Судове рішення #9333966

Справа № 22ц-1804/2010                                             Головуючий у 1інст. – Гнип О.І.

                                                                                             Доповідач – Литвиненко І.В.

   

    Р І Ш Е Н Н Я            

                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


  25 травня 2010 року                   м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого- судді ЛИТВИНЕНКО І.В.

суддів:               ЄВСТАФІЇВА О.К., ЗАБОЛОТНОГО В.М.

при секретарі

з  участю                                   Штупун О.М.

ОСОБА_5, ОСОБА_6, їх представника ОСОБА_7, представника позивача ОСОБА_8, представника Чернігівської міської ради Миколаєнко Р.С., управління земресурсів Чернігівської міськради Лося О.В.


      розглянувши  у відкритому судовому засіданні  справу за апеляційними скаргами Чернігівської міської ради та ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 04 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Чернігівської міської ради, Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради, треті особи : ОСОБА_13, ОСОБА_14,  про скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2009 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 звернулись з позовом про скасування п.287.249 рішення Чернігівської міської ради від 29 грудня 2004 року про передачу у власність ОСОБА_15, земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_4та визнання недійсним державного акту про право власності на вказану земельну ділянку. В обґрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що вони є власниками  кв.3 та АДРЕСА_1 і отримали дозвіл на здійснення прибудови до кв.4, але здійснити прибудову вони не можуть, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які є власниками кв.1, без узгодження меж земельної ділянки, що знаходилась в загальному користуванні всього будинку, приватизували  земельну ділянку, поставили огорожу, чим зробили неможливим здійснення прибудови згідно документації. Позивачі просили поновити строк позовної давності, оскільки вони дізналися про приватизацію ОСОБА_5 та ОСОБА_6 земельної ділянки лише під час розгляду іншої справи в суді в кінці 2009 року.

Рішенням суду позовні вимоги задоволені частково. Суд визнав незаконним рішення Чернігівської міської ради від 29.12.2004 року в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_16, ОСОБА_15 та ОСОБА_5 площею 0,1 га поАДРЕСА_5 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, визнав недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий 10 грудня 2005 року ОСОБА_15 на вказану земельну ділянку, стягнув з кожного відповідача по 522 грн 75 коп на відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі Чернігівська міська рада просить скасувати рішення суду через неповне з’ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт посилається на те, що позивачі не час приватизації земельної ділянки не були ні власниками суміжної ділянки, ні користувачами відповідно до положень ЗК, а тому висновки суду про необхідність погодження меж з ними є безпідставними.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі  теж просять скасувати рішення суду в частині задоволених вимог у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права і відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що кв. № 1 не межує з квартирою позивачів № 3, а  власниками кв. № 4 позивачі стали після приватизації земельної ділянки, а тому необхідність погодження меж з ними відсутня. Крім того, апелянти наполягають на тому, що позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду , оскільки знали про приватизацію земельної ділянки ще у 2005 році.

Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги  підлягають частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині мотивів задоволення  позовних вимог через неповне з’ясування судом всіх обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.

В суді першої інстанції було встановлено, що буд.53 по вул.Високій в м.Чернігові має чотири квартири з надвірними будівлями і розташований згідно з генеральним планом (а.с.29) на земельній ділянці загальною земельною площею 3024 кв.м, з яких під двором 668 кв.м.

 ОСОБА_12 та ОСОБА_11 є власниками АДРЕСА_2 згідно до свідоцтва про право власності на житло від 06.01.2004 року. Власниками квартири № 4 в цьому ж будинку позивачі стали 11.05.2005 року на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07.12.2004 року (а.с.13, 14,16,17).

Власниками кв.№ 1 згідно до свідоцтва про право власності на житло від 05.04.1999 року  були ОСОБА_15, ОСОБА_5 та ОСОБА_16 (а.с.34).

Рішенням Чернігівської міської ради від 20.12.2004 року п.287.249 була передана у власність для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд земельна ділянка по вул. Високій, 53, площею 0,1 га в рівних частках ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_5 (а.с.60) і виданий був Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_15 В списку співвласників земельної ділянки були також зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_16

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15, його частку у квартирі та земельній ділянці успадкував ОСОБА_5 (а.с.35-36).

Як вбачається з генерального плану (схеми) присадибної ділянки АДРЕСА_5 від 11.05.1988 року (а.с.29), двір знаходився у спільному користуванні.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 не заперечував того факту, що двір біля будинку був в спільному користуванні і сусіди домовились про порядок користування та покійний  наймач квартири № 3 ОСОБА_11 поставив паркан, який відмежував двір  користування квартир № 3 та № 2 від двору  кв. № 1.

З кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_4 (а.с.126), що знаходиться в технічній документації зі складання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку,  вбачається, що на приватизованій земельній ділянці розташовані частина будинку, де знаходиться квартира  № 1, та частина сараю, власниками яких є ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Поруч з квартирою № 1 знаходиться квартира № 2, а інша частина сараю, що межує з частиною сараю ОСОБА_6, відноситься до кв. № 3 (а.с.29).

За таких обставин,  відповідно до положень ст.198 ЗК України, при погодженні меж земельної ділянки, яку бажали приватизувати ОСОБА_16, ОСОБА_5 та ОСОБА_15, необхідно було з’ясовувати думку не тільки землекористувачів та землевласників АДРЕСА_3, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7 (а.с.123), але й землекористувачів і власників квартири АДРЕСА_2, чого не було зроблено відповідачами при приватизації земельної ділянки.

Що стосується  необхідності погодження меж земельної ділянки з власниками кв. № 4, то доводи апеляційних скарг стосовно того, що на той час позивачі не були ще власниками в розумінні ст.334 ЦК України, заслуговують на увагу. Дійсно, з 11.10.2004 року по 07.12.2004 року, тобто в той час, коли сім’я ОСОБА_15 готувала технічну документацію на земельну ділянку, ще тільки вирішувалось питання про передачу у власність позивачам кв. № 4, а власниками вони стали 11.02.2005 року, з моменту державної реєстрації.

Проте, як вбачається з плану квартири (а.с.18), що знаходиться в технічному паспорті АДРЕСА_5 за внутрішнім обміром має в довжину стіну, що межує з кв. № 1, кімнати 4,56 м та тамбура 1,79 м, що разом дорівнює 6,35 м.  Згідно до кадастрового плану земельної ділянки кв.№ 1 (а.с.126), довжина цієї стіни становить 4,74 м і саме така довжина  залишилась не приватизована. Таким чином , частина квартири № 4, яка перебувала у власності  Чернігівської дистанції колії Південно-Західної залізниці (а.с.8), а з 11.02.2005 року – у ОСОБА_11, і має розміри приблизно 2м х 1,75 м знаходиться на земельній ділянці, власниками якої є ОСОБА_15.

За змістом ст.118 ЗК України, громадянин може приватизувати  земельну ділянку для обслуговування свого жилого будинку, господарських будівель і споруд. Дозволу на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться під чужим будинком (частиною), законодавство не містить.

Зважаючи на наведене, позовні вимоги ОСОБА_11 підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про  визнання незаконним рішення міськради в частині  передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_5 площею 0,1 га  та державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_15 10.12.2005 року.

Проте, обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції допустив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального права, обмежившись посиланням на те, що міськрада не встановила особи заявників, які бажали приватизувати земельну ділянку, що призвело до неправильного зазначення прізвища, оскільки ОСОБА_16 на той час вже поміняла прізвище на ОСОБА_15,  а також  того, що міськрада не перевірила правовстановлюючих документів на квартиру № 4, кадастровий план має неточності стосовно позначення знаходження квартир № 2, №3 і № 4, порушена ст. 83 ЗК України. Вказані мотиви не доводять порушення законодавства і прав позивачів при приватизації земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_5, а тому, при вірному вирішенні спору судом першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне змінити мотиви, які дають підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги  ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про пропуск строку позовної давності ОСОБА_11 не заслуговують на увагу, так як згідно до судових рішень (а.с.141-142) спір про усунення перешкод в здійсненні будівництва судом розглядався в листопаді 2009 року, а інших доказів про те, що позивачі знали або могли знати про порушення своїх прав, відповідачі не надали.  

Враховуючи викладене, беручи до уваги положення ст.303 ЦПК України, апеляційний суд, при вірному вирішенні спору судом першої інстанції, змінює мотиви задоволення позовних вимог, залишаючи в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючисьст.ст.303, 307, 309 ч.1 п.1,4, ст.ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційні скарги Чернігівської міської ради та ОСОБА_6, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 04 березня 2010 року змінити в частині мотивів задоволення позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :                                         Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація