АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Виноградової Л.Є..,
Гайворонського С.П.,
за участю секретаря Шкрабак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, за участю третіх осіб: Ізмаїльської міської ради та комунального підприємства „Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації” (далі- КП „Ізмаїльське МБТІ),
встановила:
15 травня 2008 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_2, в якому просили визнати за ними право власності в порядку спадкування, відповідно на 3\4 та 1\4 частини спадкового майна ОСОБА_6, який помер 06.09.2007 року, зазначивши третьою особою Ізмаїльську міську раду.
Мотивували свої вимоги тим, що нотаріальною конторою їм відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Перелік спадкового майна наступний:
- житловий будинок з надвірними спорудами по вул. І.Франка, 55 в м. Ізмаїлі, Одеської області;
- земельна ділянка площею 0,0600 га для індивідуального будівництва за тією ж адресою;
- мисливська двоствольна рушниця ИЖ-27М, 12-го калібру, серійний № 012719622;
- грошові вклади в Ізмаїльському відділенні № 6708 ВАТ «Державний Ощадний банк України» за рахунками НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3
01 жовтня 2008 року до суду із зустрічною позовною заявою звернулась ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_7 ОСОБА_5, яку в подальшому уточнила та ставила питання про визнання за нею права власності на 1/6 частину спадкового майна, що за життя належало ОСОБА_6, оскільки вона також являється спадкоємцем першої черги. Третьою особою також зазначила Ізмаїльську міську раду.
12 листопада 2008 року первісні позивачі змінили свої вимоги, та відповідач ОСОБА_5 також приєднався до позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Окрім Ізмаїльської міської ради до участі у справі в якості третьої особи вказали КП „Ізмаїльське МБТІ” (а.с.68-72).
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції: Бурнусус О.О. Справа № 22ц- 5416/09
Доповідач: Сегеда С.М. Категорія: ЦП: 37
2.
Згідно цих вимог, позивачі ставили питання про визнання факту прийняття ними спадщини після смерті спадкодавця.
Крім того, ОСОБА_3 ставила питання про визнання за нею права власності на 1\2 частину спірного майна, оскільки воно було придбане в період шлюбу зі спадкодавцем та визнати за кожним із позивачів право власності на 1\6 частини спадкового мана.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2008 року зазначені позови були об’єднані в одне провадження (а.с.81).
В подальшому, а саме 03 лютого 2009 року первісні позивачі знову змінили свої позовні вимоги і просили визнати той факт, що ОСОБА_5 на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_6 Також просили визнати за ними право власності по 1\8 частини спадкового майна, визнаючи також право власності на 1\8 частину спадкового майна за відповідачкою ОСОБА_2 (а.с.109).
Первісний відповідач та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнала частково, зазначаючи, що їй має перейти у власність в порядку спадкування не 1\8 частина спадкового майна, а 1\6.
Мотивувала свою позицію тим, що позивач ОСОБА_5 у встановлений законом строк не звернувся до нотаріальної контори для прийняття спадщини та не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Враховуючи, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку спадщину не прийняв, вважала, що він не має права на спадщину, а тому наполягала на задоволенні в повному обсязі її зустрічного позову.
Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 частково не погодились із цими вимогами, оскільки вважали, що спадкоємців першої черги четверо, кожен із них прийняв спадщину і в зв'язку з цим за кожним із них повинно бути визнано по 1/8 частині вищевказаного спадкового майна.
Представники третіх осіб Ізмаїльської міської ради та КП „Ізмаїльське МБТІ” до суду не з'явилися, були сповіщені належним чином про час і місце судового розгляду, крім того, останній надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовів не заперечував.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були задоволені у повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, та було визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частину вищезазначеного спірного спадкового майна. Також було припинено право власності на спірне спадкове майно за померлим ОСОБА_6
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на грубе порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до п. 23 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року „Про судову практику у справах про спадкування”, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами , у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини.
3.
Саме з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем звернувся до суду позивач ОСОБА_5 в останній редакції позовних вимог (а.с.109-113).
Однак суд на зазначені обставини уваги не звернув і встановив факт прийняття спадщини позивачем ОСОБА_5, в той час як останній про це суд не просив.
Крім того суд не врахував, що у разі якщо спадкодавець помер після 01.01.2004 року, діючим цивільним законодавством не передбачено прийняття спадщини за фактом.
Фактично суд не розглянув зазначених вимог позивача, що у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий судовий розгляд.
Сумнівним є також висновок суду в мотивувальній частині рішення про те, що позивач ОСОБА_5 постійно проживав зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час його смерті.
Так, із матеріалів справи вбачається, що місце постійного проживання ОСОБА_5 визначено за адресою: АДРЕСА_1.
Довідка УЖКГ № 395 від 12.02.2009 року, яку надала суду ОСОБА_3 (а.с.121) та в якій указано, що ОСОБА_8. проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім’єю, спростовується листом начальника УЖКГ за № 428\06 від 31.03.2009 року, яким дана довідка визнана недійсною та відізвана (а.с.136, 142).
Такими чином, документального підтвердження факту постійного сумісного проживання позивача ОСОБА_5 зі спадкодавцем ОСОБА_6 у справі немає.
Разом з тим, всі обставини свідчать про те, щ ОСОБА_5 постійно мешкав у АДРЕСА_2
Про це свідчить в першу чергу первісний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно якого вони зазначали, що саме вони удвох проживали разом зі спадкодавцем на день його смерті та прийняли спадщину, а тому ОСОБА_5 вказали відповідачем за їх позовом.
Суд у судовому рішенні послався на показання свідків, однак жоден із свідків не вказав на постійне місце проживання ОСОБА_5 за місцем проживання спадкодавця.
Всі вони наголошували на тому, що ОСОБА_5 проживав у спадкодавця, який був його сином, періодично тільки в літній період часу, а основним місцем його проживання була квартира, в якій він був зареєстрований.
Також свідками був підтверджений той факт, що на протязі півроку в 2005 році ОСОБА_5 проживав у сина після того, як зламав ногу, а потім знову повернувся на постійне місце проживання в свою квартиру, що в даних спірних правовідносинах ніякого правового значення не відіграє.
Крім того із листа завідуючої соціальної служби КП „Ізмаїльський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян” слідує, що обслуговування ОСОБА_5 як пенсіонера та одинокого громадянина відбувалось соціальним працівником центру 2 рази на тиждень саме в квартирі, в якій він був зареєстрований, а не за місцем проживання спадкодавця (а.с. 122).
Ухвалюючи судове рішення, в частині визнання права власності за позивачкою ОСОБА_3 на 1\2 частину спірного майна, суд виходив із того, що це майно було придбане подружжям в період шлюбу, а тому було спільною сумісною власністю її та ОСОБА_6, який помер 06.09.2007 року (а.с.6).
Однак, із матеріалів справи вбачається, що правовстановлюючих документів ані на спірну земельну ділянку ані на спірний будинок на час смерті спадкодавець ОСОБА_6 не мав.
Технічний паспорт на спірний будинок та рішення виконкому Ізмаїльської міської ради № 75 від 20.01.1998 року про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 (а.с.7-12,17) не можуть свідчити про виникнення у спадкодавця безумовного права приватної власності на зазначені об’єкти.
З огляду на викладене, у суду не було правових підстав для визнання права власності в порядку спадкування на майно, на яке у спадкодавця були відсутні правовстановлюючі документи.
4.
Судова колегія також зазначає, що суд не звернув уваги на те, що спадкодавець мав прізвище „ОСОБА_9”, в той час як прізвище всіх позивачів за первісним позовом – „ОСОБА_9”. Таким чином, суду належало з’ясувати родинні стосунки між спадкодавцем та спадкоємцями.
Також слід звернути увагу суду на те, що у тексті судового рішення суд допустився помилки у написанні прізвища позивачів, вказавши “ОСОБА_9” замість вірного “ОСОБА_9” (а.с.27,29,31).
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, ухвалене рішення суду не може бути визнано законним і обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції при його ухваленні допустив порушення норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене, з’ясувати характер спірних правовідносин, встановити обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, розглянути справу у відповідності з вимогами чинного матеріального і процесуального законодавства, ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 303, п.5 ч.1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 311, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду, в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області: \підпис С.М. Сегеда
\підпис Л.Є. Виноградова
\підпис С.П. Гайворонський
Вірність копії посвідчую, суддя С.М. Сегеда