Справа № 22-Ц-444-Ф/09 Головуючий суду першої інстанції Кіт М.В.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Ломанова Л.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:

головуючого - судді Ломанової Л.О.,

суддів Кустової І.В.,

Полянської В.О.

при секретарі Рєзниченку A.M.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на частку домоволодіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 20 січня 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на частку домоволодіння на підставі ст. 220 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в квітні 2007 року між сторонами була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу належних відповідачам 2/3 частин домоволодіння, розташованого за адресою:АДРЕСА_1. На виконання цього договору ОСОБА_4 передала відповідачам по 10 000 доларів США кожному, що еквівалентно сумі 100 000 грн., проте ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ухиляються від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати договір дійсним, а також визнати за нею право власності на 2/3 частини зазначеного домоволодіння.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 20 січня 2009 року у позові ОСОБА_4 було відмовлено.

На вказане судове рішення позивач подала апеляційну скаргу, мотивовану тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального і процесуального права, а також неповно з'ясовані судом обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_8, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9, ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 - ОСОБА_10, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не були доведені обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення договору та щодо самого факту укладення договору купівлі-продажу.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що спірне домоволодіння належало ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 4 квітня 1990 року (а.с. 65). Після смерті ОСОБА_11ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_12 не оформила спадкові права та ІНФОРМАЦІЯ_2померла (а.с. 5). Після смерті ОСОБА_12 свідоцтво про право на спадщину за законом щодо 1/3 частини спірного домоволодіння 8 серпня 2003 року отримав ОСОБА_5 (а.с. 4). За ОСОБА_5 право на 1/3 частини домоволодіння було визнане рішенням Керченського міського суду АР Крим від 8 листопада 2007 року (а.с. 35). 28 липня 2008 року свідоцтво про право на спадщину за законом щодо 1/6 частини домоволодіння отримав ОСОБА_7 (а.с. 67).

Згідно з частиною 2 статті 1299 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Матеріали справи містять відомості про державну реєстрацію права власності на майно - 1/3 частину домоволодіння лише ОСОБА_5 12 червня 2006 року (а.с. 4, зворот).

Враховуючи, що позовні вимоги ґрунтуються на факті укладення договору про продаж відповідачами належних їм часток у домоволодінні в квітні 2007 року (а.с. 3), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зазначений час право власності на 1/3 частину домоволодіння було визнане лише за ОСОБА_5, а тому право на розпорядження цим майном мала лише ця особа, а враховуючи, що частка цього відповідача виділена в натурі не була - лише за згоди інших співвласників.

Натомість матеріали справи не містять доказів наявності права власності на 1/3 частину спірного Домоволодіння у ОСОБА_6, зокрема його державної реєстрації на підставі рішення Керченського міського суду АР Крим від 8 листопада 2007 року. Наведені обставини є перешкодою для нотаріального посвідчення правочинів з відчуження спірного майна, а відтак і для задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу дійсним внаслідок ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення.

Також є правильним і висновок суду щодо відсутності підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного домоволодіння внаслідок ухилення відповідачів від його нотаріального посвідчення через недоведеність такого ухилення та відсутність законних підстав для висновків про укладення зазначеного договору.

Так, відповідно до положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зокрема такий випадок передбачений частиною 2 статті 220 ЦК України, яка дозволяє суду за певними умовами визнати дійсним договір, у випадку недотримання сторонами вимог закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу     земельної     ділянки,      єдиного     майнового      комплексу,     житлового будинку(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Зі змісту частини 3 статті 640 ЦК України випливає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відтак, відповідно до частини 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Наведеними обставинами спростовуються доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що укладення договору купівлі-продажу підтверджуються розписками щодо отримання коштів відповідачами.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів щодо неможливості укладення договору купівлі-продажу у встановленій законом формі, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_4. підлягає відхиленню, а рішення Керченського міського суду АР Крим від 20 січня 2009 року - залишенню без змін.

Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 20 січня 2009 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.