Справа № 22ц – 1242/10, Головуючий першої інстанції: Богатирчук Г.А.
1244/10, 1400/10
Категорія: 53 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
26 квітня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Лисенка П.П.,
суддів: Колосовського С.Ю.,
Базовкіної Т.М.,
при секретарі судового засідання: Завтурі О.С.,
за участю позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою державного підприємства «Науково-виробничий комплекс
газотурбобудування «Зоря-Машпроект»
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2009 року, ухвали того ж суду від 30 грудня 2009 року та від 25 лютого 2010 року за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
19 січня 2009 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» (далі – ДП «НВК «Зоря-Машпроект») про поновлення на роботі.
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що з 20 січня 1978 р. працювала у відповідача на посаді інженера з інструментів 2 категорії. Наказом № 574к від 12 грудня 2008 р. її звільнено з роботи у зв’язку з скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40КЗпП України.
Посилаючись на те, що звільнення було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема: рішення про скорочення безпосередньо її посади прийнято неповноважною особою, без врахування її переважного права на залишення на роботі та без отримання згоди профспілкового органу, позивачка просила суд поновити її на роботі.
В подальшому позивачка доповнила свої вимоги й просила суд також стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, з розрахунку середнього заробітку на підприємстві з дня звільнення по день настання пенсійного віку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2009 року позов задоволено частково.
Постановлено поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді інженера з інструменту 2-ї категорії ДП «НВК «Зоря-Машпроект», скасувати пункт 2 наказу по інструментальному відділу № 143 від 11 вересня 2008 р. та наказ директора по персоналу № 574-К від 12 грудня 2008 р. щодо звільнення позивачки, стягнути з відповідача на користь позивачки 18292 грн. 82 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1500 грн. у відшкодування моральної шкоди. Також з відповідача в дохід держави стягнуто 199 грн. 92 коп. судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Крім того, рішенням суду допущено виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 з 11 січня 2010 р.
Ухвалою суду від 30 грудня 2009 р. усунуто описку в рішенні суду, а саме: зазначено вважати вірним в абзаці 7-му резолютивної частини рішення «допустити виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 з 4 січня 2010 р.».
Ухвалою суду від 25 лютого 2010 р. роз’яснено рішення суду, а саме, що дата 4 січня 2010 р. в резолютивній частині рішення відноситься до виконання рішення, а не є датою поновлення роботі. Поновити ОСОБА_2 на роботі необхідно з дня звільнення.
В апеляційній скарзі на рішення суду ДП «НВК «Зоря-Машпроект» посилається на помилковість висновків суду, їх невідповідність вимогам матеріального закону, порушення судом положень процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.
В апеляційному порядку відповідачем також оскаржено ухвали суду від 30 грудня 2009 р. та від 25 лютого 2010 р. Посилаючись на невідповідність вимогам цивільно-процесуального закону, відповідач просить про їх скасування.
У запереченні на апеляційну скаргу позивачка вказує на безпідставність її вимог та незаконність її звільнення і просить відмовити у задоволенні скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, позивачки, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги на рішення суду підлягає задоволенню частково, а на ухвали суду - задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_2 з 20 січня 1978 р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Наказом № 274-К від 4 серпня 2006 р. призначена на посаду інженера з інструменту 2-ї категорії інструментального відділу. Наказом директора підприємства з персоналу № 574-К від 12 грудня 2008 р. її звільнено з посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням штату працівників. З наказом про звільнення позивачка ознайомлена 20 грудня 2008 р., в той же день нею отримана трудова книжка.
Відповідно до роз’яснень, що надані в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. з наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Звільненню позивачки передував наказ начальника інструментального відділу № 143 від 11 вересня 2008 р. «Про скорочення чисельності штату працівників в інформаційному відділі», згідно з яким з 15 грудня 2002 р. скорочено одиницю інженера з інструменту 2 категорії, у зв’язку з чим ОСОБА_2 підлягає вивільненню з 12 грудня 2008 р. Даний наказ виданий на виконання наказу генерального директора № 346 від 3 липня 2008 р. «Про впорядкування чисельності персоналу комплексу», але останній наказ не містить конкретних вказівок щодо реорганізації виробництва, змін в організації правці та пов’язаних з цим вивільненням конкретних працівників.
Згідно ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
В силу ч. 4 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
Керівником ДП «НВК «Зоря-Машпроект» згідно з його статутом, затвердженим його власником - Міністерством промислової політики (стаття 6), є генеральний директор. Статтею 30 КзпП України передбачено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручать її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Зі змісту ч. 1 ст. 21 та абзацу 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що трудовий договір укладається та розривається виключно за участю власника або уповноваженим ним органом.
В порушення наведених норм закону, положень Статуту підприємства, яким керівнику відповідача не надано повноважень передавати прийняття рішень щодо вивільнення працівників (скорочення їх чисельності, звільнення) іншим посадовим особам підприємства, генеральний директор ДП «НВК «Зоря-Машпроект» без згоди власника наказами № 186 від 8 квітня 2002 р. та № 307 від 21 квітня 2003 р. делегував повноваження з питань прийому, звільнення працівників, затвердження штатних розписів директору по персоналу. Більш того, начальник інструментального відділу згідно його посадової інструкції та іншим локальним правовим актам підприємства взагалі не наділений повноваженнями щодо прийняття рішень регулювання чисельності працівників, скорочення їх чисельності.
За такого наказ про скорочення посади, яку обіймала позивачка, який видано начальником інструментального відділу, та наказ про її звільнення (наказ № 574-к від 12 грудня 2008 р. виданий директором по персоналу підприємства) прийняти посадовими особами відповідача, які не мали на це повноважень.
Крім того, в порушення правил ч. 1 ст. 40 КЗпП України позивачці не було запропоновано при звільненні аналогічну посаду, яку обіймала ОСОБА_5, на час перебування останньої у відпустці по догляду за дитиною. А також відповідачем не надано переконливих доказів того, що позивачці у встановленому трудовим законодавством порядку пропонувались усі вільні на час її звільнення посади по всьому підприємству, а не по підрозділу, з якого її звільнено.
З урахуванням викладеного суд обґрунтовано відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України дійшов висновку про незаконність наказів щодо скорочення посади позивачки та її звільнення і правильно поновив її на роботі.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про прийняття рішення про звільнення позивачки уповноваженими на те особами, виходячи з наведених вище положень матеріального закону, локальних нормативних актів та встановлених обставин спору.
Також безпідставними є посилання на неможливість запропонувати ОСОБА_2 посаду, яку обіймала ОСОБА_5, оскільки на час вирішення питання про вивільнення позивачки ця посада була фактично вільна і згоди на її зайняття, навіть з урахуванням тимчасовості, у позивачки не запитувалося. Частиною ж 2 ст. 40 КзпП України не обмежено пропонування тимчасово вільних посад.
Щодо доводів апелянта про помилковість висновків суду відносно порушення законодавства про профспілки, то з урахуванням встановлених судом інших порушень, допущених при прийнятті рішення про вивільнення позивачки, ці висновки суду не вплинули на правильність прийнятого рішення.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права (не надіслання копії позовної заяви, прийняття додаткових доказів під час судового розгляду) не призвели до порушення прав відповідача і не вплинули на правильність висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність відшкодування позивачці моральної шкоди є помилковими, оскільки суд вірно з урахуванням положень ст. 237-1 КЗпП України, характеру спору, тривалості порушення прав позивачки і її моральних страждань, ступеню впливу таких порушень на її життя, вимушеність захищати свої права в суді, вважав, що є підстави для відшкодування моральної шкоди та вірно визначив розмір такого відшкодування.
Однак, доводи апеляційної скарги про помилковість розрахунку середнього заробітку за час вимушено прогулу та судових витрат, помилок при визначенні дати поновлення на роботі і допуску негайного виконання рішення заслуговують на увагу.
На підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за вимушеного прогулу.
Визначаючи розмір середнього заробітку, суд виходив з того, що вимушений прогул (з 13 грудня 2008 р. по 30 грудня 2009 р.) тривав 266 робочих днів, тоді як з наданих відповідачем календарів-графіків вбачається, що у вказаний період кількість робочих днів становила 264 дня, тому заборгований середній заробіток з урахуванням того, що середньоденний складає 68 грн. 77 коп., дорівнює 18155 грн. 28 коп. (68,77 грн. х 264 дня), а не 18292 грн. 82 коп., як визначив суд.
Відповідно в силу ст. 88 ЦПК України та з урахуванням ставок, встановлених підпунктами «а», «д» пункту 1 ч. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», з відповідача на користь держави необхідно стягнути 1% від 18155 грн. 28 коп. судового збору (181 грн. 55 коп.) та 8 грн. 50 коп. за вимогу немайнового характеру (відшкодування моральної шкоди), а всього 190 грн. 05 коп.
Крім того, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд не зазначив, що позивачка поновлюється з дня звільнення, тобто з 12 грудня 2008 р., що випливає зі змісту спірних правовідносин та способу відновлення порушеного права. Оскільки це в подальшому утруднило виконання рішення та потягло його неоднозначне тлумачення, рішення необхідно доповнити вказаним висновком.
Невірно судом застосовано положення закону про негайне виконання рішення. Так, відповідно до вимог пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяць, та про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Всупереч вказаним нормам закону суд зазначив про допущення виконання рішення в частині поновлення на роботі з 11 січня 2010 р. ( з урахуванням виправлення помилки – з 4 січня 2010 р.)
З урахуванням викладеного рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат, а також в частині допуску негайного виконання рішення необхідно змінити в силу вимог пунктів 3, 4 ч. 1, ч. 3 ст. 309 ЦПК України.
Після зазначених вище змін рішення необхідність виправлення описки в рішенні та в роз’ясненні рішення відпадає, тому оскаржувані ухвали суду необхідно скасувати, відмовивши у задоволенні заяв позивачки про виправлення описки та роз’яснення рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» на рішення суду задовольнити частково, апеляційні скарги на ухвали суду задовольнити.
Рішення суду в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат, а також в частині допуску негайного виконання рішення змінити:
- доповнити другий абзац резолютивної частини рішення, зазначивши про те, що ОСОБА_2 поновлено на роботі з 12 грудня 2008 року;
- зменшити розмір стягнутого з державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18292 грн. 82 коп. до 18155 (вісімнадцяти тисяч ста п’ятидесяті п’яти) грн. 28 коп. та судового збору з 199 грн. 92 коп. до 190 грн. 05 коп.;
- абзац сьомий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного в розмірі місячного платежу».
В решті рішення суду залишити без змін.
Ухвали Ленінського районного суду від 30 грудня 2009 року та від 25 лютого 2010 року скасувати, у задоволенні заяв ОСОБА_2 про виправлення описки та роз’яснення рішення суду відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: