УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Руснак А.П.
Кірюхіної М.А.
При секретарі Бініашвілі Б.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, треті особи – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання дійсним договору позики, стягнення суми боргу, процентів і пені, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання недійними договорів купівлі-продажу 7/12 часток будинку АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_10 як продавцем і ОСОБА_6 як покупцем 21 серпня 2001 року, а також між ОСОБА_7 як продавцем і ОСОБА_8 як покупцем 1 вересня 2005 року; визнання дійсним договору позики 2000 доларів США, укладеного у березні 1997 року між нею та ОСОБА_10; стягнення з ОСОБА_1, як правонаступника ОСОБА_10, боргу в сумі 15236 грн., процентів в сумі 225492 грн., облікової ставки НБУ в сумі 20111 грн. 52 коп., пені в сумі 67665 грн. 60 коп., а всього 328505 грн. 12 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 7/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 належали ОСОБА_10 10 березня 1997 року вона за договором позики надала ОСОБА_10 в борг 2000 доларів США строком до 10 червня 1997 року під 10% на місяць. Свої зобов’язання про повернення боргу за даним договором ОСОБА_10 не виконав, а після її звернення до міліції 19 липня 1999 року написав їй розписку про повернення боргу до 1 листопада 1999 року. З 2000 року ОСОБА_10 став проживати разом з ОСОБА_6, а 21.08.2001 року продав їй свою частку домоволодіння. Проте цей договір не відповідає вимогам закону, оскільки на момент його укладення у домоволодінні були незареєстровані в БТІ прибудови. У 2001 році ОСОБА_10 і ОСОБА_6 загинули у автокатастрофі. У 2002 році вона звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_10 боргу. Проте справа була закрита. У 2006 році рішенням третейського суду визнано дійсним договір купівлі-продажу 7/12 часток домоволодіння АДРЕСА_1 між продавцем ОСОБА_6 і покупцем ОСОБА_7 Крім того, 1 вересня 2005 року ОСОБА_7 продала цю ж частку домоволодіння ОСОБА_8 Проте, 25 травня 2007 року рішення третейського суду було скасовано, а у 2008 році рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя право власності на 7/12 часток домоволодіння по вул. Футболістів, 19 в м. Сімферополі було визнано за матір’ю ОСОБА_6 – ОСОБА_1. Оскільки ОСОБА_10 за життя не повернув їй борг, а ОСОБА_1 отримала його майно, саме вона має повернути їй борг, проценти, які були передбачені договором позики, проценти у розмірі облікової ставки НБУ, а також пеню відповідно до вимог господарського законодавства.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_5 принесено апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що суд не витребував інвентарну справу на будинок АДРЕСА_1 та не оглянув її, щоб перевірити її доводи про невідповідність вимогам закону договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_6
Відмовляючи у позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_8, і визнання дійсним договору позики, суд не врахував рішення третейського суду про визнання права власності на частку домоволодіння за ОСОБА_7; ухвалу Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим про скасування цього рішення третейського суду; вирок Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 8 жовтня 2008 року відносно ОСОБА_7; розписки ОСОБА_10, видані у 1997 році і у 1999 році; цивільну справу за її позовом до ОСОБА_10 про стягнення боргу; листування між нею та правоохоронними органами з приводу неповернення боргу ОСОБА_10
Крім того, до участі у справі суд не залучив співвласника спірного будинку ОСОБА_9
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд виходив з того, що договір купівлі-продажу 7/12 часток будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 як продавцем і ОСОБА_6 як покупцем 21 серпня 2001 року, відповідає вимогам закону; договір купівлі-продажу цієї ж частки будинку між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не укладався; підстави для визнання дійсним договору позики між позивачем і ОСОБА_10 відсутні; ОСОБА_1 не є спадкоємцем померлого ОСОБА_10, а тому не може відповідати по його боргах.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Частиною 1 ст. 48 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Відповідно до вимог частини 3 ст. 10 і частини 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу 7/12 часток будинку АДРЕСА_1, укладений між продавцем ОСОБА_10 і покупцем ОСОБА_6 не відповідає вимогам закону і порушує її права і законні інтереси.
Наявність у спірному домоволодінні на момент укладення оспорюваного договору споруд, які не були зареєстровані в БТІ, не дає підстав для задоволення позову, оскільки не порушує прав позивача.
Згідно з вимогами ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 1 ст. 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Судом встановлено, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу цієї ж частки будинку між ОСОБА_7 як продавцем і ОСОБА_8 як покупцем не укладався.
Отже, цей договір відповідно до закону є нікчемним, а тому не потребує визнання його недійсним судом.
За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу 7/12 часток будинку АДРЕСА_1, укладеного 21 серпня 2001 року між продавцем ОСОБА_10 і покупцем ОСОБА_6, а також договору купівлі-продажу цієї ж частки будинку, укладеного 1 вересня 2005 року між продавцем ОСОБА_7 і покупцем ОСОБА_8
Статтею 375 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року передбачено, що договір позики на суму понад 50 карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.
Відповідно до вимог частини 2 ст. 47 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Оскільки договір позики, укладений між позикодавцем ОСОБА_5 і позичальником ОСОБА_10 не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення, передбачених законом підстав для визнання його дійсним в судовому порядку немає.
Отже, висновок суду про відмову в цій частині позову ОСОБА_5 є обґрунтованим.
Частиною 1 ст. 556 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшла до нього.
ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
З повідомлення нотаріальної контори вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_10 не заводилась.
Відповідач ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_6 і 7/12 часток будинку АДРЕСА_1 успадкувала після смерті 26 лютого 2002 року своєї дочки.
Будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_10, отримала спадщину після його смерті і має відповідати по його боргах, позивач не надала.
За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 в частині стягнення суми боргу, процентів і пені.
Всі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для скасування рішення суду.
Порушень процесуального закону, які б призвели до неправильного вирішення справи, судом першої інстанції не допущено.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до вимог частини 1 ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді: