ОРІХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Запорізької області

Справа № 2-990/10

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м     У К Р А Ї Н И

01 червня 2010 року

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого судді                         Фісун Н.В.

При секретарі                             Безштанківська О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Оріхівського районного суду Запорізької області по вулиці Першотравнева, 23 в місті Оріхові Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про зобов’язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірними, -

В С Т А Н О В И В :

23 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що вона є дитиною війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення. Статус дитини війни наданий йому згідно ст. 1 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » від 18.11.2004 року № 2195-ІV, який набув чинності з 01.01.2006 року.

Згідно ст. 6 Закону № 2195 дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Від 01.01.2006 року по теперішній час пенсія йому не підвищувалась на 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень (ч. 3 ст. 50 КАСУ).

Скасування підвищення пенсій, згідно ст. 6 Закону № 2195 дітям війни пенсії на 30% суперечить вимогам ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 8, ч. 3 ст. 22, ч. 1, 3, 4 ст. 41, ст.ст. 46, 68 Конституції України, Рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, від 2008 року, та ст. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя », де вказано, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції України в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії. Органи державної влади, суди та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та Законами України ( ч. 2 ст. 19 Конституції України ). Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей ч. 1 незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності ч. 2. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом ч. 1 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2). Згідно ч. 3 ст. 8 Конституції України « Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується ».

Згідно ч. 3 ст. 18 Конституції « Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується ».

27 листопада 2008 року Конституційний суд України виніс рішення, яким встановив, що у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та у Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України. Ці позиції полягають у тому, що: « закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) регулювання відносин, що є предметом інших законів України » ( абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007 ); « законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони » ( абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення № 10-рп/2008 ) предметом судового розгляду є, бездіяльність відповідача, що порушила її право на 30% підвищення розміру пенсії згідно ст. 6 Закону № 2195.

Щодо застосування законодавства про підвищення пенсії дітям війни.

Як вказано вище, пенсія дітям війни повинна підвищуватися з 01.01.2006 року на 30% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону № 2195. Дію ст. 6 Закону № 2195 було протиправно зупинено на 2006 рік згідно п. 17 ст. 77 Закону України « Про Державний бюджет України на 2006 рік » від 20.12.2005 р. № 3235-ІV ( далі – Закон № 3235 ).

Законом України « Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік » від 19.01.2007 р. № 3367-ІV ( далі – Закон № 3367 ) дію ст. 6 Закону № 2195 відновлено, у зв’язку з виключенням п. 17 ст. 77 із Закону № 3235, а ст. 110 викладено в такій редакції: « Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1.01.2006 р., а ст. 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету ». Положення ст. 110, в редакції Закону № 3367 щодо підвищення пенсій дітям війни у 2006 році, всі органи виконавчої влади, а також законодавча влада не виконали.

Дію ст. 6 Закону № 2195 на 2007 рік зупинено п. 12 ст. 71, з урахуванням ст. 111, Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік » від 19.12.2006 р. № 489-V ( далі – Закон № 489 ). В ст. 111 Закону № 489 вказано: « Установити, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни ».

Конституційний Суд України своїм Рішенням від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, та від 2008 року, визнав неконституційними положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік, та на 2008 рік ». В абзаці 8 п. 4 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. У відповідній частині абзацу 3 п. 3.2 мотивувальної частини цього Рішення вказано, що « ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру ». Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У зв’язку з тим, що дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинялася Законами України «Про Державний бюджет України» на 2006, 2007, та 2008 роки, то, згідно п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини, а тому 30% підвищення пенсії «дітям війни» повинно бути нараховано з 01.01.2006 р., тобто з дати набуття чинності Закону № 2195.

Для 30% підвищення пенсії дітям війни, з 01.01.2006 року повинна застосовуватися мінімальна пенсія за віком встановлена на рівні наведених прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Але відповідач за 2006 та за 2007 роки виплати не проводив, а тільки з 01.01.2008 року почав виплачувати 10% що не відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, та Рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Згідно Концепції соціального забезпечення населення України ухваленою постановою Верховної Ради України від 21.12.1993 р. № 3758-ХІІ, та відповідно Закону України, ч. 1 ст. 1, ч. 1, 2, 3 ст. 2 від 05.10.00 р. № 2017-ІІІ, відповідно ч. 2 ст. 12 від 16.11.00 року № 2109-ІІІ, та зі змінами від 04.03.2004 року № 1579-ІV. Суми державної соціальної допомоги, невиплачених своєчасно по вині органу, який назначає чи виплачує державну соціальну допомогу, виплачується за минулий час без урахування давності будь-яким часом. При цьому виплата державної соціальної допомоги за пропущений час проводиться виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату. Тому виходячи із вище наведеного та опираючись: на Рішення Конституційного Суду України від 03.06.99 р. № 5-рп/99; від 20.03.02 р. № 5-рп/02; від 01.12.04 р. № 20-рп/04; від 09.07.07 р. № 6-рп/07; та за 2008 рік, та ч. 2 ст. 12 Закону України від 16.11.2000 року № 2109-ІІІ, від 04.03.2004 року № 1579-ІV, та ч. 1 ст. 16 від 05.10.00 р. № 2017-ІІІ та згідно ст.ст. 3, 8, 21, 56, ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 9, ч. 2, 3 ст. 22, 24 Конституції України. Враховуючи особливості цих правових актів, соціальні гарантії та компенсації не можуть бути скасовані чи зменшенні, у відповідності до ч. 3 ст. 22 Конституції України, відповідач зобов’язаний перерахувати заборгованість їй позивачу на момент виплати соціальної допомоги по підвищенню пенсії на 30% за кожен місяць з дати вступу в силу Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, тобто з 09.07.2007 до 31.12.2007 року. Та з дати вступу в силу Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, справа № 10-рп/2008, тобто з 22.05.2008 до 31.12.2008 року. А також за кожен місяць поточного 2009 року. Мають виплатити за 2007 рік – 481,00 грн.х30%х7=1010 грн., за 2008 рік – 481,00 грн.х30%х8=1152,80 грн., за 2009 рік – 498,00 грн.х30%х8=1195,20 грн. Загалом за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.08 р. по 01.12.08 р. сума, що належить сплаті становить: 3358 гривень.

Оскільки нею заявлені вимоги про визнання незаконною бездіяльність відповідача та зобов’язання відповідача провести певні дії, декретом Кабінету Міністрів судовий збір передбачений у сумі 1 неоподаткованого мінімуму, тобто 51 грн. та 120 грн. витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи. Можливі вимоги суду першої інстанції про сплату судового збору у більшому розмірі є незаконними оскільки у позовних вимогах не йдеться про стягнення з відповідача конкретної суми, а йдеться про зобов’язання виконати певні дії, які відповідач в порушення Конституції України та рішень Конституційного Суду України не виконував.

В судовому засіданні Позивач на позовних вимогах настоює, прохає задовольнити повністю, судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що нарахування позивачу пенсії здійснюється у відповідності до діючого законодавства, до того ж вже мається судове рішення яким вже стягнута не донарахована пенсія як дитині війни за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Суд, заслухавши Позивача, Відповідача та вивчивши матеріали справи, встановив наступне, що Позивач має статус « Дитини війни », що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 виданого 14 січня 2000 року.

Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст. 6   Закону України « Про соціальний захист дітей війни » має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Із заперечень УПФУ у Оріхівському районі Запорізької області, встановлено, що відповідач не здійснює позивачу зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини ( мінімальної пенсії за віком ) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни », дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України « Про соціальний захист дітей війни », фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп ( справа про набуття чинності Конституцією ) зазначив: « Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше ».

Відповідно до Закону України « Про Державний бюджет на 2009 рік » та Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік», дію статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » не було зупинено. Отже, відповідач з 01.01.2009 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6   Закону України « Про соціальний захист дітей війни », нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування », суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6   Закону України « Про соціальний захист дітей війни » має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування », іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії; встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни ».

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як   на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення « Про Пенсійний фонд України » і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » покладено на УПФУ у Оріхівському районі Запорізької області, за місцем проживання позивача.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому з 09.07.07 р. по 31.12.07 р., та з 22.05.08 р. по 31.12.2008 р. щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги не обґрунтованими, так як судовим рішенням від 02 вересня 2009 року по адміністративній справі № 2а-237/09 вже зобов’язано Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському районі Запорізької області  здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове пенсійне страхування » та провести відповідні виплати за 2007 рік - з 09.07.07 р. по 31.12.07 р., за 2008 рік - з 22.05.08 р. по 31.12.2008 р..

Статтею 46 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування », передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без
обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, однак доплата до пенсії УПФУ не були нараховані, а тому і не підлягають індексації, тим більш що законодавчо нарахування індексу інфляції передбачено по грошовому зобов’язанню, а не соціальним виплатам.

При таких обставинах, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню і судові витрати необхідно розподілити в порядку ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 27, 31, 74, 76, 167, 169, 199, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 11, 14, 267, 509, 526 ЦК України, ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни », суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Оріхівському районі Запорізької області про зобов’язання вчинити певні дії та визнання бездіяльності неправомірними задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському району Запорізької області.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському районі Запорізької області  здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове пенсійне страхування » та провести відповідні виплати за 2009 рік - з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., за 2010 рік - з 01.01.2010 р. по час постановлення рішення.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1, а саме здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України « Про загальнообов'язкове пенсійне страхування » та провести відповідні виплати за 2007 рік - з 09.07.07 р. по 31.12.07 р., за 2008 рік - з 22.05.08 р. по 31.12.2008 р. та з урахування індексу інфляції, відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському районі Запорізької області сплачене державне мито на користь ОСОБА_1 в сумі 51 грн.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Оріхівському районі Запорізької області сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь ОСОБА_1 в сумі 120 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя:                                                     Н.В. Фісун