АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-248 2010 року Головуючий у першій інстанції
Категорія: ст.390 ч.1 КК України Бібік М.В.
Доповідач апеляційного суду
Значок І.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області у складі:
Головуючого Погорєлової Г.М.
суддів Кателіна В.П., Значок І.С.
при секретарі Простякові Є.В.
за участю прокурора Данчука В.М.
засудженого ОСОБА_3
“6” травня 2010 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 березня 2010 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Алхан-Кала, Грозненського р-ну, Чеченської АР (Росія), раніше судимого:
- 16.07.1999 року військовим судом Миколаївського гарнізону за ст. 81 ч. 3, ч. 3 ст. 140, п. «а» ст. 241, ст. 42 КК України (1960 р.) до 4 років 6 місяців позбавлення волі; звільнений 13.09.2001 року на підставі ст. 6 ЗУ «Про амністію» умовно на невідбутий строк, що складає 10 місяців і 5 днів;
- 11.06.2003 року Новобузьким районним судом Миколаївської області за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ст. 70, 71 КК України до 7 років 7 місяців позбавлення волі;
- 26.08.2003р. Новобузьким районним судом Миколаївської області за ч.3 ст. 185 КК України, на підставі ч.4 ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі.
Постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21.01. 2009 р. невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 2 місяці і 5 днів замінено на обмеження волі.
- засуджено:
- за ч. 1 ст. 390 КК України до 1 року позбавлення волі.
- відповідно до вимог ст. 71 КК України до призначеного покарання за правилами ст. 72 КК України, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком від 26.08.2003 року та остаточно призначено 1 рік 2 місяці позбавлення волі.
За вироком суду, ОСОБА_3, відбуваючи покарання в Новобузькому виправному центрі № 103 в Миколаївській області, з 06.02.2009 року, не додержувався правил поведінки, передбачених п. 2.9 «Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань» і вчинив три порушення встановлених правил проживання, а саме:
18.05.2009 року - вживання алкогольних напоїв;
27.07.2009 року - відмова від виконання роботи;
27.07.2009 року - нанесення собі тілесних ушкоджень.
За вказані порушення у встановленому законом порядку, були застосовані заходи стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор.
В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_3, не погоджуючись з вироком суду, просить його скасувати. Зазначає, що від роботи він не відмовлявся, а попросив перевести його на іншу роботу у зв’язку із поганим станом здоров’я. Крім того, просив зарахувати йому у строк відбуття покарання за попереднім вироком знаходження його у ДІЗО виправного центру №103 під час досудового слідства.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, засудженого на підтримку апеляції, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, дослідивши матеріали справи, провівши судове слідство та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого задоволенню не підлягає.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.390 КК України при обставинах, встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні і викладеними у вироку доказами.
Відповідно вимог ч.3 ст.59 КВК України, особи, засуджені до обмеження волі, зобов’язані виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру.
Відповідно вимог ч.4 ст.59 КВК України, засудженим до обмеження волі забороняється вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
Такі ж вимоги щодо засуджених, відбуваючих покарання, зазначені й у розділі 6 п.29 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року №275.
Виходячи із змісту ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується до особи від імені держави за вироком суду. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи , а також запобігання вчиненню нових злочинів. З цією метою законом передбачено зокрема заміну не відбутої частини покарання більш м*яким покаранням. (ст.82 КК України). Тому, ОСОБА_3 слід вважати засудженим до покарання у виді обмеження волі, оскільки такий вид покарання йому було визначено в порядку виконання вироку.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно постанов начальника ВЦ-103 ОСОБА_4, ОСОБА_3, відбуваючи покарання у виді обмеження волі у зазначеній установі, тричі – 18.05., 27.07. та 28.07.2009 року притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення в ДІЗО на різні терміни у зв’язку з порушенням встановленого порядку відбування покарання.
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності 18.05.2009р. було вживання ОСОБА_3 спиртних напоїв. (а.с.31)
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності 27.07.2009р. було порушення ОСОБА_3 розділу 6 п.29 Правил внутрішнього розпорядку, тобто відмова засудженого від праці. (а.с.39).
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності 28.07.2009р. було заподіяння ОСОБА_3 собі тілесних ушкоджень. (а.с.50).
Отже, висновок суду про ухилення ОСОБА_3 від відбування покарання у виді обмеження волі, а саме систематичне порушення встановлених правил проживання, відповідає фактичним обставинам справи. Дії ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ч.1 ст.390 КК України.
Доводи апелянта про те, що його відмова від праці була з об’єктивних причин, тобто через неможливість погрузки зерна за станом здоров’я, є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи не підтверджена.
Так, свідок ОСОБА_5 у суді апеляційної інстанції пояснив, що дійсно, 27.07.2010 р. ОСОБА_3, знаходячись ще у житловій зоні установи, відмовився від роботи на зернотоку мотивуючи тим, що за станом здоров’я йому заборонена важка праця. При цьому, він надав довідку Баштанської ЦРБ, згідно якої він проходив курс лікування від укусу собаки. Надану засудженим довідку він розцінив як таку, що не впливає на працездатність. Тому, відмову ОСОБА_3 від роботи вважав як порушення правил відбування покарання, про що склав відповідний рапорт на ім’я начальника установи. Стверджує, що характер роботи для ОСОБА_3 підлягав конкретному визначенню вже в робочій зоні.
Свідок ОСОБА_6 підтвердив зазначені обставини відмови ОСОБА_3 від роботи на зернотоку.
Крім того, ці свідки вказали, що на зернотоку потрібні були різні види праці, в тому числі й прибирання території, що не відноситься до важкого виду праці.
Вказане також підтверджується й довідкою Новобузького виправного центру №103, наданою до суду апеляційної інстанції, згідно якої, 27.07.2009р.на виробничий об’єкт зернотік потрібно було направити 18 засуджених, в тому числі на склад готової продукції, на вагову, електрик, водій КАМАЗа, на крупорушку, для прибирання території.
Як вбачається з довідки Баштанської ЦРБ, ОСОБА_3 проведена антирабічна імунізація, у зв’язку з чим йому надані рекомендації щодо уникнення перевтоми, перегрівання та переохолодження.(а.с.124).
Таким чином, ця довідка не містить обмежень щодо виконання певних видів робіт.
Як пояснив засуджений, обмеження у працездатності на момент інкримінованого злочину, пов’язані з перенесеною ним у 2003р. травмою шийки стегна.
В характеристиках на ім’я засудженого, виданих установами за місцем відбування покарання засудженим, зазначено за період 2003 року про його працездатність на неважкій фізичній праці (а.с.25, 48, 107).
Та разом з тим, жодних об’єктивних даних на підтвердження обмежень у працездатності ОСОБА_3 після 2003 року, у матеріалах кримінальної справи немає.
Відсутні такі дані й у особовій справі засудженого ОСОБА_3, дослідженій у суді апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції дав належну оцінку вказаним обставинам та дійшов вірного висновку про те, що засуджений ОСОБА_3 відмовився від законних вимог адміністрації щодо виконання роботи на зернотоку, не маючи на це поважних причин.
Покарання засудженому ОСОБА_3 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обставини, що вобтяжує покарання – рецидив злочинів.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальних розмірах покарання, передбаченого законом за вчинений злочин.
Підстав для застосування ст.69 КК України колегія суддів не вбачає.
З урахуванням того, що засудженим скоєно злочин в період відбування покарання за попереднім вироком, при призначенні остаточного покарання суд обґрунтовано застосував положення ст.71 КК України.
Вимога засудженого про зарахування у строк відбування покарання за попереднім вироком суду строк його перебування у ДІЗО установи під час проведення досудового слідства по даній кримінальній справі, є неспроможними, оскільки діючим законодавством таке зарахування не передбачене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 березня 2010 року у відношенні ОСОБА_3 залишити без змін.
Головуюча:
Судді: