справа № 2 – 16 / 2010

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

07 травня 2010 року   Золочівський районний суд Львівської області

в складі судді              Гуляка В.В.

при секретарі              Захарчук Н.Я.

особи, які беруть участь у розгляді справи :

позивач : ОСОБА_1,

представник позивача : адвокат ОСОБА_2,

відповідачка : ОСОБА_3,

представники відповідачки : ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_5,

треті особи : Золочівська державна нотаріальна контора Львівської області, приватний нотаріус ОСОБА_6 Золочівського районного нотаріального округу Львівської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Золочівського районного суду Львівської області справу за позовом ОСОБА_8 про визнання недійсним заповіту,

      в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 у заявленому позові просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_9 від 19 березня 2008 р., який складений в користь ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 Золочівського районного нотаріального округу Львівської області. В обґрунтування позову покликається позивач у позовній заяві та у судовому засіданні на те, що із 30 березня 1995 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. він перебував у шлюбі із ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.. Від цього шлюбу дітей у них не було. Коли він звернувся до Золочівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, то взнав про існування вищевказаного заповіту, згідно якого його дружина ОСОБА_9 заповіла усе своє майно своїй дочці від першого шлюбу ОСОБА_3, тобто відповідачці по справі. Спадковим майном являється однокімнатна квартира АДРЕСА_1 у якій вони разом із дружиною проживали і яка оформлена на праві власності за померлою дружиною. Вищевказаний заповіт від 19 березня 2008 року слід визнати недійсним, оскільки ще 02 березня 2008 року його дружина ОСОБА_9 була тяжко захворіла, втратила мову, пам'ять, вела себе неадекватно, була агресивною з оточуючими людьми, безпричинно кричала із використанням нецензурних слів, скаржилась на різкі болі голови. Така поведінка дружини зумовила необхідність її психіатричного лікування і тому вона була госпіталізована до КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня». 07 березня 2008 року дружина була обстежена в клініці променевої діагностики та терапії військового медичного клінічного центру Західного регіону, де було виявлено у неї пухлини та ураження головного мозку. З цього часу і до смерті у дружини спостерігався процес психічного розладу. Дружина стала апатичною, не сприймала дійсних подій і не розуміла життєвої ситуації, була збудженою, ніякої роботи не могла робити, самостійно не могла ходити, потребувала сторонньої допомоги. На час складання вищевказаного заповіту 19 березня 2008 року його дружина також перебувала у хворобливому психічному стані, не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Тому його дружина не могла вчинити свідомого і вільного волевиявлення шляхом складання заповіту. При цьому слід врахувати, що він, тобто позивач, проживав із дружиною у злагоді, у них були нормальні відносини, він надавав дружині завжди допомогу і його дружина при нормальному психічному стані його би повідомила про наявність заповіту. Відповідачка ОСОБА_3 життям і здоров’ям його дружини ОСОБА_9 ніколи не цікавилась, до неї не навідувалась. Його дружина із відповідачкою перебувала у неприязних відносинах і тому його дружина не могла свідомо заповісти відповідачці усе своє майно.          

У судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги і їхні обґрунтування підтримав, а також зазначив, що ОСОБА_11 комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи від 20 листопада 2009 року підтверджується наявність у ОСОБА_9 психічного розладу станом на час складання заповіту 19 березня 2008 року. У такому стані ОСОБА_9 не розуміла значення своїх дій, не могла передбачати їхні наслідки і не могла вчинити свідомого волевиявлення на розпорядження своїм майном.  

Відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання жодного разу не з’явилась, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник відповідачки ОСОБА_4 позовних вимог не визнала і пояснила, що відповідачка ОСОБА_3 є її мамою, а ОСОБА_9 є її бабцею. Підстав для визнання недійсним заповіту немає, оскільки ОСОБА_9 склала розглядуваний заповіт від 19 березня 2008 року в користь ОСОБА_3 свідомо, розуміючи як значення своїх дій так і наслідки заповіту. ОСОБА_9 особисто ходила до нотаріальної контори приватного нотаріуса ОСОБА_6. ОСОБА_3 є єдиною дочкою ОСОБА_9 від першого шлюбу. Інших дітей у ОСОБА_9 не було. За життя ОСОБА_9 перебувала у добрих відносинах як із ОСОБА_3, так і з нею, тобто ОСОБА_4. ОСОБА_9 сама виявила бажання скласти заповіт в користь ОСОБА_3. У березні 2008 року ОСОБА_9 інколи жалілася на головні болі і дійсно перебувала на лікуванні у Львівській психіатричній лікарні, однак після прибуття із лікарні ОСОБА_9 повністю розуміла значення своїх дій, з усіма людьми нормально спілкувалась, охайно завжди одівалась, ходила гуляти в місто і ходила в перукарню, за собою самостійно доглядала, перебувала у нормальному фізичному стані. Твердження позивача є безпідставними і надуманими. За життя ОСОБА_9 мала конфлікти із своїм чоловіком ОСОБА_1, тобто із позивачем, і не бажала, щоб квартира залишалась позивачеві.

Представник відповідачки адвокат ОСОБА_5 позовних вимог не визнав, підтримавши пояснення і обґрунтування ОСОБА_4, також зазначив, що Акт комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи від 20 листопада 2009 року не дає однозначної відповіді на те, чи на час складання заповіту від 19 березня 2008 року ОСОБА_9 розуміла значення своїх дій і чи її волевиявлення було свідомим. Висновки лікарів є лише припущеннями про те, що ОСОБА_9 не могла розуміти значення такої складної юридичної дії як заповіт. Цей висновок не має наперед встановленої сили і частково суперечить іншим доказам по справі.    

Представник третьої особи Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області у судові засідання не з’явився, у поданій суду письмовій заяві ця нотаріальна контора просила розглядати справу без представника. У попередньому судовому засіданні завідуюча Золочівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_12 питання підставності позовних вимог віднесла на розсуд суду і зазначила, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є двоє осіб, а саме її чоловік ОСОБА_1 і її дочка ОСОБА_3. Про існування розглядуваного заповіту від 19 березня 2008 року ОСОБА_1 взнав у державній нотаріальній конторі коли подав заяву про прийняття спадщини. Спадковим майном являється квартира АДРЕСА_1.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_6 із позовними вимогами не погодилась і пояснила, що ОСОБА_9 сама прийшла 19 березня 2008 року у приміщення нотаріальної контори і сама сказала, що бажає заповісти усе своє майно своїй дочці ОСОБА_3. ОСОБА_9 була охайно одіта, самостійно заходила і виходила із приміщення нотаріальної контори, поводилась адекватно, нормально розмовляла і відповідала на запитання, при спілкуванні і при поведінці жодних ознак психічної хвороби не виявляла. ОСОБА_9 особисто прочитала складений заповіт, його підписала і розуміла, що заповідає майно своїй дочці ОСОБА_3. В приміщення нотаріальної контори разом із ОСОБА_13 також були прийшли її дочка ОСОБА_3 і ще одна жінка, між собою вони нормально розмовляли. За своїм змістом розглядуваний заповіт не є складною юридичною дією, оскільки відображає лише бажання заповідача щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті, і за обсягом містить декілька речень.

Оцінивши докази по справі суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Із досліджених доказів судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 із 30.03.1995 р. перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_9, до часу смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1., що підтверджується копією їхнього свідоцтва про одруження від 30.03.1995 р., копіями їхніх паспортів та копією свідоцтва про смерть ОСОБА_9.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_9 являються її чоловік ОСОБА_1, тобто позивач по справі, та її дочка ОСОБА_3, тобто відповідачка по справі, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 780 Золочівської державної нотаріальної контори Львівської області.

До спадкового майна належить Ѕ  частина квартири АДРЕСА_1, що зареєстрована на праві власності за померлою ОСОБА_9, що підтверджується матеріалами вищевказаної спадкової справи, довідкою Золочівського МБТІ № 282 від 25.11.2008 року, реєстраційним посвідченням на цю квартиру від 26.09.2000 року та рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.  

Із змісту оспорюваного позивачем заповіту від 19 березня 2008 року вбачається, що ОСОБА_9 на випадок своєї смерті заповіла усе своє майно своїй дочці ОСОБА_3, тобто відповідачці по справі. Цей заповіт складений і посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 Золочівського районного нотаріального округу в приміщенні цієї нотаріальної контори по вул. Мазепи, 4 в м. Золочеві Львівської області.

Суд враховує, що відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до ст.ст. 1235, 1236 ЦК України, заповідач має право на власний розсуд розпорядитися своїм майном, в тому числі щодо визначення обсягу спадкового майна так і щодо призначення осіб спадкоємцями.

Загальні вимоги, які є необхідними для чинності правочину, в тому числі і щодо заповіту, а також наслідки недодержання таких вимог, встановлені статтями 203, 215 ЦК України.

Із змісту позовної заяви та із пояснень позивача вбачається, що підставами позовних вимог про визнання недійсним розглядуваного заповіту від 19.03.2008 року позивач зазначає те, що в момент вчинення заповіту ОСОБА_9 не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України), її волевиявлення не було вільним і не відповідало її волі (ч.3 ст.203, ч.2 ст.1257 ЦК України).

Однак, за результатами дослідження наданих суду доказів, доведення перед судом їх переконливості і їх оцінки судом в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність станом на момент укладення розглядуваного заповіту наведених позивачем обставин, які б давали підстави для визнання недійсним цього заповіту.

До такого висновку суд приходить з врахуванням наступного.

Із копії оспорюваного позивачем заповіту від 19.03.2008 року вбачається, що цей заповіт складений і нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 у приміщенні нотаріальної контори, в особистій присутності заповідача ОСОБА_9, особисто нею прочитаний і особисто нею підписаний.

Допитана у судовому засіданні свідком приватний нотаріус ОСОБА_6 показала, що заповідачка ОСОБА_9 самостійно прийшла 19 березня 2008 року у приміщення нотаріальної контори і сама сказала, що бажає заповісти усе своє майно своїй дочці ОСОБА_3, яка прийшла разом із нею. ОСОБА_9 поводилась адекватно, нормально і усвідомлено розмовляла і відповідала на запитання, при спілкуванні і при поведінці жодних ознак психічної хвороби не виявляла, особисто прочитала складений заповіт вдівши окуляри, його підписала і розуміла, що заповідає майно своїй дочці ОСОБА_3. За нотаріальне посвідчення заповіту грошову оплату провела особисто ОСОБА_9.

Допитана у судовому засіданні свідком ОСОБА_14 показала, що після приїзду із лікарні у березні 2008 року ОСОБА_9, яка являється її тіткою, поводилась як нормальна людина, все розуміла, нормально розмовляла. Вона, тобто свідок, була разом із ОСОБА_9 в приміщенні нотаріальної контори 19.03.2008 року при складанні і посвідченні заповіту. До нотаріальної контори вони ішли разом пішки. З ними також була ОСОБА_3 яка є дочкою ОСОБА_9. Про свою дочку ОСОБА_9 нічого поганого не говорила, вони нормально розмовляли. ОСОБА_9 сама виявила бажання скласти заповіт, хотіла, щоб квартира залишилась дочці і казала, що її чоловік ОСОБА_1 на квартиру не претендує. Нотаріус роз’яснила ОСОБА_9 суть і наслідки заповіту, ОСОБА_9 заповіт особисто прочитала і підписала. На той час ОСОБА_9 нормально і адекватно розмовляла і поводилась, психічних розладів не виявляла.

Допитана у судовому засіданні свідком ОСОБА_15 показала, що після того як ОСОБА_9 у березні 2008 року прибула із лікарні, то вони часто бачились і між собою розмовляли. Поводилась і розмовляла ОСОБА_9 як нормальна людина. Одного разу вона заходила до ОСОБА_9 додому на прохання ОСОБА_1, який сказав, що ОСОБА_9 у поганому стані. Однак, коли вона зайшла у квартиру, то побачила, що ОСОБА_9 закрита у квартирі на замок. Вони почали розмовляти. ОСОБА_9 вела себе нормально, розмовляла і відповідала на запитання усвідомлено, була акуратно одіта. ОСОБА_9 казала, що хоче піти в гості до своєї онуки, однак її не випускає із квартири її чоловік ОСОБА_1, який  не дозволяє їй бачитись із онуками. Про свою дочку і про онуку ОСОБА_9 розповідала лише з позитивної сторони. Ніякі ознаки психічного розладу чи неадекватної поведінки у ОСОБА_9 не проявлялись.      

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_19 розповіли про поведінку ОСОБА_9, і зокрема показали, що після прибуття у березні 2008 року із лікарні ОСОБА_9 мала поганий стан здоров’я, переважно була вдома і лежала, жалілася на головні болі. Ці свідки також показали, що після прибуття із лікарні ОСОБА_9 при розмові з іншими особами поводилась нормально, людей розрізняла, події, що відбувались розуміла, поставлені запитання розуміла і відповіді давала по суті. Одного разу ОСОБА_9 ішла по вулиці із своїм чоловіком ОСОБА_1, була акуратно одіта, розмовляла, людей впізнавала, навколишні події розуміла, спілкувалась з іншими особами.

Таким чином, судом встановлено, що після прибуття із Львівської обласної психіатричної лікарні у березні 2008 року ОСОБА_9 в окремих життєвих ситуаціях, в тому числі і 19 березня 2008 року поводилась звично, самостійно ходила, розуміла значення своїх дії і могла свідомо ними керувати. Волевиявлення ОСОБА_9 було вільним і усвідомленим.  

Покликання позивача на покази вищевказаних свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, як на докази підставності своїх позовних вимог, суд вважає необґрунтованими, оскільки покази цих свідків про те, що після прибуття у березні 2008 року із лікарні ОСОБА_9 мала поганий стан здоров’я, переважно була вдома і лежала, жалілася на головні болі, є не конкретизованими і в їх розумінні неоднозначними з приводу обставин про психічний та фізичний стан здоров’я ОСОБА_9 на час складання розглядуваного заповіту 19.03.2008 року.

Із копії медичної картки № 1755/8 стаціонарної хворої ОСОБА_9 вбачається, що вона знаходилась на лікуванні у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні із 02.03.2008 року по 13.03.2008 року з приводу нервово-психічного захворювання. Із лікарні ОСОБА_9 була вписана у супроводі своєї дочки для продовження обстеження і лікування за місцем проживання.

Допитана у судовому засіданні свідком лікар–психіатр ОСОБА_20 розповіла про поведінку ОСОБА_9 в період лікування і при виписці із лікарні. При цьому цей свідок показала, що ОСОБА_9 могла самостійно ходити і сама вийшла із лікарні при її виписці 13.03.2008 року. При виписці із лікарні була присутньою дочка ОСОБА_9.

Із Акту комплексної посмертної судово-медичної і судово-психіатричної експертизи № 814 від 20.11.2009 року (із судово-медичної частини) вбачається, що в період лікування хворої ОСОБА_9 в ЛОПЛ в період із 02.03.2008 року по 13.03.2008 року у неї були наявними хворобливі зміни головного мозку, які могли супроводжуватись порушенням мови і розладами ЦНС : відсутність адекватного контакту з оточуючими, нестійка хода, розсіяність уваги, стан тривоги, дезорієнтація, тощо. Внаслідок проведеного лікування хвора стала дещо спокійнішою, однак загальний стан залишився без динаміки. Малоймовірно, що через тиждень після виписки з лікарні у ОСОБА_9 нормалізувався стан здоров’я настільки, що вона могла самостійно контактувати з нотаріусом з приводу складання заповіту.

Із цього Акту № 814 від 20.11.2009 року (із судово-психіатричної частини) вбачається, що ОСОБА_9 станом на 19 березня 2008 року страждала емоційно-лабільним (астенічним) розладом, внаслідок фізичного захворювання (метастази в головний мозок), а також спостерігались ознаки сенсорної афазії, внаслідок органічного ураження головного мозку (метастази раку невиясненої етіології). Згідно літературних даних сенсорна афазія (нерозуміння зверненої мови), як правило супроводжується алексією (втратою функції читання та розуміння прочитаного – мовна агнозія). При цьому функції списування та писання під диктовку можуть бути відносно збережені. Виходячи з цього ОСОБА_9 могла правильно списати короткі змістовні речення, в тому числі і прізвище, ім’я та по-батькові. Однак враховуючи при виписці констатовану важку форму сенсорної афазії, можна вважати, що ОСОБА_9 не могла правильно вцілому розуміти звернену усну мову та письмову мову, що вцілому могло б порушувати її здатність розуміти такої складної юридичної дії як складання заповіту. Однак враховуючи, що функції письмової мови в цей час не досліджувалось, категоричний висновок щодо цього зробити неможливо.        

  Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_21, який був доповідачем при проведенні вищевказаного висновку комплексної посмертної судово-медичної і судово-психіатричної експертизи, підтримав висновки цієї експертизи і також роз’яснив, що оскільки експертиза була посмертною, тому висновки експертизи є припущеннями. Категоричний і однозначний висновок про те чи станом на 19 березня 2008 року ОСОБА_9 могла розуміти значення своїх дій і чи могла керувати ними, дати неможливо.

Отже, наведені у Акті № 814 від 20.11.2009 року висновки експертів про те, що малоймовірно щоб ОСОБА_9 станом на 19 березня 2008 року за станом здоров’я могла самостійно контактувати з нотаріусом з приводу складання заповіту і що вона не могла вцілому правильно розуміти таку юридичну дію як складання заповіту, є не категоричними і являється припущеннями членів експертної комісії.

Відповідно до ст.60 ч.4 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, жоден доказ немає наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що вищевказаний висновок експертів від 20.11.2009 року як окремий доказ, на який покликається позивач як на підставу своїх позовних вимог, у сукупності з іншими дослідженими судом доказами, зокрема показами допитаних свідків, є непереконливим і не достатнім для висновків про те, що станом на час складання заповіту від 19.03.2008 року ОСОБА_9 не розуміла значення своїх дій і не могла свідомо ними керувати.

Суд також враховує, що суть заповіту полягає у особистому волевиявленні фізичної особи (заповідача) здійснити розпорядження своїм майном в користь іншої особи на випадок своєї смерті.

Із оспорюваного позивачем заповіту від 19.03.2008 року та із встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_9 заповіла усе своє майно своїй єдиній дочці ОСОБА_3. За змістом і юридичним характером цей заповіт не являється складною юридичною дією, оскільки лише відображає у письмовій нотаріально посвідченій формі усне волевиявлення заповідача.

Судом не отримано належних доказів того, що таке волевиявлення не було вільним і не відповідало волі заповідача ОСОБА_9.

Тому, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним заповіту підстав немає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 225, 1233, 1234, 1235, 1236, 1248, 1257 ЦК України, суд –

в и р і ш и в :

Відмовити  у задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_9 від 19 березня 2008 р., який складений в користь ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 Золочівського районного нотаріального округу Львівської області і зареєстрований в реєстрі за № 1231.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Золочівський районний суд Львівської області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.    

   Суддя :