№ 2- 663

                                                                                       2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        26 травня 2010 року                                                              Жовтневий районний суд

            м. Дніпропетровська

     в складі: головуючого

                                                                                                              судді  Антонюка О.А.

при секретарі – Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 35 м. Дніпропетровська і управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом, виселення та вселення, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 10 квітня 2006 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом, виселення та вселення, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах, а їх представник в ході судового засідання посилалися на те, що мешкали в квартирі АДРЕСА_1 потім вирішили з метою поліпшення житлових умов зробити обмін, але особи, яким вони довірили займатися цим питанням, шляхом обману виписали і виселили їх з вказаного житла, протиправно заволодівши ним. Рішеннями судів вони повернули собі вказане житло, але там продовжує мешкати відповідач і перешкоджає їм в користуванні цією квартирою. Відповідач їм відмовляє повернути все як було, добровільно спір не вирішено. Вважають дії відповідача протиправними і просили усунути для позивачів перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 з боку відповідача, виселити ОСОБА_4 з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення та вселити позивачів у вказане житло, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що відповідач правомірно користується спірною квартирою, права власності позивачів на це житло не було, позовні вимоги бездоказові. Все відповідачкою зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивачів на себе не брала і не бере, нічиїх прав не порушувала і шкоди не завдавала. Вважає позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Представник третьої особи КЖЕП № 35 м. Дніпропетровська в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, в письмовому зверненні до суду вказали на згоду з позовними вимогами, просили справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 169 ЦПК України.

    Представник третьої особи управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні пояснив, що позовні вимоги не зачіпають їх інтереси, тому просив рішення винести за наявними матеріалами справи по закону на розсуд суду.

    Вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що з липня 1987 року сім’я позивача ОСОБА_1: чоловік ОСОБА_5, син ОСОБА_2, дочка ОСОБА_6, дочка ОСОБА_3 і дочка ОСОБА_7 мешкали і були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 В 1992 році ОСОБА_7 народила дитину ОСОБА_8, який також був прописаний у вказаному житлі. В цьому ж 1992 році ОСОБА_6 вийшла заміж і в 1993 році виписалася з вказаної квартири за місцем мешкання свого чоловіка. В 1993 році помер чоловік позивача – ОСОБА_5

З метою поліпшення житлових і побутових умов сім’я позивачів вирішила зробити обмін займаного житла на інше і надала доручення для ведення цього питання ОСОБА_9, тимчасово переїхавши до житла останнього на АДРЕСА_2 Скориставшись вказаною ситуацією, ОСОБА_9 в 1997 році приватизував на позивачів спірну квартиру і продав її ОСОБА_10, а потім ОСОБА_4

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2003 року свідоцтво про право власності на спірну квартиру в порядку приватизації житла від 29 грудня 1997 року визнано недійсним, рішення вступило в законну силу.

Позивачі в 2000 році звернулися до суду з позовом про визнання вказаних договорів купівлі-продажу їх квартири недійсними. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2005 року визнано договори купівлі-продажу вказаної спірної квартири від 05 лютого 1998 року і від 16 лютого 2000 року, укладений між ОСОБА_9 (від імені ОСОБА_10.) і ОСОБА_4 та між ОСОБА_9 (від імені ОСОБА_1.) і ОСОБА_10, недійсними; ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2007 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2005 року залишено без змін, а ухвалою Верховного Суду України від 06 червня 2007 року залишені без змін ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2007 року і рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2005 року. Таким чином рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2005 року набрало законної сили, договори купівлі-продажу спірної квартири визнано незаконними і не дійсними.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою…  Позивачі до цих пір вже дев’ятий рік мешкають на найманих квартирах, не маючи можливості повернутися в свою оселю.

Згідно постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов’язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв’язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути у тому числі і визнання правочину недійсним.

Згiдно ст. 61 ЦПК України обставини, визнанi сторонами та iншими особами, якi беруть участь у справi, не пiдлягають доказуванню. Обставини, визнанi судом загальновiдомими, не потребують доказування. Обставини, встановленi судовим рiшення у цивiльнiй, господарськiй або адмiнiстративнiй справi, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді iнших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено цi обставини. Вирок у кримiнальнiй справi, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адмiнiстративне правопорушення обов'язковi для суду, що розглядає справу про цивiльно-правовi наслiдки дiй особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненi вони цiєю особою.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2005 року визнана неправомірність дій стосовно позивачів і їх житла, в тому числі і відповідачем, по договорам купівлі-продажу. Вказане рішення набрало законної сили, в подальшому оскаржене та не скасоване, а тому є достатньо підстав для звільнення позивачів від доказування даного позову в частині питань не правомірності відчуження вказаного спірного нерухомого майна, а саме - предмету спору: визнання договорів купівлі-продажу недійсним, наявність причинно-слідчого зв'язку між діями, пов'язаними з порушенням вимог законодавства при набуванні права власності i подальшим відчуженням.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до   ст.   150  ЖК  України,   громадяни,   які  мають  в   частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.

    Суд приймає до уваги також і ті обставини, що позивачем було отримано довідку КП ДМБТІ Дніпропетровської обласної ради за № 14/3439 про те, за ким зареєстровано право власності на нерухоме майно (спірну квартиру), в якій власниками вказуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тобто позивачі є єдиними законними власниками майна, але не можуть здійснити своє право користування та розпорядження ним через неправомірні дії відповідача, які кореспондуються законом цьому праву, законність вказаного не оспорена і не поставлена під сумнів. Діями відповідача також порушується ст. 41 Конституції України в якій сказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підстави свої вимог. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

          Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод, виселення та вселення підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Позивачі заперечують будь-які інші (крім офіційних, договірних) домовленості і зобов’язання стосовно відповідача по оформленню,  виконанню та реєстрації мешкання в спірній квартирі, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов’язань, не обізнаність, оману та ін. є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Позивачі як власники спірної квартири не порушують прав фізичних та юридичних осіб, за захистом своїх прав звернулися до суду, відповідач з позовом не погодився. При таких обставинах суд вважає можливим усунути для позивачів перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 з боку відповідача ОСОБА_4, виселити відповідача з вказаної спірної квартири без надання іншого житлового приміщення та вселити позивачів в цю квартиру АДРЕСА_1.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні житлом, виселення та вселення знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 216 ЦК України, ст. ст. 9, 150 ЖК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

     Позовні вимоги задовольнити.

    Усунути для ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_4.

    Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

    Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1.

      Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя -