Справа № 22ц-295/09 Суддя першої інстанції: Тихонова Н.С.
категорія 22 Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
03 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В.,
Шаманської Н.О.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П. ,
за участі: представника позивача ОСОБА_3,
відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представника
ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_4, ОСОБА_5
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2008 року
за позовом
ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_8 державна нотаріальна контора, про визнання договору недійсним,
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2006 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання укладеного 14 березня 2006 року його бабусею ОСОБА_9 з відповідачами.
Посилаючись на те, що ОСОБА_9 на момент укладання договору не усвідомлювала своїх дії, позивач просив задовольнити його позов.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2008 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір довічного утримання укладений 14 березня 2006 року ОСОБА_9 з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Також суд стягнув з відповідачів на користь позивачки 194 грн. 79 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просили рішення скасувати, а справу повернути на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, вважав доведеним, що ОСОБА_9 в момент укладення спірного договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що є підставою для визнання недійсним цього договору відповідно до ст. 225 ЦК України. При цьому суд керувався висновками посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 квітня 2008 року (далі – експертиза від 21 квітня 2008 року), в якій зазначено, що під час оформлення спірного договору ОСОБА_9 не могла в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 169-178) .
Разом з тим, з таким висновком погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.
Так, за ст. 225 ЦК України, судом визнається недійсним правочин , який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
З матеріалів справи вбачається, що 14 березня 2006 року ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір довічного утримання. 26 березня 2006 року ОСОБА_9 померла. За життя вона не оспорювала дійсність вказаного договору.
Державний нотаріус ОСОБА_10 в своїх поясненнях зазначала, що ОСОБА_9 мала намір укласти таку угоду ще 12 січня 2006 року. Однак в той день договір не було підписано в зв’язку з помилками в правовстановлюючих документах, необхідних для її укладення. 14 березня нотаріус посвідчувала спірну угоду на квартирі ОСОБА_9 оскільки вона була фізично слабкою. Разом з тим, ОСОБА_9 перечитала договір, з’ясовувала незрозумілі моменти, розповіла про наявність іншого нерухомого майна та самостійно підписала угоду (а.с. 41).
Про наміри укласти вказану угоду ОСОБА_9 розповідала своїм сиділкам ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а також сусідці по дачі ОСОБА_13 та квартирантці ОСОБА_14 Про таке вказані особи зазначали в своїх поясненнях в суді в якості свідків. Крім того, вони підтвердили адекватну поведінку ОСОБА_9 та її здатність все розуміти (а.с. 102-108).
Свідок ОСОБА_15 – сусідка ОСОБА_9, за освітою медичний працівник, пояснила в суді, що остання розповіла про укладений договір після його підписання, казала що підписала угоду самостійно, хотіла зробити це раніше. При цьому вона була адекватною, пам'ять була не порушена хоча і фізично слабкою (а.с. 100-102).
Про нормальний психічний стан ОСОБА_9 зазначали також лікар-терапевт ОСОБА_16, яка тривалий час за нею спостерігала (а.с. 160-161), та медсестра ОСОБА_17, яка з лютого 2005 року по березень 2006 року виконувала призначені ОСОБА_9 процедури (а.с. 157-160).
Відповідно до висновків повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 18 серпня 2009 року (далі - експертиза від 18 серпня 2009 року) ОСОБА_9 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладання 14 березня 2006 року договору довічного утримання (а.с. 281-289).
При цьому експерти критично поставились до свідчень ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та представника ОСОБА_3 про вкрай неадекватний психічний стан ОСОБА_9, оскільки вони не підтверджуються медичною документацією та є суперечливими.
Крім того, у експертизі від 18 серпня 2009 року експерти дійшли висновку про безпідставність діагнозу лікаря-терапевта ОСОБА_21 про «старче недоумство (деменцію)» ОСОБА_9, враховуючи те, що такий психіатричний діагноз має право встановлювати лише лікар-психіатр, цей діагноз не підтверджується будь-якою медичною документацією, психічні розлади ОСОБА_9 не відповідають клінічній картині деменції (недоумства) будь-якого ґенезу.
Колегія вважає, що вказана експертиза є обґрунтованою та узгоджується з іншими матеріалами справи.
Посилання суду першої інстанції на експертизу від 21 квітня 2008 року, як на достатній доказ недійсності спірного правочину є помилковими, оскільки цей висновок не містить чітких, категоричних відповідей на поставлені запитання суду, що суперечить вимогам статей 66, 147 ЦПК України.
Доводи представника позивача про можливість підробки підпису ОСОБА_9 в спірному договорі не можуть братись до уваги, оскільки виходять за межі позовних вимог та не мають правового значення для визнання угоди недійсною за правилами ст. 225 ЦК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним, що ОСОБА_9 під час укладання 14 березня 2006 року договору довічного утримання могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому не вбачає підстав, передбачених ст. 225 ЦК України для визнання спірного договору недійсним. В зв’язку з чим, позов ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції на вказані обставини справи та вимогами матеріального та процесуального права належної уваги не звернув, рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 303, 307, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання укладеного 14 березня 2006 року ОСОБА_9 з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуюча: Судді: