Справа №2- А-1194/10/2011

                                                                                          2010 рік

                                      П О С Т А Н О В А

                                 ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

 25 лютого 2010 року                                                              м.Харків

                          Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого, судді    Наумової С.М.

При секретарі       Губській Н.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні    в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1  до  Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про   поновлення пропущеного строку для звернення  до адміністративного суду та стягнення недоплаченої соціальної допомоги, передбаченої Законом України « Про соціальний захист дітей війни» ,-

                                                             ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до   Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до  Управління Пенсійного фонду в Дзержинському районі м. Харкова  10.12.2009 року, про що свідчить штамп відділення зв»язку на поштовому конверті , в  позовні заяві просив суд про   поновлення пропущеного строку для звернення  до адміністративного суду та покладення зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому, як дитині війни, недосплачену щомісячну державну соціальну допомогу   за період з 01.01.2008 року до 31.12.2008 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» та  відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком, а відповідачем всупереч Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані  неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», в тому числі й щодо зупинення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

 Сторони в судове засідання не з»явилися , про час розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином,  позивач звернувся до суду з письмовою заявою  про розгляд справи в його відсутність.

  Відповідач ніяких заперечень суду не надав, з посиланням на вимоги ст.ст.99,100 КАС України не звертався.

   Суд приходить  до висновку ,що невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не є  правомірними , але має місце   невизначеність на законодавчому рівні щодо  органу на який покладено обов’язок здійснення таких виплат   особам, які мають статус дитини війни і за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної

пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому,  суд вважає що має місце  необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

  Відповідач  заперечень суду не надав.  

 Судом встановлено, що Позивач має статус «Дитини війни», що  також   підтверджується   пенсійним    посвідченням.

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

    Судом  встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав :

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

 Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

  Проте, у 2008 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені були в розмірі 10%.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України ГУПФУ у Харківській області повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.    

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідачів, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення   або відмови в задоволенні позову.

           Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.

             Суду відповідачем ,всупереч ст. 71ч2  Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” не має права на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

  Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.  

   Позивач   в строк звернувся з  позовом  10.12.2009 року

   За період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року позовні вимоги суд вважає такими , що підлягають задоволенню частково, а саме за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року, бо сплата державної соціальної допомоги за період з 01.01.2008 року по 30.04.2008 року ст..58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не передбачена, виплата державної соціальної допомоги передбачена ст58 вищевказаного Закону України за травень 2008 року в сумі 144,30 гривень, за червень 2008 року в сумі 144,30 гривень, за  липень, серпень, вересень 2008 року по 144,60 гривень за жовтень, листопад, грудень 2008 року по 149,40 гривень щомісячно та  йому згідно вимог ст..58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» належить   нарахувати за цей період державну соціальну допомогу в сумі 1175,60 гривень, а з урахуванням сплаченої за цей період  за травень, червень 2008 року по 48,10 гривень, за липень, серпень ,вересень 2008 року по 48,20 гривень, за жовтень, листопад ,грудень 2008 року по 49,80 гривень(разом сплачено 390,20 гривень ) . Тобто, слід донарахувати 785,40 гривень.

 До такого висновку  суд приходить у зв»язку з тим, що:

    Рішенням Конституційного Суду України №10рп від 22.05.2008 року положення пп..2-4,6-8,10-18 підпункту 7 пункту 19,пунктів 20-22,24-34, підпунктів 1-6,8-12,пунктів 34-100 розділу 2 Внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України.

 Таким чином, положення ст.41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» набирають чинності з 22 травня 2008року.

 П.41 другого розділу Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції «дітям війни до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у вигляді надбавки, встановленої для учасників війни».

 Судом позовні вимоги розглядаються тільки в межах пред»явленого позову.

 Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року    № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

 Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що Позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст. 94 КАС України.

 На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,   ст.ст. 6-14, 71,122ч3, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України,

                  СУД     П О С Т А Н О В  И  В:

                          Адміністративний позов ОСОБА_1    задовольнити частково.

                          Зобов»язати    Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»   за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно   з урахуванням сплаченої за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року суми 390,20 гривень  , донарахувавши за період з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року,     суму до сплати  відповідним чином.

                           В іншій частині позову відмовити.

                           Постанову можливо оскаржити до     Апеляційного  Адміністративного Суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10- ти днів з дня проголошення та шляхом подачі апеляційної скарги у 20-ти денний термін після цього   у порядку, передбаченому ч.4 ст.186 КАС України .

Головуючий, суддя                                                 С.М. Наумова.