РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 квітня  2010 року                                  м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого    -  судді   Сєвєрової Є.С.,

суддів:               Цюра Т.В., Сидоренко   І.П.,

при секретарі             -    Литвинюк А.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

    ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно, придбане під час шлюбу – ? частину квартири АДРЕСА_1, яка оформлена на ім’я колишньої дружини ОСОБА_3

    ОСОБА_2 заперечуючи проти позову, просила врахувати строк позовної давності, оскільки шлюб між ними було розірвано в 2000 році, письмовою заявою під час розірвання шлюбу позивач відмовився від претензій на квартиру, тому вона не наполягала на розділі іншого спільного майна, яке залишилося у колишнього чоловіка, просила відмовити в задоволенні його вимог, оскільки це призведе до порушення її прав.

    Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2010 року за ОСОБА_1 визнане право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

    Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задовленні позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі – продажу від 29 травня 1998 року ОСОБА_3, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_1, купила квартиру АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що шлюб між сторонами розірвано в листопаді 2002 року, тому позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки із позовом ОСОБА_1 звернувся в жовтні 2005 року, тобто в межах трьохрічного строку.

Проте такий висновок суду не ґрунтується на повному з’ясуванні обставин справи, виходячи з наступного.  

З матеріалів справи видно, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 лютого 2000 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1, виданого Відділом РАГС виконкому Ізмаїльської міської ради Одеської області видно, що свідоцтво видане ОСОБА_3 6 березня 2000 року. Зазначене підтверджується і відповіддю Відділу РАГС від 01.09.2006 року №99/02-16.

Відповідно до ст. 44 КпШС України, який діяв на час розірвання шлюбу,  шлюб вважається розірваним з часу реєстрації його розірвання в органах запису актів громадянського стану хоча б одним із подружжя.

Таким чином, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 слід вважати розірваним  6 березня 2000 року, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції про його розірвання в листопаді 2002 року, оскільки час отримання свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_1 вже після реєстрації його розірвання ОСОБА_3   правового значення для обчислення строку, з якого шлюб вважається розірваним, не має.

Враховуючи те, що розірвання шлюбу відбулося між сторонами до вступу в силу Сімейного Кодексу України, то до вимог про розділ майна мають застосуватися норми КпШС України 1969 року.

Відповідно до ч.3ст.29 КпШС України до вимог про розділ майна, яке є спільним майном подружжя, шлюб яких розірвано, встановлюється трьохрічний строк позовної давності.

Виходячи з того, що шлюб між сторонами розірваний 6 березня 2000 року, і ОСОБА_1 було відомо про придбання квартири під час шлюбу, то з цього часу можна обчислювати строк, коли він мав дізнатися про порушення власних прав.

Більш того, з заяви ОСОБА_1, справжність підпису якого посвідчена  капітаном з/с „Прорвін”, на адресу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2000 року (оригінал зберігається в матеріалах цивільної справи №2-662/2000) видно, що, надаючи згоду на розірвання шлюбу та розгляд справи за своєю відсутністю, ОСОБА_1 відмовився від претензій на квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3  

Хоча така заява не тягне наслідків у вигляді позбавлення ОСОБА_1 права  вимоги на квартиру, проте є достовірним підтвердженням розуміння станом на 15.02.2000 року того, що квартира може бути предметом розділу, а відтак і порушення власних прав в розумінні ст.11 КпШС України щодо початку перебігу строку позовної давності.

Проте протягом п’яти років із позовом щодо прав на спірну квартиру ОСОБА_1 не звертався, а звернувшись до суду в  жовтні 2005 року, пропустив строк позовної давності, який сплинув в березні 2003 року, і оскільки про його поновлення він не просив,   то суд безпідставно задовольнив його вимоги.

Неповне з’ясування обставин справи призвело до неправильного вирішення спору, судом помилково застосовані норми Сімейного Кодексу України, які не розповсюджуються на виниклі правовідносини, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову через перебіг строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 судом до уваги не приймаються, оскільки не вплинули на суть ухваленого рішення.

Керуючись ст.ст.301,304,п.2ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2010 року скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову  ОСОБА_1  про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_1 відмовити через перебіг строку позовної давності.

 Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: