Справа № 11 - 539/09 р. Категорія ст. ст. 358 ч. 2, 3, 190 ч. 2 КК України
Головуючий суду 1 інстанції суддя Баранкевич В.О.
Доповідач суду апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2009 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Миколаївської
області в складі:
Головуючого - судді: Ржепецького О.П.
Суддів: Івченко О.М.
Гребенюк В.І.
При секретарі Захарченку О.В.
за участю прокурора Якименка О.П.
засудженої ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Новоодесь кого районного суду Миколаївської області від 07 липня 2009 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області, громадянка України, з повною середньою освітою, не одружена, не працююча, проживає АДРЕСА_1, судима 22.01.2008 року Новоодеським районним судом Миколаївської області ч. ч. 2, 3 ст. 358, 70 КК України до 2 років обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки на підставі ст. 75 КК України з покладенням передбаченого п. З ч. 1 ст. 76 КК України обов’язку; виправдана за ч. 2 ст. 190 КК України; -
- засуджена:
- за ч. 2 ст. 358 КК України на 3 роки обмеження волі;
- за ч. З ст. 358 КК України на 2 роки обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого більш суворим призначено покарання - 3 роки обмеження волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного їй вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області 22.01.2008 року, більш суворим - 3 роки обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки 1 місяць з покладенням на неї обов’язку, передбаченого п. З ч. 1 ст. 76 КК України повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.
За ч. 2 ст. 190 КК України ОСОБА_2 виправдана за відсутністю в її діях складу злочину .
Згідно вироку ОСОБА_2 визнана винною та засуджена за підроблення документу за попередньою змовою групою осіб та за використання завідомо підробленого документу - кредитного договору за таких обставин.
04.11.2006 року ОСОБА_3 попросила свою знайому ОСОБА_4 оформити на себе кредит в ЗАТ КБ «Дельта» в розмірі 2000 грн., а отримані гроші позичити їй, на що ОСОБА_4 погодилася. ОСОБА_3 домовилась з ОСОБА_2, яка працювала інспектором кредитного відділу з надання консультацій та оформлення споживчих кредитів департаменту активно - пасивних операцій ТОВ «Комерційний Банк «Дельта» (далі ТОВ КБ «Дельта»), про надання ОСОБА_4 споживчого кредиту в розмірі 14 069 грн.
04 листопада 2006 року в присутності ОСОБА_4 та від її імені ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2, як кредитним інспектором ТОВ КБ «Дельта», в приміщенні критого ринку на вул. Леніна в м. Нова Одеса Миколаївської області склали кредитний договір № 002-14061-041106 про надання банком ОСОБА_4 кредиту в розмірі 14 069 грн. строком на 36 місяців під 12 % річних. Цей договір від імені ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_2 підписала ОСОБА_3, а від імені банку - ОСОБА_2
ОСОБА_2 передала в головний офіс ТОВ КБ «Дельта» вказаний кредитний договір, на підставі якого ТОВ КБ «Дельта» перерахував ПП «Данілова» гроші для придбання ОСОБА_4 товарів. ОСОБА_3 домовилась з ОСОБА_5 про видачу їй грошей, а не товару.
04 листопада 2006 року ОСОБА_5 оформила накладну та рахунок про відпущення ОСОБА_4 товарів ПП «Данілова» більше ніж на 10 000 грн. в її присутності. Фактично ОСОБА_6 по цій накладній товарів не відпускала, а гроші, перераховані ТОВ КБ «Дельта» на її рахунок, ввечері 06.11.2006 року передала ОСОБА_3, яка їх привласнила і витратила на свій розсуд.
Виправдовуючи ОСОБА_2 за ч. 2 ст.190 КК України , суд зазначив про відсутність в її діях складу злочину, мотивуючи тим, що ані досудовим слідством, ані в суді не здобуто достовірних доказів, які б свідчили про наявність попередньої змови між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на шахрайське заволодіння майном ОСОБА_4
При цьому, на підтвердження заяв ОСОБА_2 про відсутність такої змови, суд послався на показання ОСОБА_3 про отримання нею всіх грошей від ОСОБА_5, яку вмовила віддати їй перераховані банком по кредиту на ПП «Данілова» гроші.
