Справа № 22ц-462/10р. Головуючий 1 інстанції Бобровський І.М.
Категорія 41 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Колосовського С.Ю., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,
за участю позивача ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2009 року за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_4, ОСОБА_3
про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення,
ВСТАНОВИЛА:
21 листопада 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до цієї квартири.
Позивач зазначав, що з 1985 року по червень 2008 року знаходився з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають двох синів: ОСОБА_3 -ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 – ІНФОРМАЦІЯ_2. Спірна квартира приватизована на всіх членів сім’ї. В вересні 2008 року, після повернення із відрядження, він не зміг попасти у квартиру, так як відповідачка поміняла замок у вхідній двері та не впустила до квартири.
Посилаючись на вказане, просив позов задовольнити.
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 листопада 2009 року до участі у справі в якості співвідповідача залучений ОСОБА_3
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2009 року позов задоволено. Постановлено вселити ОСОБА_2 до спірної квартири та зобов’язано відповідачів не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні цієї квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що право позивача, як співвласника спірної квартири, порушено. Тому суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2
Так, судом встановлено, що сторони по справі, а також неповнолітній ОСОБА_5 є співвласниками вищезазначеної двокімнатної квартири в який їм належить по ј частини квартири (а.с. 30).
Відповідачі по справі не заперечували проти того, що з позивачем у них склалися неприязні стосунки з приводу користування спірною квартирою.
Статтею 1 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7, та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зазначене також передбачено ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України та ст. 48 Закону України "Про власність".
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Так, зі змісту ст. 391 ЦК України вбачається, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Доводи апеляційної скарги, що суд не зазначив в рішенні розмір житлової площі на яку повинен бути вселений позивач виходячи із його частки у спільній власності, та не врахував обставину неможливості сумісного проживання з ним, є безпідставними.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Права інших співвласників майна в разі неможливості добровільного вирішення спірного питання щодо права спільної часткової власності передбачені ст. 365 ЦК України, яка й передбачає можливість припинення права особи на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.
Між тим, відповідачі із зазначеними позовними вимогами до суду не звертались.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального права також є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним й обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити , а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2009 року залишити без змін .
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді