Справа № 22ц-430/2007 Головуючий у 1 інстанції -
Категорія - цивільна Сова Т.Г.
Доповідач - Позігун М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
Головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ЛИТВИНЕНКО І.В., МЕЛЬНИЧЕНКА Ю.В.
при секретарі: ГАВРИЛЕНКО Ю.В.
з участю: представника позивача - Замури Л.П.,
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою підприємства Менської виправної колонії №91 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 року по справі за позовом Підприємства Менської виправної колонії №91 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області до ОСОБА_1про стягнення 7800 грн. в рахунок відшкодування безнадійної дебіторської заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Підприємство Менської виправної колонії №91 Управління Департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області звернулося до суду з апеляційною скаргою на рішення Менського районного суду від 30 листопада 2006 року, яким відмовлено в задоволенні позову підприємства Менської виправної колонії №91 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в розмірі безнадійної дебіторської заборгованості.
В апеляційній скарзі підприємства Менської виправної колонії №91 Управління Департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області ставиться питання про скасування рішення суду та стягнення з відповідача 7604 грн. 15 коп. в рахунок безнадійної дебіторської заборгованості. Незаконність судового рішення апелянт обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, що стало внаслідок не дослідження судом письмових доказів наданих позивачем, якими в повному обсязі доведено той факт, що з вини відповідача, який працював начальником виправної колонії і одночасно директором підприємства не було вжито заходів по зменшенню дебіторської заборгованості та недопущенню виникненню безнадійної дебіторської заборгованості. Після уточнення позовних вимог стягненню з відповідача підлягало 7972 грн.24 коп. дебіторської заборгованості, по яких минув строк трирічної позовної давності, а не 9554 грн. 04 коп., як зазначено в рішенні суду. Безпідставним є посилання суду щодо необхідності заяви про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки загальні суди не вирішують питання господарського характеру. Крім того, суд не врахував, що відповідач повинен нести матеріальну відповідальність відповідно до норм трудового та цивільного законодавства, що передбачено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги суд приходить до слідуючого висновку.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем строку на звернення до суду за захистом порушеного права, та яким не ставилося питання про його поновлення.
Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону, оскільки, як вбачається з наданих позивачем списків уточнених вимог (а.с.93) з врахуванням уточнень представника позивача в судовому засіданні, копій договорів, після виникнення боргу закінчився строк не лише на заявления вимог до боржників, а й закінчилися строки на звернення позивача з позовом до відповідача за захистом порушеного права. Відповідач, перебуваючи на посаді начальника Менської виправної колонії проходив службу на підставі Положення, згідно якого особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну і матеріальну відповідальність згідно із законодавством.
Позивачем підставою для відшкодування шкоди зазначалися як норми ЦК України, так і норми КЗпП України. Наявність дебіторської заборгованості пов'язана з виконанням позивачем функціональних обов'язків по управлінню Підприємством, директором якого він був за посадою. Відповідно ж до ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі організації встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, який відповідно до ст. 234 ЦК України суд може поновити в випадку його пропуску з поважних причин. З врахуванням обставин справи, позивачу про наявність безнадійної дебіторської заборгованості, яка виникла до призначення відповідача на посаду, було відомо в липні 2002 року, в грудні 2003 року, в квітні 2005 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками та актами (а.с.35-41). Ні в місцевому суді, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не надано поважних причин для поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права. За викладених обставин, з врахуванням положень ч. З ст. 309 ЦПК
України, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу підприємства Менської виправної колонії №91 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області відхилити.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.