В апеляції та доповненнях до неї прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок скасувати, та постановити новий вирок, яким:
призначити ОСОБА_2 покарання: за ч. 2 ст. 190 КК України у вигляді 2 років обмеження волі; за ч. 2 ст. 358 КК України у вигляді 3 років обмеження волі; за ч. З ст. 358 КК України у вигляді 1 року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання призначити у вигляді 3 років обмеження волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного їй вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 січня 2008 року, більш суворим, остаточне покарання призначити у вигляді 3 років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки 6 місяців.
Вважає вирок в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК України незаконним в зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Посилається на встановлення слідством обставин: прохання ОСОБА_3 до ОСОБА_4 оформити 04.11.2006 року на себе кредит в ТОВ КБ «Дельта» в розмірі 2000 грн., а отримані гроші позичити їй, на що ОСОБА_4 погодилася; домовленості ОСОБА_3 з ОСОБА_2, як інспектором кредитного відділу ТОВ КБ «Дельта», про надання ОСОБА_4 споживчого кредиту в розмірі 14069 грн.; складання ОСОБА_2 04.11.2006 року в присутності ОСОБА_4 кредитного договору № 002-14061-041106 про надання їй банком кредиту в розмірі 14069 грн. строком на 36 місяців під 12% річних та підписання цього договору ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_2, яка підписала його за банк і передала в головний офіс ТОВ КБ «Дельта»; надання ОСОБА_2 пакету документів щодо цього кредиту в розмірі 14069 грн. ОСОБА_3; і вважає, що ОСОБА_2 таким чином надала можливість ОСОБА_3 привласнити кошти ОСОБА_4
Як на доказ наявності попередньої змови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на шахрайське заволодіння чужим майном, посилається на показання потерпілої ОСОБА_4 про те, що зазначений кредитний договір вона не оформляла і свого дозволу на оформлення кредиту в розмірі 14069 грн. не надавала , та той факт, що про складання зазначеного договору ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не повідомили ОСОБА_4, ввели її в оману, завіривши, що їй в оформленні кредиту відмовлено.
Докладно наводить показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на досудовому слідстві щодо обставин оформлення кредитного договору на 14069 грн. на ОСОБА_4 без її відома; посилається на заповнення ОСОБА_2 анкети «позичальника» із зазначенням не відповідаючого дійсності розміру заробітної плати ОСОБА_4; а також на підпис графітним олівцем в копії паспорту ОСОБА_4, який відмінний від підпису в копії паспорту.
Вважає не визнання ОСОБА_2 вини доказом відсутності її розкаяння у вчиненому.
Також твердить, що суд виправдав ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК України в порушення п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.03 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Заслухавши доповідь судді, прокурора Якименка О.П., який не підтримав апеляцію, виправдану ОСОБА_2 про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили.
Із матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувалася також у заволодінні 04.11.2006 року майном потерпілої ОСОБА_4 шляхом зловживання довірою та обману (шахрайство) за попередньою змовою з ОСОБА_3, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Висновки суду про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, тобто - заволодіння майном потерпілої ОСОБА_4 шляхом зловживання довірою та обману (шахрайство) за попередньою змовою з ОСОБА_3 , відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на зібраних і досліджених судом доказах.
Посилання апелянта на показання на досудовому слідстві ОСОБА_3 та ОСОБА_2 безпідставні, оскільки вони не були предметом дослідження судом першої інстанції і прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не вбачав підстав для цього і не заявляв таких клопотань.
Посилання апелянта на показання потерпілої ОСОБА_4 щодо
не оформлення даного кредитного договору і не надання дозволу на оформлення кредиту в розмірі 14069 грн. та не повідомлення ОСОБА_4 про складання зазначеного договору ОСОБА_2 з ОСОБА_3, які ввели її в оману, завіривши її у відмові в оформленні кредиту, як на доказ наявності попередньої змови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на шахрайське заволодіння чужим майном, безпідставні і спростовуються показаннями ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні.
Так, ОСОБА_2 суду пояснила, що спочатку ОСОБА_4 приходила сама і питала про документи, необхідні для оформлення кредиту. Потім ОСОБА_4 прийшла з ОСОБА_3, сама надала всі документи, підписала договір і отримала примірник кредитного договору (а. с. 287 із звороту, 299).
Показання виправданої ОСОБА_2 в частині оформлення даного кредитного договору в присутності ОСОБА_4 узгоджуються з показаннями с відка ОСОБА_3 в судовому засіданні, яка пояснила, що під час оформлення ОСОБА_2 даного кредитного договору ОСОБА_4 весь час була поруч і все знала про його оформлення (а. с. 286 із звороту).
Показання ОСОБА_2 та с відка ОСОБА_3 в частині оформлення даного кредитного договору в присутності ОСОБА_4 узгоджуються з показаннями останньої в судовому засіданні.
Так, потерпіла ОСОБА_4 під час допиту свідка ОСОБА_5 підтвердила суду, що добровільно дала ОСОБА_3 свій паспорт, знаючи, що остання хоче взяти кредит. І хоча потерпіла ОСОБА_4 згодом в судовому засіданні твердила, що кредит на себе не оформляла, не брала і не підписувала договір, вона ж водночас підтвердила, що під час оформлення цього кредиту була разом з ОСОБА_3 і мала при собі всі документи (а. с. 284, 298).
Таким чином, ці показання ОСОБА_4 свідчать про її обізнаність та її згоду щодо оформлення ОСОБА_3 кредиту на її ім’я, а також про надання ОСОБА_4 своїх документів для оформлення цього кредиту.
Про обізнаність ОСОБА_4 та її згоду щодо наміру оформлення ОСОБА_3 кредиту на її ім’я, а також надання ОСОБА_4 своїх документів для оформлення такого кредиту свідчать також і показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5
Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що ОСОБА_3 приїздила з ОСОБА_4, на яку просила виписати рахунок для кредиту і паспорт якої надала. ОСОБА_4, що була у нетверезому стані, не заперечувала проти цього. Після їх уходу зателефонувала до банку «Фемелі», де вони хотіли взяти кредит, щоб їм кредит не оформляли (а. с. 284 із звороту).
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що в ЗАТ «Догмат Україна» з приводу надання кредиту приходили ОСОБА_3 з ОСОБА_4 Ці люди викликали підозри, оскільки ОСОБА_4, на яку оформлявся кредит, була у стані сп’яніння і, практично, на всі питання за неї відповідала ОСОБА_3 В зв’язку з цим в заявці зробила відмітку, що клієнт потребує додаткової перевірки, і в наданні кредиту їм було відмовлено (а. с. 286).
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що ОСОБА_3 просила виписати рахунок для кредиту на 10 000 грн. і надала паспорт ОСОБА_4, яка також підійшла і сказала виписати накладну на товар для ОСОБА_3, яка є її подругою і якій потрібно допомогти. Було видно, що ОСОБА_4 довіряє ОСОБА_3, а тому виконала прохання ОСОБА_4 (а. с. 283).
Вищезазначене свідчить про дружні стосунки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в силу яких ОСОБА_4 дозволила ОСОБА_3 оформити кредит на своє ім’я і надавала для цього свої документи.
Таким чином, висновок суду про не доведеність винності ОСОБА_2 і відсутності в її діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, є обґрунтованим і відповідає сукупності досліджених судом доказів по справі.
Крім того, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції та доповненнях до неї не просив визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Посилання апелянта на не визнання ОСОБА_2 вини , як на доказ відсутності її розкаяння у вчиненому , а також на порушення судом п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.03 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при виправданні останньої, безпідставні, оскільки суд обґрунтовано виправдав ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК України .
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та скасування вироку суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК України за відсутністю в її діях складу злочину.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Новоодесь кого районного суду Миколаївської області від 07 липня 2009 року відносно ОСОБА_2 - без змін.
Головуючий:
Судді: