КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/13389/17 Головуючий у першій інстанції Федосєєв С.В.

Провадження № 11-кп/824/585/2021

Категорія - ч. 3 ст. 186 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Павленко О.П.

суддів Трясуна Ю.Р., Тютюн Т.М.

за участю секретаря Педенко К.Л.

прокурора Льовочкіна А.О.

захисників Трепільченко О.В., Овсяннікова В.В.

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017100040009955 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,

ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, востаннє 28 березня 2018 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185 КК України до остаточного покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років,

ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимий, востаннє 28 березня 2018 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року більш суворим за цим вироком ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 визначено обчислювати з 14 липня 2017 року та відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано строк попереднього ув`язнення з 14 липня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а також період за вироком Деснянського районного суду м. Києва з 18 квітня 2017 року по 21 квітня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дня позбавлення волі.

Цим же вироком ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року більш суворим за цим вироком ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 визначено обчислювати з 14 липня 2017 року та відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано строк попереднього ув`язнення з 14 липня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а також період за вироком Деснянського районного суду м. Києва з 18 квітня 2017 року по 21 квітня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дня позбавлення волі.

Судом також вирішені питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні, скасовано арешт майна.

Суд визнав доведеним, що 14 липня 2017 року приблизно о 12 годині ОСОБА_3 разом із ОСОБА_2 та невстановленою особою, перебували за адресою: АДРЕСА_3 , де у них виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна з проникненням у житло, та вони обрали об`єктом свого протиправного посягання чуже майно, яке знаходилось в квартири АДРЕСА_4 .

Реалізуючи спільний злочинний умисел, діючи за попередньою змовою згідно із заздалегідь розподіленими між собою ролями, впевнившись що за їх діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, ОСОБА_3 за допомогою розвідного ключа та викруток, які приніс йому ОСОБА_2 з автомобіля марки «БМВ», д.н.з. НОМЕР_1 , шляхом зламу замків відчинив вхідні двері № 25 будинку № 2 по проспекту Ватутіна в місті Києві, а ОСОБА_2 та невстановлена особа в цей час стояли біля вхідних дверей цієї квартири, спостерігали за протиправними діями ОСОБА_3 та навколишньою обстановкою, щоб попередити останнього в разі появи мешканців будинку.

Продовжуючи свої злочинні дії та маючи на меті незаконне збагачення, ОСОБА_3 з невстановленою особою проникли до приміщення вищевказаної квартири, в той час коли ОСОБА_2 залишився біля вхідних дверей та спостерігав за навколишньою обстановкою.

Далі ОСОБА_3 разом з невстановленою особою, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_2 , перебуваючи у приміщенні вищевказаної квартири, в одній із кімнат виявили ноутбук марки «Jumper», що належить ОСОБА_4 , який таємно викрали. В цей час їх злочинні дії були помічені мешканцем квартири ОСОБА_5 , який вийшов із кімнати та висловив ОСОБА_3 та невстановленій особі вимогу припинити протиправні дії, на що останні не відреагували та усвідомлюючи, що їх злочинні дії були помічені сторонньою особою, утримуючи викрадений ноутбук при собі, з місця вчинення кримінального правопорушення втекли. Викраденим майном усі учасники злочинної змови розпорядились на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 3 895 грн 50 коп.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неповноту судового розгляду та неправильне застосування кримінального закону, просить змінити вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року, перекваліфікувати його дії на ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому більш м`яке покарання.

За позицією обвинуваченого суд не надав належної оцінки його показанням про те, що прийшов він разом із невстановленою особою, про що не було відомо ОСОБА_2 , в квартиру АДРЕСА_4 лише з метою скоєння крадіжки; перебуваючи в приміщені квартири, коли побачив чоловіка, то відразу ж вибіг і жодних речей із квартири не брав та не бачив, щоб невстановлена досудовим розслідуванням особа щось винесла із квартири. Такі показання, які він не змінював від часу затримання, за твердженням обвинуваченого, нічим не спростовані, узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_5 та іншими доказами у справі. Оскільки він мав умисел лише на вчинення крадіжки з проникненням в житло, яку фактично не скоїв, вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення вимог під час апеляційного розгляду, просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 року та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Заперечуючи причетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважає висновки суду про доведеність його вини такими, що не ґрунтуються на доказах у справі. Крім того, посилається на те, що суд допустив неповноту під час судового розгляду та порушення вимог кримінального процесуального закону.

За позицією обвинуваченого, показання свідка ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_4 не доводять його участі у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, а показання свідка ОСОБА_6 взагалі є недопустимим доказом, оскільки свідок являється оперуповноваженим сектору розкриття злочинів проти власності, тому є упередженим та зацікавленим через професійну діяльність. До того ж показання свідка ОСОБА_7 суперечать показанням свідка ОСОБА_6 та не підтверджуються іншими доказами у справі. Що стосується вилученого ноутбука, то зазначає, що він без належного огляду та фіксування слідів (зокрема, відбитків пальців особи, яка його тримала) був повернутий потерпілому, при цьому без підтвердження його належності.

Обвинувачений також зазначає, що був позбавлений можливості ефективно захищатися під час судового розгляду у зв`язку з ненаданням йому копій процесуальних документів кримінальної справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та захисників, які підтримали апеляційні скарги, але захисник Овсянніков В.В. вважав, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, а захисник Трепільченко О.В. зазначила, що в діях ОСОБА_3 вбачаються лише ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України; заперечення прокурора щодо доводів апеляційних скарг, який вважав вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим; провівши судові дебати та надавши кожному обвинуваченому останнє слово; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинувачених не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення, дотримуючись вимог ст. 337 КПК України, безпосередньо дослідив докази у провадженні та, на переконання колегії суддів, з`ясував усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, ґрунтуються на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджені доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України.

Як убачається з матеріалів провадження, під час судового розгляду ОСОБА_3 вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, не визнав, оскільки не погодився з правовою кваліфікацією своїх дій та показав, що 14.07.2017 йому зателефонував ОСОБА_2 та попросив завезти на автомобілі в лікарню, на що він погодився. Коли приїхав на автомобілі БМВ, що належить брату, до ОСОБА_2 , останній був з незнайомим йому хлопцем. Приблизно о 13 годині вони приїхали до лікарні, що на пр. Ватутіна в м. Києві. ОСОБА_2 пішов до лікаря, а він пішов до під`їзду житлового будинку з наміром вчинити крадіжку. Знайомий ОСОБА_2 був разом з ним, але про крадіжку вони не домовлялись. На другому чи третьому поверсі він подзвонив у квартиру, двері ніхто не відчинив, тому він зламав замок, відкрив двері та зайшов разом з цим хлопцем у квартиру. Він зайшов спочатку в одну із кімнат, але нічого цінного не побачив. В іншій кімнаті також нічого не було. Знайомий ОСОБА_2 намагався відкрити двері у зачинену кімнату, стукав по дверях, але там хтось був. Вхідні двері в квартиру зачинилися, знайомий ОСОБА_2 став їх вибивати ногою. Коли із кімнати вийшов чоловік, двері відчинилися та вони вибігли із квартири. Куди пішов знайомий ОСОБА_2 не бачив, він пішов до автомобіля, а коли підійшов ОСОБА_2 , розповів йому про те, що відбулося в квартирі. Він бачив у ОСОБА_2 за пазухою ноутбук, але не знав кому він належить і звідки взявся.

Обвинувачений ОСОБА_2 , заперечуючи свою причетність до вчинення інкримінованого йому злочину, показав, що за попередньою домовленістю із ОСОБА_3 , який пообіцяв відвести його у лікарню на автомобілі, зустрівся з ним, а перед цим зустрів знайомого на прізвисько ОСОБА_8 , який поїхав разом з ними у лікарню. Прибувши на пр. Ватутіна, він вирішив зробити ін`єкцію, оскільки маючи тяжкі захворювання, постійно повинен був отримувати ліки, тому вони всі разом пішли у під`їзд будинку, що був поруч, оскільки в машині укол робити незручно. ОСОБА_3 йому зробив укол та разом з ОСОБА_9 вони кудись пішли, мабуть щось вкрасти. Їх не було хвилин 20, тому він вийшов з під`їзду, побачив ОСОБА_10 , який вибіг з будинку, сказав, що у них неприємності, передав йому ноутбук та пішов у бік магазину «Фуршет». Потім він побачив ОСОБА_3 , який сказав, що вони пограбували квартиру. Далі його та ОСОБА_3 затримали працівники поліції.

ОСОБА_2 стверджував, що не домовлявся з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 про вчинення крадіжки, знав про такі їх наміри, однак участі в цьому не брав.

Незважаючи на таку позицію обвинувачених, висновки суду першої інстанції про доведеність їх винуватості у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд у вироку дав належну оцінку.

Суд першої інстанції на спростування показань обвинувачених належним чином проаналізував і оцінив у вироку показання допитаних під час судового розгляду потерпілого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Як слідує з показань в суді потерпілого ОСОБА_4 про викрадення належному йому ноутбука він дізнався від сусіда ОСОБА_5 овернувшись біля 14 години 14.07.2017 додому, побачив, що двері в квартирі зламані, а в його кімнаті розкидані речі та пропав ноутбук. Сусід ОСОБА_5 розповів йому, що бачив двох чоловіків у їх квартирі, які викрали його майно та втекли. Потім свідок впізнав одного з викрадачів, а біля будинку він особисто бачив двох осіб, яких затримали працівники поліції.

За показаннями в суді свідка ОСОБА_5 , 14.07.2017 він знаходився в квартирі один, відпочивав у своїй кімнаті. Спочатку задзвонив будинковий домофон, але він не відреагував, потім хтось подзвонив у двері, але він подумав, що це прийшли до сусідів по кімнаті, тому не вийшов із своєї кімнати. Хвилин через десять почув, що хтось намагається відкрити двері в його кімнату, які були зачинені зсередини на замок, сильно тягнув за дверну ручку та вигнув її. Він відкрив двері своєї кімнати та побачив в коридорі двох чоловіків, двері сусідньої кімнати були відчинені та там був безлад. Він щось сказав цим чоловікам, а побачивши його, один із них вибив вхідні двері ногою та вони вдвох вибігли із квартири. Він добре запам`ятав ОСОБА_3 , а іншого чоловіка в обличчя не роздивився. Після цього він зателефонував сусіду та в поліцію і повідомив що трапилось. Через нетривалий час йому зателефонували працівники поліції, разом з ними він поїхав шукати осіб, які були в його квартирі. Біля магазину "Фуршет" знаходилось багато людей, двоє чоловіків лежали на землі в кайданках. Він впізнав ОСОБА_3 , оскільки добре роздивився його ще в квартирі та вказав на нього, іншу особу він не запам`ятав, про що і повідомив поліцейським.

Свідок ОСОБА_11 в суді показав, що знає обвинувачених у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків, оскільки працює оперуповноваженим сектору розкриття злочинів проти власності Деснянського управління поліції, брав участь у їх затриманні за вчинення квартирної крадіжки у 2016 року. Йому відомо, що в тому кримінальному провадженні вони були звільнені під заставу, та до їх сектору надійшла інформація, що вони можуть вчинити крадіжку, щоб відпрацьовувати цю заставу, тому обвинувачені залишалися в полі зору оперативних працівників. 14.07.2017 він з колегами прослідували за ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які на автомобілі приїхали на вул. Вершигори, де припаркували автомобіль та втрьох пішли до будинку АДРЕСА_3 . Оскільки під`їзд будинку обладнаний домофоном, обвинувачені дочекалися поки до під`їзду зайшла жінка і зайшли за нею, хвилин 50 перебували у під`їзді. Далі вийшов ОСОБА_13 , з багажника автомобіля взяв якісь речі, схожі на інструменти. Безпосередньо він (свідок) знаходився в автомобілі та спостерігав за входом у під`їзд на відстані приблизно до 50 метрів, потім перебував ближче до місця, де було припарковано авто. ОСОБА_13 повернувся до під`їзду цього будинку, хвилин через 10-15 вибіг ОСОБА_14 та побіг в бік бул. Перова, але його не переслідували, оскільки у нього не було ніяких речей. Хвилин через 5 з під`їзду вийшов ОСОБА_12 , який тримав в руках сірий ноутбук і розмовляв по телефону, направився він до паркувального майданчику магазину, постійно озираючись. Далі він (свідок) побачив як до ОСОБА_12 підійшов ОСОБА_13 , який вийшов із під`їзду останнім та речей при собі не мав, потім ОСОБА_13 пішов до автомобіля, а ОСОБА_12 на стоянку. ОСОБА_13 виїхав з парковки, до нього в автомобіль сів ОСОБА_12 та вони, розвернувшись, поїхали по пр. Ватутіна. Він (свідок) з колегами прийняли рішення про затримання цих осіб, тому власним автомобілем заблокували їм проїзд. Через недовгий проміжок часу працівники поліції, які отримали повідомлення про вчинення квартирної крадіжки, разом зі свідком прибули на місце затримання. Свідок вказав на ОСОБА_13 як на особу, яку він бачив усвоїй квартирі, а пізніше підійшовпотерпілий та впізнав свій ноутбук.

За показаннями свідка ОСОБА_7 , які в цілому не суперечать показанням свідка ОСОБА_6 , ОСОБА_7 також того дня брав участь у затриманні ОСОБА_2 і ОСОБА_13 . Разом з іншими оперуповноваженими Деснянського управління поліції спостерігав як ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 заходили до будинку № 2 по пр. Ватутіна в м. Києві, бачив як через деякий час ОСОБА_13 вийшов із під`їзду, в багажнику автомобіля взяв якісь інструменти та повернувся. Далі бачив як ОСОБА_12 йшов від будинку в бік автомобіля, він тримав в руках ноутбук та постійно озирався, потім сів в автомобіль, де вже був ОСОБА_13 , після чого їх затримали. Як вони з`ясували, в будинку, куди заходили ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , була вчинена крадіжка та мешканець квартири їх бачив, а пізніше останній впізнав ОСОБА_13 та викрадений ноутбук. З автомобіля ОСОБА_13 були вилучені рукавички, викрутки, шестигранник та ще деякі інструменти, а також ноутбук потерпілого.

Суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав для сумніву в достовірності показань потерпілого і свідків, які є логічними, послідовними, не містять істотних протиріч між собою, а навпаки доповнюють один одного, отже правильно поклав їх в основу обвинувального вироку як допустимі докази, оскільки обставин, які б ставили під сумнів достовірність цих показань за результатами судового розгляду не встановив. До того ж вони узгоджуються з даними, що містяться:

- у протоколі огляду місця події від 14.07.2017 з фототаблицею до нього, де зафіксована обстановка в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_4 , яка порушена в двох кімнатах, а вхідні двері до квартири пошкоджені, серцевина від замка з ручкою знаходиться на підлозі. Під час огляду з квартири були вилучені врізний замок із вхідних дверей та сліди папілярних узорів з кімнати та дверей (т.2 а.с.199-209);

- у протоколі обшуку від 14.07.2017 автомобіля БМВ-325, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: м. Київ, вул. Петра Вершигори, 5, та з його салону було вилучено, серед іншого, ноутбук марки «Jumper», інструменти (викрутки, універсальний розсувний ключ тощо) та особисті речі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в тому числі свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу на ім`я ОСОБА_15 та тимчасовий дозвіл НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_3 (т. 2 а.с.209-227). При цьому дозвіл на проведення вказаного обшуку був наданий слідчим суддею Дніпровського районного суду м. Києва згідно з ухвалою від 17.07.2017 (т. 2 а.с.228);

- у висновку експерта № 8-3/3511 від 04.09.2017, відповідно до яких на одній з двох частин циліндрового механізму замка, які було вилучено 14.07.2017 при проведенні огляду місця події у квартирі АДРЕСА_4 виявлено сліди впливу стороннього предмету (знаряддя зламу). Слід знаряддя зламу на лівій бічній поверхні зовнішньої частини циліндрового механізму замка залишений універсальним розсувним ключем, вилученим 14.07.2017 при проведенні обшуку автомобіля «БМВ», бежевого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився за адресою: м. Київ, вул. Петра Вершигори, 5 (т.3 а.с.1-14);

- у протоколі від 14.07.2017 огляду ноутбука сірого кольору, «Jumper», модель «EZbook 2 464», серійний номер «D07NBOD00997», та документах до нього, які надав потерпілий ОСОБА_4 (т.3 а.с.15-17, 20-26) та інших документах, досліджених судом.

Крім того, суд за клопотанням сторони захисту безпосередньо під час судового розгляду оглянув і речовий доказ - ноутбук, належний потерпілому ОСОБА_4 .

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів колегією суддів не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

Указані докази у своїй сукупності та взаємозв`язку спростовують показання обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що він ні з ким не домовлявся про вчинення крадіжки, разом із ОСОБА_14 , якого раніше не знав, зайшов до квартири потерпілого, але нічого не встиг в ній взяти, оскільки з кімнати вийшов ОСОБА_16 і він відразу ж залишив квартиру та не бачив що в ній взяв ОСОБА_14 , а також показання обвинуваченого ОСОБА_2 про непричетність до будь-якого злочину, отже суд першої інстанції обґрунтовано відкинув їх, визнавши такими, що направлені на ухилення обвинувачених від кримінальної відповідальності.

При цьому колегія суддів звертає увагу на непослідовність та нелогічність показань обвинувачених, які під час апеляційного розгляду також висунули кожний власну версію свого перебування в під`їзді будинку АДРЕСА_3 та не змогли пояснити яким чином належний потерпілому ноутбук потрапив до ОСОБА_2 та опинився в автомобілі ОСОБА_3 .

Доводи обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що показання допитаних в суді працівників поліції є недопустимими, не заслуговують на увагу, оскільки такі докази відповідають критеріям допустимості, а свідки повідомили лише ті обставини, які безпосередньо спостерігали.

Надані в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_5 про те, що він не бачив на місці злочину обвинуваченого ОСОБА_2 , як і показання потерпілого та інших свідків, які не були очевидцями тих подій, які відбувалися безпосередньо в житлі потерпілого, всупереч доводам обвинуваченого ОСОБА_2 не можуть слугувати підставою для висновку про те, що ОСОБА_2 непричетний до викрадення чужого майна, оскільки загальна картина події злочину була встановлена судом на підставі усієї сукупності доказів, а не на показаннях окремих свідків та ще й у певних їх частинах. Аналогічні доводи обвинуваченого ОСОБА_3 також не заслуговують на увагу.

Так, свідок ОСОБА_5 в суді показав, що перебування в квартирі, як він пізніше зрозумів, сторонніх осіб відбувалося біля 10 хвилин до того часу, як він вийшов із своєї кімнати та побачив ОСОБА_13 та іншу особу, яку в подальшому впізнати не зміг. Знаходячись в коридорі квартири, він звернув увагу на те, що двері в кімнату сусіда відкриті та обстановка в ній порушена, що може свідчити про вчинення крадіжки, а побачивши його (свідка), ОСОБА_13 та інша особа вибили вхідні двері та разом вибігли з квартири.

Оскільки з квартири був викрадений ноутбук, що доводиться показаннями свідка ОСОБА_17 , потерпілого ОСОБА_4 та іншими доказами, ОСОБА_13 та інша особа, будучи викритими свідком, утримували при собі викрадене майно - ноутбук, та перебуваючи ще в під`їзді цього будинку, передали його ОСОБА_2 , що слідує з показань свідків ОСОБА_6 , який бачив як з ноутбуком з під`їзду виходив саме ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_7 , який також показав, що саме ОСОБА_2 тримав в руках ноутбук коли підійшов до автомобіля БМВ, де в той час вже знаходився ОСОБА_3 . При цьому викрадений ноутбук та універсальний розсувний ключ, яким був пошкоджений замок вхідних дверей квартири потерпілого, працівники поліції в подальшому вилучили саме із салону автомобіля БМВ, яким користувався ОСОБА_3 та в якому в той час перебував ОСОБА_2 . Належність викраденого ноутбука потерпілому, всупереч доводам обвинуваченого ОСОБА_2 , була доведена наданими потерпілим під час досудового розслідування документами на цю річ.

Такі докази переконливо свідчать про спільність та узгодженість дій ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та іншої особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, доводять наявність між ними попередньої змови на повторне вчинення крадіжки з проникненням у житло із розподілом між собою злочинних ролей, і хоча такі дії були розпочаті як крадіжка, тобто мали таємний характер, вони були викриті свідком і не зважаючи на це, обвинуваченими, в тому числі і ОСОБА_2 , який перебував біля дверей квартири та виконував відведену йому роль, продовжені з метою заволодіння майном, оскільки, усвідомлюючи, що їх дії помічені й оцінюються як викрадення, обвинувачені, утримуючи чуже майно при собі, залишили місце злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

За таких обставин, доводи обвинувачених та захисників щодо недоведеності участі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, колегія суддів вважає безпідставними.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини та доведеність винуватості як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 , вірною є кваліфікація їх дій за ч. 3 ст. 186 КК України.

Доводи обвинувачених щодо неповноти досудового розслідування та судового розгляду є безпідставними, оскільки в матеріалах провадження немає достовірних даних про те, що органом досудового розслідування не були виконані вимоги ст.ст. 91, 92 КПК України та обмежені або порушені права обвинувачених на захист.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що йому не надавалися копії матеріалів кримінального провадження, тому він був позбавлений можливості ефективно захищатися є надуманими, оскільки суперечать матеріалам провадження.

Відповідно до вимог ст. 290 КПК України по завершенню досудового розслідування підозрюваному, його захиснику надається доступ до матеріалів досудового розслідування.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 та його захиснику Трепак В.М. було надано доступ до матеріалів досудового розслідування 05.09.2017, з матеріалами справи вони ознайомлені в повному обсязі, оскільки будь-яких заяв та клопотань з цього приводу не мали. В матеріалах провадження відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 під час судового розгляду вимагав додаткового ознайомлення з матеріалами справи, а всі докази під час судового розгляду досліджувалися за участі захисника та обвинуваченого, який був обізнаний з процесуальними правами та реалізував їх за обраною позицією захисту.

До того ж колегія суддів зауважує, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.

Колегією суддів не встановлено порушення судом першої інстанції вимог ст. 22 КПК України або інших вимог кримінального процесуального закону, які в розумінні КПК України є істотними і тягнуть за собою безумовне скасування вироку.

Покарання як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 судом призначено відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та конкретних обставин його вчинення, за відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та з огляду на дані про особу обвинувачених, які раніше неодноразово судимі за вчинення умисних корисливих злочинів та тривалий час відбували покарання в умовах ізоляції від суспільства, проте знову вчинили тяжкий злочин, будучи обвинуваченими у вчиненні іншого корисливого злочину, що свідчить про їх небажання стати на шлях виправлення, при цьому суспільно-корисною працею вони не займались, ОСОБА_3 перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом - розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності, а стан здоров`я ОСОБА_2 є незадовільним. Зваживши такі обставини в сукупності, суд призначив кожному обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 3 ст. 186 КК України, навівши у вироку переконливі мотиви та підстави такого рішення, з чим погоджується і колегія суддів.

Оскільки кримінальне правопорушення як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 вчинили до постановлення вироку Деснянського районного суду м. Києва від 28 березня 2018 року, яким ОСОБА_2 був засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а ОСОБА_3 був засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за вироком Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 5 років, суд першої інстанції, дотримуючись вимог ч. 4 ст. 70 КК України, призначив як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим з урахуванням положень ст. 72 КК України.

З огляду на те, що судом були виконані вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, правильно застосовані положення ст. 70 КК України, враховані всі обставини, які були доведені в суді та впливають на покарання, колегія суддів уважає, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покаранняє необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів. Отже підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.

Враховуючи, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373- 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, колегія суддів, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, відмовляє в задоволенні апеляційних скарг обвинувачених.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09 квітня 2020 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії ухвали.

Судді:

____________________ ________________________ _______________________

Павленко О.П. Трясун Ю.Р. Тютюн Т.М.