Справа № 22ц-33/ 10 р. Головуючий у 1-й інстанції Гуденко О.А.
Категорія 46 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,
за участю представників позивачки ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
відповідачки ОСОБА_4,
представника відповідачки ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_6 – ОСОБА_3
на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 жовтня 2009 року за позовом
ОСОБА_6
до
ОСОБА_4
про визнання шлюбу недійсним,
В С Т А Н О В И Л А:
23 липня 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання шлюбу, укладеного між її батьком ОСОБА_7 і відповідачкою недійсним.
Позивачка зазначала, що 27 листопада 1982 року між її батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Між тим, її батько ОСОБА_7 03 липня 1987 року зареєстрував шлюб з відповідачкою. Але цій шлюб є недійсним з тих підстав, що шлюб з її матір’ю ОСОБА_3 батько розірвав тільки 29 вересня 1988 року, тобто після реєстрації шлюбу з ОСОБА_4
Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити, що врегулює спір щодо спадкового майна спадкоємців за законом першої черги.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 жовтня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду є незаконним та суд неправильно застосував норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивачки, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи і перевіривши зазначені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що на підставі ст. 46 КпШС України шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо до часу розгляду судом справи відпали ті обставини, що в силу закону перешкоджали його укладенню. Тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 45 КпШС України, який діяв на момент реєстрації ОСОБА_7 шлюбу з відповідачкою, шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15-17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім’ю (фіктивний брак). Одним із порушень таких умов є укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі.
Згідно зі ст. 46 КпШС УРСР шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на час розгляду справи судом відпали ті обставини, що відповідно до закону були перешкодою для його укладення.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 і відповідачка з 03 липня 1987 року знаходились в зареєстрованому шлюбі, який 03 лютого 2007 року був припинений в зв’язку зі смертю ОСОБА_7 (а.с. 21, 8).
На час укладення вказаного шлюбу, ОСОБА_7 з 1982 року знаходився в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та реєстрація розірвання цього шлюбу відбулася 29 вересня 1988 року, на підставі рішення Ленінського районного народного суду м. Миколаєва від 09 червня 1986 року (а.с. 5, 7, 28-29).
Відповідно до вимог ст. 180 КпШС УРСР, реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду проводиться за пред’явленням подружжя або одного з них копії судового рішення, яке набрало законної сили. Шлюб між подружжям припиняється з часу реєстрації розірвання шлюбу у книзі записів актів цивільного стану.
Тобто, шлюб між ОСОБА_3 і відповідачкою було укладено тоді, коли шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 ще не був припинений у встановленому законом порядку.
Але ОСОБА_3 (перша дружина) не заперечувала в суді, що у 1988 році вона створила нову сім’ю, а її колишній чоловік ОСОБА_7 влітку 1987 року створив сім’ю з відповідачкою та, що вони у повторних шлюбах мають спільних дітей.
Крім того, з рішення Ленінського районного народного суду м. Миколаєва від 09 червня 1986 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 вбачається, що однією із підстав розірвання шлюбу позивачка вказувала відсутність сумісного проживання з відповідачем з 10 травня 1985 року ( а.с. 5).
Тобто, ОСОБА_3 і ОСОБА_7 ще у 1985 році прийшли до обоюдної згоди щодо розірвання шлюбу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що припинення у 1985 році подружніх відносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_7, добровільне волевиявлення на розірвання 09 червня 1986 року попереднього шлюбу, яке відбулося в органах РАГСу 29 вересня 1988 року; тривалість спільного проживання у повторному шлюбі ОСОБА_7 і відповідачки, а саме - 19 років 7 місяців та відсутність анулювання запису щодо повторного шлюбу підтверджує дійсність цього шлюбу з моменту припинення попереднього шлюбу.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду є незаконним та суд неправильно застосував норми матеріального права, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга на підставі ст. 308 ЦПК України не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_6 – ОСОБА_3 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді