Справа № 2-954

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2010 року                         Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Ванівського О.М.

при секретарі – Скрипка О.Р.

з участю представника позивача – ОСОБА_1

         представника відповідача – Вовк І.В.

         представника третьої особи – Макара С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Львівської міської ради, третя особа Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності  

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду із позовом, в якому просить суд визнати за нею право власності на будівлю корпусу №31 (склад металу) загальною площею 197,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов’язати ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” зареєструвати за нею право власності на вказану будівлю.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у відповідності до умов договору купівлі-продажу від 19 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (зареєстровано в реєстрі за №6004), нею була придбана будівля корпусу №31 (склад металу) загальною площею 100,9кв.м., розташована у АДРЕСА_1, право власності на яку 09.01.2008р. було зареєстровано за позивачем ОКП ЛОР “БТІ та ЕО”. З метою поліпшення умов експлуатації позивачем було проведено реконструкцію вказаної будівлі з надбудовою мансардного поверху, внаслідок якої загальна площа будівлі збільшилась до 197,0 кв.м., що підтверджується складеним ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” технічним паспортом. При цьому, вказана реконструкція по суті є самочинним будівництвом, оскільки здійснювалась позивачем без належного дозволу та належним чином затвердженого проекту. Однак, враховуючи, що позивач в порядку ч.2 ст.377 ЦК України та ч.2 ст.120 ЗК України набув право користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля, а також беручи до уваги, що проведеною реконструкцією не порушуються права інших осіб, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, просить на підставі ч.5 ст.376 ЦК України визнати за нею право власності на будівлю корпусу №31 (склад металу) загальною площею 197,0 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та дав пояснення аналогічні тим, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечила повністю, подавши письмові заперечення. У своїх запереченнях покликається на те, що Львівська міська рада є власником земельної ділянки, на якій позивачем було самовільно здійснено вищевказану реконструкцію. У зв’язку із цим Львівська міська рада вважає, що позивачу при погодженні самочинного будівництва слід було дотримуватись порядку, визначеного рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №406 від 06.05.2005 року (із змінами від 18.11.2005 року) «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові ». Зокрема, позивачу слід було звернутись до районної адміністрації за місцем знаходження об’єкта нерухомого майна, яка мала надати висновок про відповідність або невідповідність самочинного будівництва архітектурно-будівельним, протипожежним і санітарним (для об’єктів промисловості і інших екологічно небезпечних – екологічним) нормативним вимогам, рекомендації щодо технічної можливості продовження будівництва, або експлуатації споруди, або перебудови, або знесення. Вказаного позивачем не було зроблено. Тому, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник третьої особи заперечив проти задоволення позову в частині зобов’язання ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” зареєструвати за позивачем право власності на вищевказану будівлю. При цьому, покликається на те, що ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, та на підставі визначених цим тимчасовим положенням право встановлювальних документів, до яких, зокрема, належать рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна та про встановлення права власності на нерухоме майно. Вказує, що в разі прийняття судом рішення про визнання за позивачем права власності на вищевказану будівлю, реєстрація права власності позивача на цей об’єкт на звернення останнього органом БТІ буде проведена автоматично. І тому потреба у прийнятті окремого судового рішення щодо зобов’язання ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” зареєструвати право власності позивача на вищевказану будівлю відсутня.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, вивчивши та дослідивши докази у справі в їх сукупності, а також наведені у судових засіданнях доводи представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що до юрисдикції судів віднесено  всі правові відносини, що виникають у державі. Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Частиною 2 ст.109 ЦПК України визначено, що позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їх місцезнаходженням.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, оспорювання. Частина 1 ст.16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання права. Згідно із ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 19 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (зареєстровано в реєстрі за №6004), ОСОБА_4 було придбано будівлю корпусу №31 (склад металу) загальною площею 100,9 кв.м., розташовану у АДРЕСА_1.(а.с.9)

На підставі даного договору ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” зареєстровано право власності ОСОБА_4 на вказану будівлю, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 січня 2008 року №17300445.

