 2000 року переводом з СПК та працювала в кооперативі до 26.10.2000 року.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2. просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 знаходилася з відповідачем у трудових відносинах, заробітна плата в розмірі 865, 08 відповідачем була виплачена несвоєчасно, що є підставою для стягнення з СВК «Грушевський» на користь позивача компенсації втрати частини доходів.

З таким висновком погоджується колегія суддів оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 26 липня 2000 року до 26.10.2000 року була членом СВК «Грушевський» і знаходилась з відповідачем у трудових відносинах.

До 26 липня 2000 року ОСОБА_2 працювала у КСП «Більшовик» і у останнього утворилась перед нею заборгованість по заробітній платі з серпня по грудень 1999 року у розмірі 500, 58 грн. і з січня по червень 2000 року у розмірі 364, 5 грн.

Рішенням Нижньогірського районного суду АР Крим від 13 липня 2007 року, яке набрало законної сили з СВК ім. Грушевського М.С, як з правонаступника КСП «Більшовик», на підставі положень ст. 115 КЗпП України стягнута заборгованість по заробітній платі« сумі 704, 45 гривень з урахуванням утриманого податку, яка не була виплачена позивачу при звільненні у жовтні 2000 року.

Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищевказане рішення було виконано 29 листопада 2007 року, про що свідчить виконавчий лист (а.с.40 цивільної справи 2-1829/07). Тобто заборгованість по заробітній платі була виплачена (був проведений розрахунок) лише 29 листопада 2007 року.

Згідно із ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 p. N 2050-ІП та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Отже судом першої інстанції правильно встановлені спірні правовідносини і до них були застосовані відповідні норми матеріального права.

Розмір компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та розмір середнього заробітку відповідачем не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги про те, СВК ім. Грушевського М.С. є неналежним відповідачем у справі не заслуговують уваги, оскільки СВК ім. Грушевського М.С. згідно його статуту є правонаступником КСП «Більшовик» в цієї частині зобов'язань, що підтверджено матеріалами справи.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2. до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 3285, 76 грн., виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 4 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Виходячи з наведеної норми та п. 25 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» перебіг тримісячного строку звернення до суду з такими позовними вимогами, з якими звертається ОСОБА_2, починається з наступного дня після проведення виплат заборгованості по заробітній платі, незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість по заробітній платі була виплачена 29 листопада 2007 року.

До суду ОСОБА_2 з позовними вимогами про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати, звернулася у жовтні 2007 року, тобто в строк передбачений ст. 233 КЗпП України.

Проте, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку були пред'явлені в ході судового розгляду поза межами строку встановленого ст. 233 КЗпП України, у березні 2009 року.

Відомості які б свідчили про поважність причин пропуску зазначеного строку матеріали справи не містять, тобто підстави для його поновлення в порядку ст. 234 КЗпП України відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на роз'яснення Пленумів Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»    та «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що привело до неправильного вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Наведені обставини є підставою для відмови ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак суд першої інстанції їх до уваги не взяв і ухвалив в цієї частині рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування в цій частині рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 3285, 76 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 303, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу на рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 26 березня 2009 року - задовольнити частково.

Рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 26 березня 2009 року в частині стягнення з Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку - скасувати.

Ухвалити в цієї частині нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Грушевського М.С. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 3285, 76 грн. -відмовити.

В решті рішення Нижньогірського районного суду АР Крим від 26 березня 2009 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.     * /1