Справа № 22-ц-501/10 р. Головуюча 1 інстанції Спінчевська Н.А.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,
за участю позивачки ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2009 року за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_3,
Управління з питань використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі – Управління ВРКВ міськради),
Державного підприємства науково-виробничого комплексу газотурбоборудовання «Зоря-Машпроект»
(далі – ДП НВКГ «Зоря-Машпроект»),
треті особи: ЖКВ «Зоря-Машпроект», Миколаївське БТІ, ОСОБА_5,
про визнання частково недійсними розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло та визнання права власності,
В С Т А Н О В И Л А:
30 жовтня 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Управління ВРКВ міськради та ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» про визнання розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 частково недійсними та визнання права власності на частку вказаної квартири.
В подальшому позивачка збільшила позовні вимоги та також просила визнати право власності по 1/3 частині за нею, відповідачем і бабусею ОСОБА_6 та зобов’язати ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» видати свідоцтво про право власності на спірну квартиру за вказаними особами.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено визнати частково недійсним розпорядження органу приватизації житлового комунального відділу виробничого об’єднання «Зоря» від 20 грудня 2000 року про приватизацію житла, визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру та визнано за позивачкою, відповідачем та ОСОБА_6 право власності в порядку приватизації за кожним по 1/3 частини вказаної квартири. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду є незаконним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що право позивачки на користування спірною квартирою і її приватизацію порушено, а позовні вимоги щодо зобов’язання ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» видати свідоцтво про право власності на спірну квартиру, в тому числі і на померлу особу, є безпідставними, так як суперечать нормам закону. Тому суд правильно поновив порушене право позивачки та задовольнив позов частково.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі – Закон) приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах на одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно ст. 5, ст. 8 Закону наймачі квартир державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Частиною 1 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, а ч. ч.3 і 4 місцем проживання фізичної особи до 14 лет визначено місце проживання її батьків або одного із них.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на підставі розпорядження ЖКВ ВО «Зоря» була приватизована та ОСОБА_6 і ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право спільної часткової власності, а саме по Ѕ частині зазначеної квартири.
Вказане розпорядження було видано на підставі заяви матері відповідача та бабусі позивачки – ОСОБА_7 та довідки про склад сім’ї, в якій зазначались прописані на той час особи.
Позивачка є донькою відповідача ОСОБА_3 і третьої особи ОСОБА_5, які з 16 червня 1989 року по 17 лютого 1999 року перебували у шлюбі, та с часу укладення шлюбу постійно проживали однією сім’єю разом з ОСОБА_6 за вказаною адресою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка постійно проживала і проживає у спірній квартирі з дня народження. Вказане підтверджено медичною карткою 2-й міської дитячої поліклініки, з якої вбачається, що позивачка народилась за адресою спірної квартири та до досягнення повноліття обслуговувавалась в цій поліклініці за адресою: АДРЕСА_3. По досягненню повноліття позивачка була переведена до міської поліклініки № 2 для дорослих та місце проживання не змінювала (а.с. 12, 35-40).
Крім того, з 1997 року по 2007 рік позивачка навчалась за місцем свого проживання, тобто за адресою спірної квартири, у Миколаївській загальноосвітній школі № 46 та у Миколаївській дитячій музичній школі № 3 по класу скрипки з 1997 року по 2004 рік (а.с. 13, 41-56, 82-83).
Відповідно довідки ЖКВ «Зоря-Машпроект» від 06 жовтня 2008 року, позивачка проживала у спірній квартирі з часу народження по теперішній час (а.с. 11, 14).
Постійне проживання позивачки у спірній квартирі також підтверджується матеріалами кримінальної справи № 1-336/2000 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 229-1 КК України. Так, в судовому засіданні 15 червня 2000 року, підсудний ОСОБА_3 пояснював, що колишня дружина забирає їх доньку у п’ятницю, а повертає додому бабусі ОСОБА_6 та йому у суботу. Остання, допитана у суді в якості свідка, також пояснювала, що після розлучення її сина ОСОБА_3 з ОСОБА_5, їх донька, а її внучка ОСОБА_2, залишилась проживати з нею і її сином.
За місцем проживання своєї матері ОСОБА_5 в АДРЕСА_4, позивачка не була зареєстрована та не проживала (а.с. 29).
Таким чином, посилання відповідача в апеляційній скарзі, як на єдину підставу неправильності рішення суду, на те, що при проведенні приватизації не було допущено порушень, є безпідставними, спростовуються вищезазначеними обставинами та не підтверджуються ніякими доказами.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення його права щодо неотримання ним копії рішення суду також безпідставні, так як з матеріалів справи вбачається, що він приймав участь у судовому засіданні, був присутній при оголошенні резолютивної частини рішення суду, але з вимогою (письмовою заявою) про видачу йому судового рішення до суду не звертався.
Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 311, 313 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити , а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.
Головуючий
Судді