Згодом позивачем було проведено реконструкцію вказаного об’єкта нерухомості з надбудовою мансардного поверху, внаслідок якої загальна площа будівлі корпусу №31 (склад металу), що розташована у АДРЕСА_1, збільшилась до 197,0 кв.м., що підтверджується технічним паспортом, складеним ОКП ЛОР “БТІ та ЕО”.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Судом встановлено, що позивач зверталась до Львівської міської ради із заявою про прийняття в експлуатацію будівлі корпусу №31 (склад металу) загальною площею 197,0 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1, після реконструкції з надбудовою мансарди згідно з технічним паспортом (вхідний номер №3-С-18468 від 11.09.2009р.). З відповіді департаменту містобудування Львівської міської ради від 21.09.2009р. №з-С-18468/24 вбачається, що вищевказана заява про прийняття в експлуатацію повертається без вирішення питання по суті.(а.с.14)

Порядок набуття права власності на новостворене майно, в тому числі нерухоме, визначений ст.331 ЦК України. При цьому, визначені ст.331 ЦК України норми є загальними.

Разом з тим, поняття самочинного будівництва,  а також правові підстави і умови визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно визначені в ст.376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регламентує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні речі (самочинному будівництві) були порушені.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Судом встановлено, що реконструкція вищевказаної будівлі з надбудовою мансарди здійснювалась позивачем без належного дозволу та належно затвердженого проекту. Тому, в силу положень ч.1 ст.376 ЦК України її слід вважати самочинним будівництвом. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Позивач просить суд визнати за ним право власності на будівлю корпусу №31 (склад металу) загальною площею 197,0 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1, на підставі ч.5 ст.376 ЦК України, яка передбачає, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як вже зазначалося вище, будівля корпусу №31 (склад металу), що розташована у АДРЕСА_1, була придбана позивачем відповідно до умов договору купівлі-продажу від 19.12.2007р.

Норма ч.2 ст.377 ЦК України, яка кореспондується з нормою ч.2 ст.120 ЗК України, передбачає, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

З наявної в матеріалах справи довідки управління земельних ресурсів у м. Львові про правовий статус земельної ділянки від 05.09.2007р. №40/01-14/159 вбачається, що земельна ділянка, на якій розміщена будівля корпусу №31 (склад металу), знаходилась в межах земельної ділянки, що є у фактичному користуванні Концерн “Електрон”.(а.с.6)

Таким чином, суд погоджується із позицією позивача щодо того, що останній є законним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 на якій розміщена будівля корпусу №31 (склад металу), оскільки з моменту придбання позивачем вказаної будівлі до нього відповідно до ч.2 ст.377 ЦК України та ч.2 ст.120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена ця будівля та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

 Посилання відповідача на ту обставину, що власником землі й надалі залишається Львівська міська рада, не заперечує права позивача на користування вказаною земельною ділянкою у зв’язку із переходом до нього права власності на будівлю, яка розміщена на ній.

Судом встановлено, що реконструкція здійснювалась позивачем відповідно до проекту реконструкції нежитлового будинку шляхом надбудови мансардного поверху на АДРЕСА_1 виконаного спеціалізованою організацією – товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-проектна фірма “Галпроект” (ліцензія АА №419332 від 17.09.2002р.) згідно діючих вимог,  норм,  правил, інструкцій, державних стандартів з забезпечення безпеки експлуатації будинків і споруд.(а.с.67-77)

З наявних в матеріалах справи Технічних висновків про стан складського приміщення на АДРЕСА_1 наданих Державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом «НДІ Проектреконструкція» (ліцензія АА №744538), вбачається, що технічно і конструктивно можливо (несуча здатність основи фундаментів по розрахунку достатня) для переобладнання з надбудовою будинку АДРЕСА_1.(а.с.26-33)

Згідно з Історико-містобудівним обґрунтуванням відведення земельної ділянки для обслуговування приміщень на АДРЕСА_1 розробленим Українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом “Укрзахідпроектреставрація”, ділянка розташована на території історико-архітектурного комплексу “Цитадель”, споруда разом з ділянкою при зміні функції на рекреаційну можуть служити для потреб комплексу, а сам будинок, що розташований на ділянці, не має архітектурної цінності.(а.с.49-66)

Окрім цього, згідно із містобудівним обґрунтуванням відведення земельної ділянки для обслуговування власних приміщень на АДРЕСА_1 розробленим КП “Відділ архітектурно-проектних робіт та оцінки землі ” управління архітектури Львівської міської ради (ліцензія АВ №307017), ділянка знаходиться поза межами червоних ліній вулиць, відведення земельної ділянки не суперечить вимогам генерального плану міста та функціональному призначенню території, не вимагає змін містобудівної документації, а сприятиме розвитку даної території, її впорядкуванню та комплексному благоустрою.(а.с.39-48)

Крім того, судом встановлено, що проведена позивачем реконструкція будівлі корпусу №31 (склад металу) з надбудовою мансарди не пов’язана із збільшенням площі земельної ділянки, на якій розміщується будівля, не порушує права інших співвласників, оскільки є одноособовою приватною власністю позивача. Так само, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, які б засвідчували, що внаслідок проведеної позивачем реконструкції будівлі корпусу АДРЕСА_1  були порушені права інших осіб.

Таким чином,   суд прийшов до висновку, що позовна вимога про визнання за позивачем права власності на будівлю корпусу №31 (склад металу) загальною площею 197,0 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1, є обґрунтованою і тому підлягає задоволенню.

Покликання відповідача на порушення позивачем вимог «Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» не спростовують висновків суду щодо необхідності визнання за позивачем права власності на реконструйоване нерухоме майно. Адже чинне законодавство України передбачає єдиний спосіб та порядок захисту інтересів особи, яка здійснила самочинне будівництво – це звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване майно (ст. 376 ЦК України) і не передбачає будь-якого обов’язку особи щодо досудового врегулювання питання самочинного будівництва із органами місцевого самоврядування.

Відносно позовної вимоги про зобов’язання ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” зареєструвати право власності позивача на вищевказану будівлю, то суд вважає її необґрунтованою і такою, що задоволенню не підлягає. При цьому,  суд керувався наступним.

Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” визначені засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмеження цих прав.

Згідно п.5 Прикінцевих положень цього Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

При цьому, бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, та на підставі визначених ним право встановлювальних документів.

Зокрема, пункт 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (що є Додатком 1 до Тимчасового положення) передбачає, що до таких відносяться рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи представника третьої особи щодо відсутності необхідності у прийнятті окремого судового рішення щодо зобов’язання ОКП ЛОР “БТІ та ЕО” зареєструвати право власності позивача на будівлю корпусу №31 (склад металу) загальною площею 197,0 кв.м., що розташована у АДРЕСА_1. Адже саме рішення суду про визнання за позивачем права власності на вищевказану будівлю і буде тим правовстановлювальним документом на нерухоме майно, на підставі якого бюро технічної інвентаризації здійснює реєстрацію права власності. І в такому випадку позивачу для реєстрації свого права власності на будівлю достатньо звернутись у бюро технічної інвентаризації із відповідним рішенням суду про визнання права власності на дане нерухоме майно.

Керуючись ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 11 ч.5, 15, 16, 316 ч.1, 317, 319 ч.1, 321 ч.1, 328, 331, 376, 377, 391, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 110, 118, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

    Позов ОСОБА_4  - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на будівлю корпусу №31(склад металу) загальною площею 197 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Львівської міської ради в користь ОСОБА_4 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді та 670 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя         (підпис)             О.М.Ванівський

Копія вірна

Суддя