ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2010 року № 19625/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді – Олендера І.Я.,
суддів – Улицького В.З., Каралюса В.М.,
при секретарі судового засідання – Корчинській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області про зобовязання провести нарахування підвищення до пенсії як дитині війни, -
ВСТАНОВИЛА :
В січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області про зобов’язання нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3203, 40 грн., зазначивши, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено виплату такої у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це, відповідач її не виплачує.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області провести нарахування з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року . Стосовно пропущення позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем такий не пропущений, оскільки згідно ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області в апеляційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що незважаючи на рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, зміни до Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2007 та 2008 роках були відсутні. Крім того вказує про те, що норма ч.3 ст.28 Закону україни «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» не застосовується для перерахунків або підвищень до пенсії, оскільки питання величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни» не вирішено у законодавчому порядку.
Сторони в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, він має право на підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень. При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, вірно виходив з того, що невиплата підвищення до пенсії позивачу заподіяна протиправними діями відповідача. Колегія суддів вважає вірним способом відновлення порушеного права позивача покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням виплачених позивачу сум.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виплати позивачу підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», доплат до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).
Оскільки правові положення, які передбачають виплату доплат до пенсії дітям війни є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, однак, оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, то слід застосовувати цей розмір, зокрема і при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Колегія суддів вважає, що із мотивувальної частини постанови суду першої інстанції слід виключити посилання на ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки вона регламентує строки звернення до суду щодо нарахованих сум пенсій. Однак це не впливає на правильність прийнятого рішення по суті, тому не може бути підставою для його зміни чи скасування. В даному випадку постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає уточненню.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Володимир-Волинському Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 березня 2009 року по адміністративній справі №2а-682/09/0370 – без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення. Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3 ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.
Головуючий :
Судді : Олендер І.Я.
Улицький В.З.
Каралюс В.М.
Повний текст ухвали виготовлено 05.03.2010 р.