Справа №2а-10667/09/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«26»березня 2010 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бутенко А.В.,
при секретарі - Рачкові О.І.,
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2 ( по ордеру)
представник відповідача - Руставський О.Ю. (по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
З адміністративним позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно, повторного стягнення плати за реєстрацію права власності, стягнення зайво сплачених грошових коштів, витрат на юридичну допомогу та моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач, представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх тим, що Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” протиправно відмовлено 05.12.2008 року в реєстрації права власності на нежилі приміщення на підставі судового рішення від 29.09.2006 року про визнання права власності, що не відповідає вимогам Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Після повторного звернення до відповідача 27.06.2009 року на підставі постанови суду від 12.06.2009 року про зобов’язання зареєструвати право власності, відповідачем неправомірно відмовлено в прийнятті документів з мотивів несплати послуг щодо реєстрації та вдруге стягнуто плату за оформлення документів та реєстрацію нерухомого майна, що не відповідає статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», тому просив стягнути з відповідача зайво сплачені кошти, моральну шкоду та витрати на правову допомогу. Крім того, відповідачем порушуються строки здійснення реєстрації, передбачені цим Законом, тому позивач просив зобов’язати відповідача привести у відповідність до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» строк реєстрації прав власності.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що дії щодо відмови у здійсненні реєстрації від 05.12.2008 року відповідали Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасовому положенню про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, відповідно до яких, реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію. Для державної реєстрації права власності подаються документи про правочини або інші, що свідчать про встановлення речового права. Позивачем такі документи були надані 27.06.2009 року, тому після оформлення нових замовлень та сплати квитанцій відповідач зареєстрував за ним право власності. На перше замовлення була надана відмова, для здійснення якої необхідно провести певну роботу, зробити витяги, тому позивачем сплачено 78 гривень за замовленням на реєстрацію. Інша частина коштів сплачена не відповідачу, а третій особі та за послуги банку, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підтверджені жодним доказом, вимога про компенсацію витрат на правову допомогу заявлена без врахування постанови КМ України № 590 від 27.04.2006 року, тому просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору пояснив, що ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є адміністратором Реєстру прав, що здійснює програмно-інформаційне забезпечення реєстру, за надання витягу про реєстрацію права власності та витягу з Реєстру прав справляється плата, яка згідно з наказом МЮ України від 20.09 2002 року № 83|5 (із змінами) установлена в розмірі 72 гривень 25 коп. та просив врахувати зазначене при вирішенні справи по суті.
15.02.2010 року позивач змінив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача зайво сплачені грошові кошти в розмірі 74 (сімдесят чотири) гривні та моральну шкоду в розмірі 30074 ( тридцять тисяч сімдесят чотири) гривні.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, в тому числі право власності на нерухоме майно.
Відповідно до ч.5 розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру, реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Таким чином, відповідач відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» виконує делеговані повноваження щодо реєстрації речових прав на об`єкти нерухомого майна, а тому його рішення, дії чи бездіяльність з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Бюро технічної інвентаризації проводять державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18.02.2002 року за № 157/6445 (із змінами), на підставі документів, що визначені цим Тимчасовим положенням.
Відповідно до ст.19 цього Закону, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є зокрема рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.
Згідно п.10 Додатку 1 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 рішення суду про визнання права власності на майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого повинна здійснюватись реєстрація переходу права власності на нерухоме майно без будь-яких додаткових умов.
Перелік документів, які надані позивачем 12.11.2008 року для проведення державної реєстрації права власності на приміщення цокольного поверху в будинку № 31 (тридцять один) по вулиці Балківській в м. Одесі, приміщення першого поверху в будинку № 31 (тридцять один) по вулиці Балківській в м. Одесі., відповідали переліку, зазначеному у ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та п.2.1 Тимчасового положення.
Зазначене, встановлене рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2009 року , яке набрало законної сили, яким відповідача зобов’язано усунути допущені порушення зареєструвавши за позивачем право власності на зазначене нерухоме майно(а.с.9-11).
Статтею 24 зазначеного Закону та п.3.3 Тимчасового положення встановлений перелік підстав для відмови в державній реєстрації права. В цій статті зазначено, що відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Крім того, документи, подані позивачем для державної реєстрації відповідали вимогам статті 20 цього Закону, а зміст рішення державного реєстратора прав про відмову в державній реєстрації не відповідає вимогам статі 26 цього Закону, тому у державного реєстратора не було підстав, передбачених ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та п.3.3. Тимчасового положення для відмови в проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 29 зазначеного Закону, за державну реєстрацію права власності, інших речових прав, обмежень цих прав сплачується державне мито. За надання витягів із Державного реєстру прав, скасування запису, внесення змін до даних Державного реєстру прав справляється платіж.
27.06.2009 року при повторному зверненні для здійснення реєстрації права власності позивачем додані до заяви документи про сплату послуг відповідача з оформлення замовлення та проведення реєстрації. В своїй заяві від 03.07.2009 року, яка отримана відповідачем (а.с.18), позивач просив зарахувати сплачені в грудні 2008 року за квітанціями кошти для реєстрації права власності або надати письмову відмову в прийнятті документів з обгрунтуванням підстав відмови, але відповіді не отримав.
Враховуючи те, що державна реєстрація права власності за позивачем з боку відповідача в грудні 2008 року не здійснювалась, витяги не надавались та державний реєстратор не мав достатніх підстав для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації права власності на об’єкт нерухомого майна, стягнення повторної плати за надання послуг щодо реєстрації документів та прийому замовлення є неправомірним. Сума, сплачена позивачем відповідно до наданих копій квітанцій від 08.07.2009 року №№ 494-1818\1, № 496-1818\1 складає 68 гривень як переказ готівки за замовлення, які отримані відповідачем та 6 гривень, які сплачені банку як розрахунково-касове обслуговування. Відповідно до наданих позивачу під час здавання документів квитанцій (а.с. 20, 23), сплачено на користь відповідача по справі 68 гривень, тому на користь позивача підлягає поверненню саме ця сума.
Щодо позовної вимоги про відшкодування 30074 грн. моральної шкоди, суд виходить з того, що відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданної незаконними рішенями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Також суд бере до уваги те, що зобов’язання з відшкодування моральної шкоди регулюються чинним цивільним законодавством України. Так, відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодеку України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданної внаслідок порушення її прав.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодеку України, частиною 1 якої передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З пояснень сторін та наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем не обгрунтована наявність такої шкоди, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, не зазначені факти заподіяння моральних чи фізичних страждань, не надано розрахунок суми заподіяної шкоди, докази її наявності у визначеному розмірі.
З огляду на викладене суд відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації витрат за юридичні послуги в розмірі 30 (тридцять) тисяч гривень судом враховано, що відповідно до статті 90 КАС України, витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі п.п.1,2 Гранічних розмірів компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави», якщо компенсація в адміністративних справвах відповідно до закону сплачується іншою стороною, гранічний розмір витрат не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Із врахуванням викладеного, суд вважає можливим за рахунок відповідача компенсувати позивачу витрати по оплаті правової допомоги при підготовці адміністративного позову від 19.08.2009 року у розмірі 504 грн.( 2 години х 630 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на час підготовки позову)х0.4 та участі представника у судових засіданнях 25.11.2009, 10.12.2009 року та 22.01.2010 року (2 години х 744 грн.(розмір мінімальної заробітної плати на час надання правової допомоги 25.11.2009 та 10.12.2009 року)х 0.4)+ півгодини х 869 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на час надання правової допомоги 22.01.2010 року)х0.4), а всього у розмірі 1273 (одна тисяча двісті сімдесят три) гривні.
Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача привести у відповідність до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» строк реєстрації прав власності, який не може перевищувати чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, судом встановлено, що замовлення позивача на проведення державної реєстрації оформлене відповідачем 03.07.2009 року (а.с.19,22), реєстрацію права власності здійснено 29.07.2009 року.
Відповідно до ч.4 ст.17 цього Закону, розгляд заяви і прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відмову в реєстрації проводяться у строк, який не перевищує чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п.3.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5, розгляд заяви і прийняття рішення щодо реєстрації права або відмови в реєстрації проводиться у строк, який з дня отримання заяви БТІ не повинен перевищувати тридцяти календарних днів без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт, а також строку прийняття рішення органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 104 КАС України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Захисту в адміністративному суді може вимагати лише особа, яка переконана, що рішенням, дією або бездіяльністю порушено її право, свободу чи інтерес. Предумовою права на звернення до адміністративного суду має бути не лише порушення суб’єктом владних повноважень норми права, а й порушення внаслідок цього суб’єктивного права, свободи чи інтересу особи.
Оскільки позивачем не доведено суду, в чому полягає порушення саме його особистих майнових або немайнових прав та заявлено цю вимогу в інтересах невизначеного кола осіб, суд, виходячи з принципу диспозитивності вважає таку вимогу необгрунтованою та дійшов висновку про відмову в її задоволенні.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.14,18,19,20,29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів та моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” щодо відмови у державній реєстрації прав власності на нерухоме майно: приміщення цокольного поверху в будинку № 31( тридцять один) по вулиці Балківській в м. Одесі, приміщення першого поверху в будинку № 31( тридцять один) по вулиці Балківській в м. Одесі за ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 29 вересня 2006 року.
Визнати протиправними дії Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” щодо повторного стягнення плати в розмірі 68 (шістдесят вісім) гривень за реєстрацію документів та прийом замовлень щодо реєстрації за ОСОБА_1 прав власності на нерухоме майно: приміщення цокольного поверху в будинку № 31( тридцять один) по вулиці Балківській в м. Одесі, приміщення першого поверху в будинку № 31( тридцять один) по вулиці Балківській в м. Одесі.
Стягнути з Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” (65125, м. Одеса, вул.. Троїцька, 25, код 03350290) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) зайво сплачені грошові кошти за реєстрацію в сумі 68 (шістдесят вісім) гривень.
Стягнути з Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” (65125, м. Одеса, вул.. Троїцька, 25, код 03350290) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) компенсацію витрат на правову допомогу в сумі 1273 (одна тисяча двісті сімдесят три) гривні.
Інші судові витрати розподілити за правилами ст. 94 КАС України.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили у разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня ухвалення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 30.03.2010 року.
Суддя Бутенко А.В.