Справа № 2-6/ 10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

12  лютого 2010 року                                              Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого: судді    Смоляра А.О.

при секретарі:             Олексієнко Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про визнання  договору утримання недійсним та визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

В Придніпровський райсуд м. Черкаси звернулась ОСОБА_1, з позовом до ОСОБА_2 в якому просила визнати недійсним договір довічного утримання та визнання права власності на квартиру яка є спадковим майном. Свої позовні вимоги мотивувала тим ,що 27 грудня 2005 року вона звернулась в нотаріальну контору з метою юридичного оформлення спадщини  після смерті її тітки ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , але оформити спадщину не могла, так як дізналась, що 30 жовтня 2001 року померла уклала  зі ОСОБА_2  договір довічного утримання і на момент відкриття спадщини квартира вже перебувала у власності ОСОБА_2. Померла ОСОБА_3 була інвалідом з дитинства, не мала освіти, перебувала на лікуванні в Черкаській обласні психіатричній лікарні, зловживала спиртними напоями, в її поведінці спостерігалися психічні відхилення та за життя поводила себе непередбачено, а тому на переконання позивачки, у неї є всі підстави, ставити питання про те, ще під час складання договору довічного утримання померла ОСОБА_3 не могла усвідомлювати своїх дій та керувати ними, а тому такий договір слід визнати недійсним та визнати за нею права власності на спадкове майно.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, та просила задовольнити його з підстав викладених у позові.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила, що вважає, що померла ОСОБА_3  при укладанні договору довічного утримання, не мала ніяких психічних розладів, та розуміла значення своїх дій та правові наслідки укладеного нею договору довічного утримання. Доводи позивачки вважає надуманими, та такими, що не відповідають дійсності. Свої доводи аргументувала тим, що ОСОБА_3 хоча і була хворою людиною яка потребувала сторонньої допомоги, але була психічно здоровою людиною. Крім того вказувала, що вона як соціальний працівник тривалий час надавала їй допомогу, у неї з ОСОБА_3 склались нормальні людські відносини, а тому саме померла ініціювала укласти з нею договір довічного утримання, а взамін цього вона передавала у власність свою квартиру. Вона виконала всі обов’язки які були передбачені угодою довічного утримання, поховала померлу та оплатила всі похоронні витрати, а тому вважає, що в позові слід відмовити. Також стверджує і наполягає на тому, що в амбулаторну картку померлої ОСОБА_3 були внесені неправдиві записи щодо психічного стану померлої, так як лікарі психіатри до неї не викликались та записи таких спеціалістів є недійсними, а тому вона і зверталась до міліції та прокуратури з метою встановлення осіб, які внесли такі записи та вклеїли листи до амбулаторної картки померлої. Органи МВС проводили перевірки, але в порушенні справи було відмовлено. Наполягає на проведенні повторної, третьої, судово-психіатричної посмертної експертизи.

Приватний нотаріус ОСОБА_4 яка залучена сторонами як третя особа в судове засідання не з’явилась, просила справу розглядати без її участі , та надала письмове пояснення, що посвідчуючи договір довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вона роз’яснила їм права та суть договору і ніякого сумніву в психічному стані ОСОБА_3 вона не виявила, а тому і посвідчила такий договір.

Свідки, які були допитані в ході розгляду справи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 суду пояснили, що знали ОСОБА_3 за життя, та стверджували, що вона була хворою людиною, потребувала стороннього догляду, зловживала спиртними напоями, висловлювала бредові ідеї. Іноді перебувала в такому стані, що не могла розуміти своїх дій.

Інші свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 надали суду інші покази та пояснили, що знали як ОСОБА_3 так знають і ОСОБА_2 яка доглядала за померлою. ОСОБА_3 не дивлячись на те, що була хворою на різні захворювання, що заважало їй самостійно проживати, але що стосується її психічного стану, то вона була нормальною людиною протягом всього часу як вони її знали. ОСОБА_2 добросовісно виконувала свої обов’язки.

Заслухавши сторони по справі, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній формі.

Згідно вимог ст. 225 вказаного Кодексу правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)  не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Судом достовірно встановлено, це об’єктивно підтверджується висновками посмертної судово-психіатричної експертизи №405 від 25.05.2007 року, що на момент укладання оскаржуваного позивачкою правочину, а саме 30.10.2001 року, ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, виявила психічні і поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем з синдромом залежності, ускладнені церебральним атеросклерозом, гіпертонічною хворобою з органічним психічним дефектом, вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, церебрастенічними і психопатопадібними розладами, що відноситься до стійкого психічного розладу і позбавляло її здатності розуміти значення своїх дій і керувати ними. Крім того, висновок про те, що ОСОБА_3 в момент підписання та укладення оспорюваного договору виявляла ознаки органічного враження головного мозку інтоксикаційного судинного ґенезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, що є хронічним стійким психічним розладом, в результаті чого не могла керувати своїми діями усвідомлювати їх 30 жовтня 2001 року , підтвердилось також і під час проведення повторної  посмертної судово-психіатричної експертизи № 846 від 7 серпня 2008 року, яка проведена Київським міським центром судово-психіатричної експертизи.

Допитаний в судовому засідання експерт ОСОБА_12, пояснив, що при проведенні експертизи ОСОБА_3 експерти досліджували як дані амбулаторної карти так покази свідків, одні з яких зазначали, що ОСОБА_3 була на їх думку психічно хворою, зловживала спиртними напоями, висловлювала бредові ідеї, а інші навпаки стверджували, що вона хоча і була хворобливою, але психічно здоровою людиною. Та роблячи співвідношення таких даних з науковими даними комісія дійшла до висновку, що ОСОБА_3 на момент укладення договору довічного утримання була психічно хворою, та не керувала своїми діями і не могла їх розуміти.

Зазначив, що до такого висновку експерти дійшли не тільки на підставі записів, що малися в амбулаторній карті а і на підставі інших об’єктивних даних. Зокрема були враховані   хронічний алкоголізм, яким страждала ОСОБА_3, перенесені гіпертонічні кризи та її хронічне захворювання поліомелітом, які також не можуть не відобразитись на психічному здоров’ї досліджуваної особи.

Що стосується медичної картки, пояснив, що вона зберігається у родичів, інших осіб, всі аркуші в неї не підшиваються, не нумеруються  а зазвичай просто вклеюються по мірі їх надходження та приєднання. Записи, в медичній картці, які викликають сумнів у відповідачки, та на її думку являлись єдиною підставою для визнання ОСОБА_3 такою, що не розуміла своїх дій на момент укладення договору, не були основними для визнання її психічного статусу, бо як він зазначив вище, її психічний стан визначався на підставі комплексу обставин, які детально викладені у висновках експертизи, вірність яких він повністю підтверджує.

Посилання  відповідачки на те, що висновки експертиз є необ’єктивними, суд оцінює критично. Також критично суд оцінює і покази тих свідків, які в судовому засіданні заявляли про те, що на їх думку ОСОБА_3 була цілком психічно здоровою людиною, оскільки вони не є спеціалістами в області психіатрії, в тому числі і свідок ОСОБА_11, яка хоча і є медиком, але не є психіатром, та не має спеціальних знань в цій області.

Судом приймались міри для встановлення особи лікарів, які робили записи в амбулаторній карті ОСОБА_3, дійсність яких оспорюється відповідачкою, але оскільки з моменту їх внесення пройшов досить тривалий час, і на запити суду лікувальні заклади надали відповідь про неможливість встановлення таких осіб, через те, що журнали викликів лікарів за той період не збереглись, а будь-яких інших заходів по їх встановленню не існує, тому як сторони так і суд позбавлені можливості отримати такі дані.

Крім того, органами МВС, за заявами та скаргами ОСОБА_2, відносно того, що хтось підробив записи в амбулаторній карті ОСОБА_3 проводились детальні перевірки, в ході яких такого факту встановлено не було, та в порушенні кримінальних справ відмовлено, що підтверджується дослідженими в суді відмовними матеріалами, за скаргами ОСОБА_2.

Проведена по справі судово-технічна експертиза документів від 30.01.2008 року №508  констатує лише факт того, що окремі аркуші в медичній карті ОСОБА_3 переклеєні, що  само по собі, з урахуванням особливостей формування амбулаторних медичних карток взагалі, не вказує і не може вказувати на їх недостовірність та підробку.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність при судовому розгляді заявленого ОСОБА_1 позову, в частині визнання  недійсним договору довічного утримання.

За таких обставин у суду є всі підстави для задоволення позову в цій частині, застосувавши правові наслідки визнання недійсності правочину відповідно до вимог ст.216 ЦК України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3, а саме квартири АДРЕСА_1, то на думку суду вони також підлягають до задоволення, оскільки за відсутності договору довічного утримання, ОСОБА_1, яка відповідно до рішення суду від 29.08.2006 року є племінницею померлої ОСОБА_3, відповідно до вимог ст. 1266 ЦК України є спадкоємицею її майна за законом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства своєчасно подала заяву про прийняття спадщини, то за нею слід визнати право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, та враховуючи, що позивачка звільнена від сплати державного мита як інвалід ІІ групи, то при винесенні рішення в прядку ч.3 ст. 88 ЦПК України з відповідачки слід стягнути державне мито в бюджет держави в сумі 173 грн. 33 грн.

Керуючись, ст.ст. 88, 203, 216, 225, 1266 ЦК України, ст.ст.208, 209, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір довічного утримання укладений 30 жовтня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 в реєстрі №8131;

Скасувати державну реєстрацію в КП ЧО ОБТІ права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 в бюджет держави державне мито в сумі 173 грн. 33 коп.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкаси шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

ГОЛОВУЮЧИЙ: