Справа №22-ц-836/10р.                         Головуючий    по  першій   інстанції  Бобровський І.М.

Категорія  27                                     Суддя-доповідач апеляційного  суду   Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                    22 квітня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої        -          Козаченка В.І.,  

суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,  

при секретарі судового засідання   Аніщенко Д.В.,

без участі сторін

         розглянула   у  відкритому судовому   засіданні в м. Миколаєві  цивільну  справу

за апеляційною   скаргою   представника  Публічного акціонерного

товариства комерційний банк «ПриватБанк»

   (далі - ПриватБанк),

на рішення  Южноукраїнського міського суду  Миколаївської області  від  03 лютого  2010 року за позовом

ПриватБанку  

до

ОСОБА_3  

про звернення стягнення  на предмет іпотеки  та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

 08  квітня 2009 року позивач звернувся до суду з  позовом  до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка належить на праві власності відповідачу, в рахунок погашення заборгованості за  кредитним  договором та виселення відповідача зі спірної квартири.

         Позивач зазначав, що  між ПриватБанком та відповідачем 05 вересня 2007 року був укладений кредитний договір, за яким  ПриватБанк надав відповідачу   21 250 доларів США  зі сплатою 10, 80 % річних та строком повернення 04 вересня 2027 року.  В забезпечення виконання зазначеного договору 20 вересня 2007 року між ПриватБанком  та   відповідачем  було укладено договір іпотеки який забезпечував виконання зобов’язань відповідача за кредитним договором. Предметом договору  іпотеки зазначена  квартира АДРЕСА_1, загальною площею 33,5 кв.м. Посилаючись на те, що відповідач не виконує умови кредитного договору, позивач просив звернути стягнення на вказану квартиру та виселити відповідача з неї.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області  від  03 лютого 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить  рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.  На думку апелянта, суд  неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не  підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно і всебічно дослідив обставини справи, надав їм належну оцінку, перевірив їх доказами, які були представлені сторонами, і на підставі ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Закону України «Про іпотеку»  прийшов до правильного висновку, про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо звернення стягнення на  нерухоме майно та виселення відповідача. Тому суд правильно відмовив в задоволенні позову.

Судом встановлено, що 05 вересня  2007 року між ПриватБанком  та ОСОБА_3 був укладений строком на 20 років  кредитний договір (а.с. 6-8).

У якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором  20 вересня  2007 року між вказаними сторонами був укладений договір  іпотеки нерухомого  майна, а саме:  квартири АДРЕСА_1, загальною площею 33,5 кв.м. (а.с. 9-12).

На 19 березня 2009 року ОСОБА_3 мав заборгованість за кредитним договором   17 407 доларів США 62 центів (а.с. 5).

Згідно ст. 35 Закону «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю і боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий  зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.  Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Вказаним вимогам Закону відповідає і п. 22  іпотечного договору.

Між тим, позивачем не надані суду докази які б підтверджували виконання ним норм вказаного Закону та умов п. 22 іпотечного договору, а саме направлення відповідачу письмової вимоги про усунення порушення зобов’язань за кредитним договором.

Крім того, відповідно  до ч. 1 ст. 11 Закону «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Однак, ні положення іпотечного договору, ні акти цивільного законодавства не надають права кредитору звертати стягнення на предмет іпотеки в розмірі, що перевищує суму заборгованості за основним зобов’язанням, тобто застосовувати наслідки, передбачені ч. 2 ст. 1050 ЦК України без пред’явлення самостійних вимог про дострокове повернення суми позики, що залишилася.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заявляв вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та не надав докази щодо періоду та розміру такої заборгованості, а обмежився лише загальною сумою неповернутого кредиту за договором, який діє до 04 вересня 2027 року, що позбавляє суд вирішити вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача зі спірної квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд своїм рішенням фактично позбавив їх права на судовий захист є безпідставними, так як дане рішення  не є перешкодою для пред’явлення  позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав, чи в майбутньому, з підстав співмірності  вартості іпотечного майна заборгованості за кредитним договором.

Інші доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване  рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому  підстав для його скасування не вбачається.            

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

         Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»   відхилити , а рішення  Южноукраїнського міського суду  Миколаївської області  від  03 лютого 2010 року залишити   без змін .  

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий

Судді