Справа № 22ц-2279/09 Суддя першої інстанції: Циганок В.Г.
Категорія 52 Суддя-доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
05 листопада 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Данилової О.О.,
суддів: Лівінського І.В.,
Шаманської Н.О.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П. ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2009 року
за позовом
ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства «ТК МГЗ» (далі – ЗАТ «ТК МГЗ») про захист трудових прав,
в с т а н о в и л а:
В листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ЗАТ «ТК МГЗ» про захист трудових прав.
Позивачка зазначала, що з липня 2004 року працювала в ЗАТ «ТК МГЗ» менеджером з адміністративно-господарської роботи. З 31 грудня 2007 року їй надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років на строк до 23 жовтня 2010 року. Наказом № 21 від 24 квітня 2008 року відповідач звільнив її з роботи з 25 числа того ж місяця у зв’язку з ліквідацією підприємства.
Посилаючись на те, що фактично ліквідація відповідача не відбулась, позивачка просила суд поновити її на роботі , стягнути з відповідача 12600 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000 грн. моральної шкоди.
Під час розгляду справи позивачка збільшила свої вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 21600 грн.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено поновити позивачку на посаді менеджера з адміністративно-господарської роботи ЗАТ «ТК МГЗ» та зобов’язати ліквідаційну комісію відповідача виплатити позивачці 2000 грн. моральної шкоди. Також, суд стягнув з ЗАТ «ТК МГЗ» на користь держави 46 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду в частині відмови стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зменшення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позов.
Рішення в частині поновлення на роботі сторони не оскаржували.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Так, згідно ст. 237-1 КЗпП України, в ідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя .
Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_3 проведено відповідачем з порушенням трудового законодавства, що спричинило їй моральних страждань. Тому, суд обґрунтовано стягнув з відповідача на її користь 2000 грн. моральної шкоди. При цьому, судом прийнято до уваги характер та обсяг заподіяних позивачці душевних страждань, ступінь їх доведеності та інші суттєві обставини справи, зокрема те, що на момент звільнення позивачка не працювала та знаходилась у відпустці.
Доводи апелянта про неправильність визначення розміру моральної шкоди є необґрунтованими з наведених вище підстав.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення в цій частині ухвалено судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без зміни.
Разом з тим , поновивши позивачку на роботі суд відмовив їй у стягненні з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу вважаючи, що позивачка не має на це права, оскільки на момент звільнення знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати та отримувала соціальну допомогу.
З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не відповідає положенням матеріального права.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звільнено з роботи 25 квітня 2008 року під час її перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років. Середньоденна заробітна плата позивачки становить 59 грн. 13 коп., виходячи з середньомісячної кількості календарних днів (а.с. 13). З моменту звільнення вона отримала 5400 грн. вихідної допомоги (а.с. 65) та 6618 грн. 69 коп. допомоги по безробіттю (а.с. 84).
Як вбачається із змісту ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, закон не містить винятків у виплатах працівникові зазначеного середнього заробітку у разі поновлення його на роботі в зв’язку з незаконним звільненням під час перебування у відпустці .
Разом з тим, суд першої інстанції на вказані положення матеріального права належної уваги не звернув та безпідставно відмовив ОСОБА_3 в задоволені позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2008 року по 28 травня 2009 року (день винесення оскаржуваного рішення про поновлення на роботі).
Розмір такого середнього заробітку розраховується за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі – Порядок). Зокрема, виходячи з установленого позивачці посадового (місячного) окладу (п. 4 Порядку) та середньоденного заробітку, виходячи з середньомісячної кількості календарних днів (п. 8 Порядку).
Крім того, колегія враховує, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується одержана позивачкою вихідна допомога та допомога по безробіттю, які вона отримала за цей час (п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Враховуючи викладене, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_3, який підлягає стягненню з ЗАТ «ТК МГЗ», складає 11515 грн. 5 коп. (398 календарних днів х 59,13 грн. - 5400 грн. - 6618 грн. 69 коп.).
В зв’язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
На підставі ст. 88 ЦПК України розмір стягуваного з відповідача на користь держави мита підлягає збільшенню на 115 грн. 15 коп.
Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2009 року в частині вирішення питання про середній заробіток за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства «ТК МГЗ» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства «ТК МГЗ» на користь ОСОБА_3 11515 (одинадцять тисяч п’ятсот п'ятнадцять) гривен 5 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів.
Збільшити розмір мита, який підлягає стягненню з Закритого акціонерного товариства «ТК МГЗ» на користь держави з 8 грн. 50 коп. до 123 грн. 65 коп.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуюча: Судді: