Справа № 11 – 23/10 р.                                    Категорія ст. 162 ч. 2 КК України  

Головуючий суду 1 інстанції                            суддя Копейка Т.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції        суддя Гребенюк В.І.

                                                   У Х В А Л А

                                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  26  січня  2010 року    Колегія суддів судової палати у кримінальних

                                          справах   апеляційного суду  Миколаївської

                                          області  в складі:    

                          Головуючого:                             Царюка В.В.

                          Суддів:                                         Войтовського С.А.

                                                                                Гребенюк В.І.

                          за участю: прокурора              Максимишина О.Л.

                                              засудженого           ОСОБА_2

        розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну  справу  за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2009 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Черевки Миргородського району Полтавської області, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, холостого, не працюючого, проживаючого АДРЕСА_1 раніше судимого:

        1) 01.03.2004 року Миргородським районним судом Полтавської області за ч. З ст. 185 КК України до З років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік;

        2) 16.08.2004 року Миргородським районним судом Полтавської області за ч. З ст. 185 КК України с застосуванням ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі; звільненого 31.01.2007 року за постановою Ленінського райсуду м. Полтава від 24.01.2007 р. на підставі ст. 81 КК України умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 7 днів; -

        - засуджено за ч. 2 ст. 162 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі.

        На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано не відбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено до відбування 3 роки позбавлення волі.  

        Згідно вироку ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за незаконне проникнення до житла, поєднане із застосуванням насильства, за таких обставин.

        17.02.2008 року близько 01.00 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вирішив забрати до себе свою колишню співмешканку ОСОБА_3, яка в той час проживала у своєї рідної сестри ОСОБА_4 по АДРЕСА_2. Незважаючи на пізній час, він постукав у вікно будинку ОСОБА_4, розбудивши її та ОСОБА_3, а також їхніх рідних братів ОСОБА_5 та                 ОСОБА_6, і попросив впустити його до будинку. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповіли категоричною відмовою, заборонивши ОСОБА_2 надалі перебувати на території домоволодіння ОСОБА_4 та входити безпосередньо до самого будинку.

        Незважаючи на прохання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покинути територію домоволодіння останньої, ОСОБА_2, ігноруючи волю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як власника будинку, дозволу якої на вхід у житло він не мав, реалізуючі свій злочинний умисел на порушення недоторканності житла ОСОБА_4, застосувавши фізичну силу, вибив шибку вхідних дверей до веранди і відчинив металевий засув, на який були закриті зазначені двері з середини, після чого протиправно вторгся до будинку ОСОБА_4, зайшовши безпосередньо до веранди.

        Не реагуючи на вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покинути житло останньої, ОСОБА_2, застосувавши фізичну силу, вибив другі двері, що ведуть з веранди в коридор, вирвавши при цьому дві металеві скоби, і безперешкодно зайшов до коридору будинку при відсутності на це законних підстав та в порушення встановленого законом порядку. Продовжуючи застосовувати фізичну силу, став примушувати ОСОБА_3 залишити вказане житло, схопивши її за волосся та сильно вдаривши об стіну коридору. В цей час із спальні будинку ОСОБА_4 вийшли її рідні брати ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які з метою запобігання подальшому застосуванню ОСОБА_2 насильства до ОСОБА_3 стали його тримати. Однак ОСОБА_2, вчинюючи їм опір, розбив головою скло в дверях до спальні, після чого заспокоївся і припинив свої протиправні дії.

        Зі змісту апеляції вбачається, що засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильності кваліфікації його дій, вважає призначене йому покарання занадто суворим, яке не відповідає ступеню тяжкості ним вчиненого .

         Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_2 на підтримку апеляції, думку прокурора Максимишина О.Л. про залишення вироку без змін, вивчивши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає її  не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

        Суд вірно встановив фактичні обставини вчиненого                ОСОБА_2 злочину і його дії судом правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 162 КК України як незаконне проникнення до житла, поєднане із застосуванням насильства.

        Призначаючи ОСОБА_2 покарання суд, відповідно до вимог              ст. ст. 65, 66, 67 КК України, врахував вчинення ним злочину середньої тяжкості, особу винного, що є раніше судимим і який за місцем проживання характеризується як особа, схильна до вчинення правопорушень; вчинив злочин в період умовно - дострокового звільнення від відбування покарання, а також визнання ним вини та відсутність претензій до нього з боку потерпілих.

        Таким чином, суд першої інстанції належним чином врахував тяжкість вчиненого засудженим злочину, тобто ту обставину, на яку засуджений посилається в апеляції.

        З огляду на вищевикладене, призначене ОСОБА_2    покарання є справедливим, оскільки призначено майже в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 162 КК України і вважати його надмірно суворим колегія суддів підстав не знаходить, а тому доводи  засудженого про призначення  йому занадто суворого покарання не обґрунтовані.  

        Судом першої інстанції також враховано і те, що даний злочини ОСОБА_2 вчинив протягом невідбутої частини покарання за вироком Миргородського районного суду Полтавської області від                16.08.2004 року , від відбування якої він  був умовно – достроково звільнений.

        Згідно ч. 4 ст. 81 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами  ст. ст. 71, 72 КК України.

        Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України в разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

        Таким чином покарання за сукупністю вироків також є справедливим, яке визначено відповідно до вимог ст. 71 КК України, а тому вважати його надмірно суворим колегія суддів теж підстав не знаходить.

Виходячи зі змісту ч. 4 ст. 81 КК України та роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року N 7 (із змінами і доповненнями, внесеними  постановами Пленуму  Верховного Суду України  від 10 грудня 2004 року N 18,  від 12 червня 2009 року N 8) у разі вчинення особою протягом невідбутої частини покарання нового злочину, суди мають розцінювати це як порушення умов застосування звільнення від відбування покарання  і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.  71 КК.

      За таких обставин колегія суддів  приходить до висновку про відсутність  підстав для пом’якшення призначеного засудженому покарання.

        Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

                                            У Х В А Л И Л А :

        Апеляцію  засудженого ОСОБА_2  залишити без задоволення,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                         а вирок  Баштанського районного суду Миколаївської області від                   10 листопада 2009 року   відносно ОСОБА_2  – без змін.

                          Головуючий:      

                          Судді: