Справа № 22ц- 1852/10 Головуючий першої інстанції Алєйніков В.О.
Категорія: 57 Суддя – доповідач апеляційного суду Базовкіна Т.М. .
У Х В А Л А
Іменем України
11 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Лисенка П.П.
суддів: Колосовського С.Ю.,
Базовкіної Т.М.,
при секретарі: судового засідання: Завтурі О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві адміністративну справу за апеляційною скаргою
управління Пенсійного фонду України
в Центральному районні м. Миколаєва
на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2008 р. позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі – УПФ), в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус «дитини війни», доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон від 18 листопада 2004 р.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов’язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 жовтня 2009 р. позов задоволено частково.
Зобов’язано УПФ здійснити перерахунок пенсії з 9 липня по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р. з урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком за розміром, встановленим ч. 1 ст. 28 Закону України від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон від 9 липня 2003 р.) та провести відповідні виплати.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус «діти війни».
Положеннями ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2006 р.
Законом України від 19 січня 2006 р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Між тим, Кабінет Міністрів України протягом 2006 р. не приймав рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Підпунктом 2 пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» норми ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни викладено в новій редакції: передбачалося підвищення пенсій для осіб, які мають статус «дітей війни» у розмірі надбавки, що встановлена для учасників війни (10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни, внесені підпунктом 2 пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р., мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р.
Суд першої інстанції, який розглядав справу за правилами адміністративного судочинства, чинного на час ухвалення рішення, повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку наявним доказам, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність. На підставі чого суд задовольнив позовні вимоги частково, а також вірно з метою захисту порушених органами виконавчої влади передбачених законом прав громадян застосував положення ст. 11 КАС України .
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва відхилити, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 жовтня 2009 р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді :