Справа № 22ц-2928/09             Суддя першої інстанції: Вуїв О.В.

Категорія 20                       Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої     Данилової О.О.,

суддів:     Лівінського І.В.,

Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Бобуйок І.Ф. ,

за участю позивача ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2009 року

за позовом

ОСОБА_3  до  ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору частково недійсним та визнання права власності,

в с т а н о в и л а:

В червні 2009 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору частково недійсним та визнання права власності.

Позивач зазначав, що з 1996 року по 24 лютого 1999 року проживав з ОСОБА_4 однією сім ’ єю без реєстрації шлюбу, а з 24 лютого 1999 року по 26 вересня 2005 року перебував з нею у шлюбі. За цей час вони побудували житловий будинок АДРЕСА_1, але не встигли ввести його в експлуатацію. Після розірвання шлюбу відповідачка самостійно ввела будинок в експлуатацію та 5 жовтня 2006 року продала його ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не погодившись з ним.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мала права продавати будинок без його згоди,  позивач просив суд визнати зазначений договір купівлі-продажу в частині продажу 1/2 частини спірного будинку недійсним за ст. 215 ЦК України та визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2009 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення підлягає зміні з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що спірний будинок не є спільною власністю подружжя і саме це є підставою для відмови у визнанні договору недійсним.

Однак, з такими висновками та підставою для відмови в задоволенні позову не можна погодитись в повній мірі.

Так, згідно зі ст. 17 ЗК України (1990 року) і статей 14, 16, 17 Закону України "Про власність", чинних на час будівництва спірного будинку, право спільної сумісної власності подружжя на будинок виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу.

За ст. 25 КпШС майно, яке належало одному з подружжя на праві приватної власності, може бути визнано спільним майном подружжя, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.

Такі самі правові підстави набуття подружжям права спільної сумісної власності на майно передбачено ст. 62 СК України.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено апеляційним судом, що за рішенням Олександрівської селищної ради народних депутатів від 16 лютого 1993 року ОСОБА_4 надана у приватну власність земельна ділянка площею 0,15 га для будівництва житлового будинку по вулиці Індустріальна, 6, в смт. Олександрівка Вознесенського району (а.с. 49). На 25 лютого 1997 року вказаний житловий будинок мав 38% готовності (а.с. 56).

ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 з 24 лютого 1999 року по 26 вересня 2005 року. За цей час вони спільно добудували спірний будинок та господарські споруди. Будівництво було закінчено у 2002 році.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4 (а.с. 104), свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а.с. 107, 108).

Колегія суддів вважає, що добудована сторонами за час шлюбу спірного будинку понад 50%, є істотним збільшенням його цінності в розумінні  статті 25 КпШС.

За такого та враховуючи положення статей 16, 17 Закону України "Про власність", висновок суду першої інстанції про те, що спірний будинок не може вважатись об’єктом спільної власності подружжя, є помилковим.

Разом з тим, на час укладення договору купівлі-продажу, спірний будинок, як придбаний до шлюбу та введений в експлуатацію особисто ОСОБА_4, мав статус особистої власності відповідачки. Судового рішення, передбаченого статтями 25 КпШС та 62 СК України, про визнання цього будинку об’єктом спільної власності подружжя, не було. А тому і узгодження з іншими особами питання про його реалізацію Закон не вимагає.

Отже, будь-яких порушень Закону при укладенні ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірного будинку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 колегією не встановлено, а тому цей договір не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України.

До того ж, як вбачається з пояснень позивача, ОСОБА_4 оформила вказаний будинок на своє ім’я з його відома. Крім того, він знав про те, що відповідачка має намір продати цей будинок та вони домовились, що ОСОБА_4 сплатить позивачу половину вартості будинку після його продажу. Однак відповідачка грошей позивачу не віддала.

Тому не можна також вважати, що відповідачка реалізовувала спірний будинок без погодження з позивачем.

Невиконання ж відповідачкою своєї обіцянки сплатити позивачу частину вартості будинку не може бути підставою для визнання угоди недійсною.

Таким чином, позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_4 з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Відсутність умов для визнання спірного правочину недійсним є підставою для відмови в задоволенні і інших вимог позивача, а саме, про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірного будинку.

Разом з цим, оскільки суд відмовив в задоволенні позову з інших підстав , помилково встановивши, що спірне майно не є об’єктом спільної власності подружжя, рішення слід змінити та вважати підставою для відмови в задоволенні позову відсутність умов, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання угоди недійсною .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3   вказаних висновків колегії суддів не спростовують.

Водночас, зазначене рішення на позбавляє позивача можливості подати відповідний позов для захисту своїх прав.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3  задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2009 року змінити.

Вважати підставою для відмови в задоволенні позову відсутність умов, передбачених ст. 215 ЦК України, для визнання угоди недійсною.

В іншій частині рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України

Головуюча:                         Судді: