Справа № 22 - ц - 491/2007р. Головуючий у 1 інст. - Зацерковний М.М.
Доповідач - Шемець Н.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області у складі: Головуючого - судді Іваненко Л.В., Суддів - Шемець Н.В., Губар В.С.,
При секретарі - Івановій Н.Б.
З участю - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 січня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1до нотаріуса Бахмацької державної нотаріальної контори ОСОБА_5та ОСОБА_4про визнання заповіту недійсним, -
встановив:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 січня 2007 року, яким в задоволенні його позову відмовлено, скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення винесено з порушенням норм матеріального права, зокрема, ч.3 п.157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким визначено, що у разі складання заповіту на прохання заповідача з його слів нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, нотаріус повинен вимагати від заповідача вголос прочитати та підписати заповіт і про цю подію заповідач власноручно зазначає перед тим, як поставити свій підпис, що в даному випадку нотаріусом зроблено не було, крім того в заповіті чітко не визначена особа, на користь якої здійснено розпорядження, також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на час складання заповіту була дуже хворою, все зазначене на думку апелянта є підставою для визнання заповіту недійсним та скасування рішення суду першої інстанції.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначає, що діяла у відповідності з вимогами чинного законодавства і підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що хоча нотаріус не в повній мірі дотрималась вимог п.157 Інструкції, однак це не
суперечить положенням ст.56 Закону України "Про нотаріат" та ст. 1248 ЦК України і не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки, згідно п.5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини, що і було здійснено судом при вирішенні даної справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
По справі встановлено, що 15 травня 2006 року нотаріусом Бахмацької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було посвідчено розпорядження ОСОБА_1на випадок її смерті - заповіт, на спеціальному бланку нотаріальних документів, записаний нотаріусом зі слів заповідача за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, згідно якого ОСОБА_1 заповідала все належне їй майно ОСОБА_3
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, прийшов до висновку, що державний нотаріус ОСОБА_5 при посвідченні заповіту ОСОБА_1 діяла з дотриманням вимог закону. Невиконання нею вимог ч.3 пі 57 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в частині власноручного зазначення заповідачем тієї обставини, що він вголос прочитав заповіт, складений загальноприйнятими технічними засобами, не є правовою підставою для визнання заповіту недійсним. Твердження позивача, що в заповіті неможливо чітко визначити особу, на користь якої зроблено заповіт, оскільки не зазначена дата народження спадкоємця, суд визнав необгрунтованими, оскільки законодавством не передбачено внесення до заповіту анкетних даних спадкоємців. Щодо доводів позивача, що заповіт зроблено заповідачем в хворобливому стан, то суд встановив, що ОСОБА_1 на час вчинення заповіту хоча і перебувала в хворобливому стані, але розуміла значення своїх дій і керувала ними, а позивач доказів на спростування такого висновку суду не надав.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Згідно ст.56 Закону України „Про нотаріат" нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії. Посвідчення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до ч.2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Як вбачається із копії заповіту на а.с.38 оскаржувана нотаріальна дія вчинена на спеціальному бланку нотаріальних документів, як це передбачено п.5 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮ України № 20/5 від 3 березня 2004 року. В заповіті зазначено, що заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_1 та до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_1 і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса.
Доводи позивача - апелянта зводяться до того, що згідно пі57 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, що регулюють дії нотаріуса по посвідченню заповіту, апеляційний суд приходить до висновку, що нотаріус ОСОБА_5 при посвідченні заповіту ОСОБА_1 діяла у відповідності з вимогами ч.2 ст. 1248 ЦК України і тому підстав для визнання заповіту недійсним не вбачається. Незазначення заповідачем особисто про те, що заповіт нею прочитаний вголос і підписаний, не впливає на дійсність заповіту, оскільки це виконано заповідачем і посвідчено нотаріусом, як вбачається із самого заповіту, тобто, дотримані вимоги ч.2 ст. 1248 ЦК України. Доводи апелянта про те, що заповідач взагалі не читала заповіт, суперечать вищевикладеному і будь-якими доказами не підтверджуються.
Посилання позивача на недотримання нотаріусом вимог щодо зазначення дати народження особи, на користь якої вчинено розпорядження, є необгрунтованими, оскільки ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді позивач та його представник не могли назвати правову норму, яка це передбачає, їх пояснення, що так склалася нотаріальна практика, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і задоволення вимог позивача.
Відносно доводів позивача, що сестра перебувала в хворобливому стані на час складання заповіту, то в апеляційній скарзі апелянт лише звертає увагу суду на цю обставину, а при наданні пояснень апеляційному суду представник позивача не наполягав на зазначеній обставині як на підставі визнання заповіту недійсним, тому це враховує апеляційний суд і вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив надані суду докази з цього приводу і дійшов вірного висновку, що перебування заповідача на час складання заповіту в хворобливому стані не є свідченням того, що ОСОБА_1 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, заповіт нею вчинений при розумі і ясній пам"яті.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити, рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 12 січня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.