ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ
Копія:
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
22 квітня 2010 року м. Севастополь
Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у складі:
головуючого Леся А.В.,
суддів Купельського А.В., Нікітіна Г.В.,
за участю прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Сичова Є.Б., засудженого ОСОБА_2 та його захисника – адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_3 на вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 23 лютого 2010 року, яким сержанта контрактної служби Бердянського прикордонного загону
ОСОБА_2. який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Бердянську Запорізької області, з середньою освітою, неодруженого, раніше не судимого, на військовій службі з листопада 2005 року,
засуджено за ч. 2 ст. 384 КК України, із застосуванням ст. ст. 69, 53 того ж Кодексу, до сплати штрафу в розмірі 850 грн.
Як зазначено у вироку, злочин скоєно за наступних обставин.
1 квітня 2009 року Бердянський міськрайонний суд Запорізької області розглянув кримінальну справу стосовно колишнього працівника карного розшуку Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_4, якого визнано винним у скоєнні тяжких злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 і ч. 2 ст. 365 КК. В судовому засіданні в якості потерпілого приймав участь ОСОБА_2, який, керуючись особистими міркуваннями, дав завідомо неправдиві показання про те, що в лютому 2007 року з ОСОБА_4 не спілкувався, заяву про пограбування не робив і в послідуючому із вказаним працівником міліції не контактував.
________________________________________________________________________
справа № 11- 9/2010 головуючий у суді 1-ї інстанції Борзов В.І.
Оскільки такі показання ОСОБА_2 суперечили його поясненням, даним під час досудового слідства та матеріалам справи, то вони стали підставою для винесення судом на адресу прокурора постанови про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання.
В апеляції захисник засудженого - адвокат ОСОБА_3 вважає вирок суду незаконним, просить його скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину.
В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те, що суд в порушення вимог ст. 67 КПК, визнавши ОСОБА_2 винним в інкримінованому злочині, послався лише на вирок Бердянського міськрайонного суду від 1 квітня 2009 року стосовно ОСОБА_4, постанову того ж суду на адресу прокурора про розгляд питання щодо порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 та «суперечливі показання» останнього під час слухання справи. Інші докази, як на думку апелянта, судом не досліджувалися і при прийнятті рішення не враховувалися.
Заслухавши доповідь судді Нікітіна Г.В., пояснення захисника та засудженого в підтримання апеляції, прокурора, який просив залишити вирок суду першої інстанції без зміни, перевіривши матеріали справи і доводи апеляції, колегія суддів військового апеляційного суду вважає, що вирок підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд в суд першої інстанції з наступних підстав.
З матеріалів справи видно, що під час допиту 20 березня 2008 року в якості свідка ОСОБА_2 пояснював про те, що в ніч з 2 на 3 лютого 2007 року він йшов до дому і розмовляв по мобільному телефону. Після закінчення розмови невідома особа сильно штовхнула його у спину, вихопила телефон та втекла. Через день він прийшов до Бердянського МВ УМВС України в Запорізькій області та звернувся до чергового, який направив його на третій поверх до працівника міліції за прізвищем ОСОБА_4. Особа, яка відрекомендувалась йому як ОСОБА_4, взяла у нього коробку від мобільного телефону з документами, записав контактні телефони та запропонував чекати результатів пошуку грабіжника. В березні того ж року по мобільному телефону він передзвонив за наданим в міліції телефоном НОМЕР_1 та дізнався, що телефон і особа яка його вкрала не знайдені. В літку 2008 року, випадково зустрівши ОСОБА_4 в місті, він знову поцікавився результатами розшуку, які були невтішними (а.с. 18-19).
12 червня 2008 року ОСОБА_2 був викликаний до Бердянської міжрайонної прокуратури для участі в проведенні очної ставки з ОСОБА_4. В ході виконання вказаних слідчих дій він заявив, що не впізнає особу, з якою він розмовляв у лютому 2007 року в міліції про обставини грабежу. Про те, що особа, якій він пояснював про пограбування був ОСОБА_4 він лише здогадувався зі слів чергового міського відділу міліції ( а.с. 20).
Цього ж дня ОСОБА_2 допитувався в якості свідка і потерпілого та дав такі ж самі пояснення (а.с. 21-22, 24-25).
З протоколу судового засідання Бердянського міськрайонного суду від 18 вересня 2008 року видно, що допитаний в якості потерпілого ОСОБА_2 не впізнав підсудного ОСОБА_4 та пояснив, що це не та особа, якій він розповів в міліції про його пограбування у лютому 2007 року (а.с.26-27).
Відповідно до ст. 64 КПК при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину, мотиви злочину і т.д.
Відповідно до ст. ст. 323, 324 КПК вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При постановленні вироку суд зобов’язаний вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину та інші.
Між тим, вказані вимоги закону судом 1-ї інстанції не виконані. Посилаючись на скоєння злочину з особистих міркувань, суд не розкрив їх і не навів доводів на підтвердження такого висновку.
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 384 КК, характеризується лише прямим умислом, а тому судом повинна бути доведена форма вини. Однак й ця вимога закону також не виконана.
Як зазначено в апеляції та підтверджується матеріалами справи, показання про те, що ОСОБА_2 не впізнав в особі підсудного ОСОБА_4 працівника міліції, якому пояснював про пограбування, він давав ще в ході досудового слідства 12 червня 2008 року, а не тільки про розгляді справи в суді.
Разом з тим, з постановленого стосовно ОСОБА_2 вироку видно, що вказані обставини судом не досліджувалися та їм не надана правова оцінка.
Не перевірена версія ОСОБА_2 про те, що в лютому 2007 року в міліції він розмовляв не з ОСОБА_4, а з іншою особою, якій залишив коробку і паспорт від телефону.
Визнаючи ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК, суд послався лише на вирок Бердянського міськрайонного суду стосовно ОСОБА_4 та постанову того ж суду на адресу прокурора про розгляд питання щодо порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 і не прийняв до уваги інші докази по справі.
Однак, за змістом ст. 65 КПК, обвинувальний вирок щодо ОСОБА_4 не може бути доказом винуватості ОСОБА_2, в тому числі якщо в ньому дана оцінка показанням останнього. Наявність складу злочину в діях винної особи встановлюється лише в порядку і спосіб, визначений кримінально-процесуальним законом.
При наявності суперечливих доказів, які мають значення для справи, військовим судом гарнізону у вироку повинно бути зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші та не досліджував покази ОСОБА_2, дані ним в ході досудового слідства по справі ОСОБА_4
Отже, колегія суддів військового апеляційного суду приходить до висновку, що в ході розгляду справи судом першої інстанції була допущена однобічність та неповнота судового слідства, висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим вирок підлягає скасуванню, а справ поверненню на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно повно і всебічно дослідити всі докази по справі, більш ретельно перевірити показання ОСОБА_2, дані ним на досудовому слідстві і в суді по справі стосовно ОСОБА_4, в тому числі про зроблену в лютому 2007 році заяву іншому працівнику міліції, а не вказаній особі. Дослідженим доказам дати належну оцінку та прийняти законне і обґрунтоване рішення з урахуванням наявних у справі обставин та доводів, наведених в апеляції захисника.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 366, 367, 369, 370, 374, 377 КПК України, колегія суддів військового апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляцію захисника – адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вирок військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 23 лютого 2010 року стосовно ОСОБА_2 скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Головуючий
Судді
Згідно з оригіналом:
суддя військового апеляційного
суду Військово-Морських Сил Г.Нікітін