Справа № 22ц- 2958/10 Головуючий в суді І інстанції Закаблук О.В.
Суддя-доповідач в суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - судді Яворського М.А.,
суддів - Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П.
при секретарі - Зінченко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, про визнання дій неправомірними, зобов»язання перерахунку та виплати суми щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008 рік, -
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення. Свої вимоги мотивує тим, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачує компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, що є евакуйованою із зони відчуження після аварії на ЧАЕС, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою, внаслідок чого за 2008 рік утворилась заборгованість у відповідному розмірі, яку і просить стягнути.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2009 року позов задоволено частково. Визнано дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області в частині відмови у перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік ОСОБА_3 в розмірі передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними. Зобов’язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 1470 гривень.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, неповно з’ясовано обставини справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є ліквідатором аварії на ЧАЕС 2 категорії, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 4).
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що щорічну одноразову допомогу на оздоровлення позивачка отримала 14.02.2008 року в розмірі 75 грн., що підтверджено випискою з рахунку позивачки АБ «Брокбізнесбанк» від 13.10.2008 року.
ОСОБА_3 оспорюючи дії відповідача вважала, що вона отримувала державну допомогу значно нищу, ніж це передбачено ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв’язку з чим звернулася до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем норм ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України ).
При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , та ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та Законами України, оскільки істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання представника відповідача на ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено, що роз’яснення порядку застосування цього Закону проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається лише за правилами , передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" , судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень Конституції України , найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Виходячи з засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами, а також враховуючи, що згідно ст.. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п. 1) та основи соціального захисту (п. 60) при вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, правомірно застосував ч. 2 ст. 99 КАС України , якою встановлений річний строк звернення до адміністративного суду, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
За таких підстав апеляційна скарга управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, про визнання дій неправомірними, зобов»язання перерахунку та виплати суми щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008 рік – підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області відхилити, постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: