ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2010 рокуСправа № 2а-1240/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф. А.,
при секретарі судового засідання Шафранюк І. Ф.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Приходька А.П.,
третьої особи на стороні позивача Шульженка І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача арбітражного керуючого Пурія Руслана Петровича про визнання незаконною постанови,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернувся з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача арбітражного керуючого Пурія Руслана Петровича про визнання незаконною постанови про перевірку виконавчих проваджень в.о. начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Руденко К.В. від 08.04.2010 року.
Позов мотивовано тим, що 08.04.2010 року в.о. начальника другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Руденко К.В. винесено постанову про проведення перевірки виконавчих проваджень. Даною постановою в.о. начальника відділу скасовано:
- постанову головного державного виконавця другого відділу держаної виконавчої служби Луцького місткого управління юстиції Приходька А.П. про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2010 року по примусовому виконанню ухвали виданої Луцьким міськрайонним судом Волинської області 23.12.2009 року;
- постанову головного державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Приходька А.П. про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2010 року по примусовому виконанню виконавчого напису №12591 виданого приватним нотаріусом Бондар І.М. 22.12.2009 року;
- постанову головного державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Приходька А.П. про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2010 року по примусовому виконанню виконавчого листа №2-4801 виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 16.11.2009
- постанову державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Воробей О.А. про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2010 року по примусовому виконанню виконавчого листа №2-5823 виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 15.01.2010 року.
Зазначені постанови про закінчення виконавчих проваджень були винесені державними виконавцями на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки 23.03.2010 року до Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції надійшов лист арбітражного керуючого Пурія Р.П. від 22.03.2010 року за №1-03-22, з якого вбачається, що постановою Господарського суду Волинської області №8/40-Б від 03.06.2009 року підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом, в зв’язку з чим арбітражний керуючий просить винести постанови про закінчення виконавчих проваджень.
Оскаржуваною постановою державних виконавців зобов'язано винести постанови про відновлення вищезазначених виконавчих проваджень. Постанова вмотивована тим, що постановою Господарського суду Волинської області №08/40-Б від 03.06.2009 року банкрутом визнано підприємця ОСОБА_4, в той час як виконавчі провадження відкритті по відношенню до фізичною особи.
Оскаржувана постанова є незаконна оскільки статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов'язок державного виконавця у випадку ліквідації боржника - юридичної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. У разі направлення виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до статті 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено обов'язкове припинення стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян.
Крім того, представником позивача було надано суду додаткове обґрунтування позовної заяви, згідно якого відповідно до частини 1 статті 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Згідно із статтею 53 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. При проведенні процедури визнання банкрутом застосовуються положення спеціального закону - Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. При цьому чинне законодавство не розділяє кредиторів неплатоспроможного підприємця і їх вимоги на вимоги до фізичної особи чи вимоги до підприємця. Тобто невірним є висновок ДВС про можливість провадження виконавчих дій поза процедурою банкрутства, оскільки в процедурі банкрутства розглядаються усі без виключення вимоги до фізичної особи (незалежно від його статусу підприємця) та усі вимоги задовольняються з усього майна фізичної особи (незалежно від набуття цього майна в ході підприємницької діяльності чи просто набуття як фізичною особою). У відповідності до статтей 1, 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Згідно із статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. Тобто зазначений закон не відрізняє боржника фізичну особу від боржника підприємця, а тому прав відрізняти ці поняття немає і державний виконавець.
Таким чином, в силу пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження у випадку ліквідації боржника (фізичної або юридичної особи) та передати документи ліквідатору. Іншого порядку дій для державного виконавця законом не передбачено, а відтак згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, державний виконавець не може вчиняти дії, які не відповідають закону та (або) не передбачені ним.
Відповідачем було надано заперечення відповідно до якого він позов не визнає та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення вмотивовано тим, що згідно пункту 3 статті 209 Господарського кодексу України суб'єктом банкрутства може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Статтею 53 Цивільного кодексу України встановлено, що фізична особа, яка не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Законодавець визначив сферу застосування Закону, обмеживши її суб'єктами підприємницької діяльності (юридичними особами та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність). Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають заборгованість, що не ґрунтується на веденні підприємницької діяльності не підпадають під сферу регулювання зазначеного Закону та не можуть бути суб'єктами банкрутства відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно постанови Вищого господарського суду № 01/1876 від 20.102009 року та згідно постанови Верховного суду України від 20.11.2007 року № 3-3939к07 фізична особа - підприємець може бути визнана банкрутом лише у випадку неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності. На виконанні у Другому відділі державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції перебувають виконавчі документи, за якими борг не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, а тому пункт 7 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не застосовуються в даному випадку.
Під час судового розгляду до суду надійшла заява від закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача. Судом ця заява була задоволена і залучено закрите акціонерного товариство «ОТП Банк» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив з підстав викладених в запереченні та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача, в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав наведених відповідачем та додатково пояснив, що позивач, саме як фізична особа, являється боржником закритого акціонерного товариства «ОТП Банк». Відповідачем було відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню з ОСОБА_4 заборгованості на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, яке пізніше було закінчене на підставі листа арбітражного керуючого Пурія Р.П. від 22.03.2010 року за №1-03-22. Закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» було відомо про відкрите Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство фізичної особи підприємця ОСОБА_4, однак воно не зверталось з вимогою по позивача в порядку передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оскільки борг позивача не пов'язаний із вчиненням останнім підприємницької діяльності.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення. При цьому судом враховано наступне.
Судом встановлено, що Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції було відкрито виконавчі провадження щодо фізичної особи ОСОБА_4. Вказані виконавчі провадження було закінчено на підставі пункту 7 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою в.о. начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про перевірку виконавчих проваджень від 08.04.2010 року було скасовано постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень та зобов’язано державного виконавця відновити дані виконавчі провадження. Підставою скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень є те, що банкрутом визнано суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4, а виконавчі провадження було відкрито щодо фізичної особи ОСОБА_4. Такі висновки в.о. начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції є помилковими та не відповідають чинному законодавству з наступних підстав.
Право на здійснення підприємницької діяльності є одним з невід’ємних прав, якими наділена фізична особа, як то право особи на працю, на соціальний захист тощо. Таким чином, поняття фізичної особи є більш ширшим ніж поняття фізична особа-підприємець. Це положення знайшло своє підтвердження в чинному законодавстві, зокрема, в Законі України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 11 цього Закону стороною виконавчого провадження (стягувач, боржник) є фізична або юридична особа. Тобто Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює спеціального порядку здійснення виконавчого провадження для фізичної особи-підприємця. Виконавче провадження, як відкрите за заявою фізичної особи або фізичної особи-підприємця, так і щодо примусового виконання рішень уповноважених органів щодо фізичної особи або фізичної особи-підприємця, здійснюється за єдиними правилами. Так, статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено підстави закінчення виконавчого провадження, зокрема, пунктом 7 частини 1 передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку передачі виконавчого документа арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом. У спірних правовідносинах боржником є фізична особа ОСОБА_4. Судом встановлено, що постановою Господарського суду Волинської області №8/40-Б від 03.06.2009 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 було визнано банкрутом. На цій підставі державним виконавцем в порядку передбаченим статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» було передано виконавчі документи по виконавчих провадженнях щодо фізичної особи ОСОБА_4. Такі дії державного виконавця вбачаються судом як такі, що відповідають чинному законодавству.
Крім того, на підтвердження вищевикладеного свідчить те, що відповідно до статті 53 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 1 статті 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Тобто, чинне законодавство не розмежовує майно фізичної особи пов’язане з підприємницькою діяльністю та майно не пов’язане з підприємницькою діяльністю, на яке може бути звернуто стягнення за межами процедури банкрутства.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Таким чином, постанова про перевірку виконавчих проваджень від 08.04.2010 року є незаконною, оскільки її юридичним наслідком є здійснення виконавчого провадження не у спосіб встановлений чинним законодавством, тобто оскаржувана постанова винесена в.о. начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Руденко К.В. з перевищенням наданих законом повноважень.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі статтей 52, 53 Цивільного кодексу України, статтей 1, 11, 37, 65 Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати постанову в.о. начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Руденко К.В. про перевірку виконавчих проваджень від 08.04.2010 року, незаконною.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі – 19 травня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ф. А. Волдінер