Справа № 2-а-12441/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2010 року 10 год. 34 хв. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Корой С.М.
при секретарі судового засідання: - Таратунській М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (третя особа – головне управління Державного казначейства України в Одеській області) про скасування наказу про оголошення догани; визнання затримки видачі трудової книжки з вини відповідача; скасування наказу про звільнення; визнання незаконною бездіяльність у сфері кадрового забезпечення; визнання неправомірними дії щодо ненадання відповіді на заяву, щодо ведення трудової книжки; скасування висновку; зобов’язання ознайомити з наказом, привести у відповідність з нормами чинного законодавства трудову книжку; відшкодування моральної шкоди, суд –
В С Т А Н О В И В :
Позивач 27 листопада 2008 року звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, який уточнив 06 травня 2009 року і у якому просить:
визнати недійсним запис про його звільнення у трудовій книжці серії АВ № 368900 заповненої 10 листопада 2006 року – з 25 березня 1999 року на підставі наказу № 109 о/с від 01 квітня 1999 року з УМВС України в Одеській області і скасувати цей наказ в частині звільнення позивача;
визнати датою звільнення позивача з УМВС України в Одеській області – 14 серпня 2005 року, на виконання чого видати відповідний наказ.
У позові вказано, що після звільнення 14 березня 1996 року з дійсної військової служби позивач за наказом № 20 від 25 червня 1996 року з 21 червня 1996 року був прийнятий на службу до відповідача.
Наказом № 190 о/с від 01 квітня 1999 року з 25 березня 1999 року позивача було звільнено зі служби без дотримання законодавства в галузі трудових правовідносин, оскільки з наказом він не ознайомлений, причини та обставини звільнення йому не повідомили, повного розрахунку не провели.
Неодноразові звернення до відповідача з проханням надати роз’яснення щодо звільнення та видати трудову книжку результатів не дали і позивачу вдалося працевлаштуватись лише 15 серпня 2005 року і в цей день була заведена нова трудова книжка серії АЕ № 150653.
Відповідачем у грудні 2006 року позивачу була видана трудова книжка серії АВ № 368900, у якій вказані відомості про прийняття 21.06.1996 року та звільнення позивача 25.03.1999 року.
Вказані дії відповідача позивач вважає незаконними і днем звільнення у виданій відповідачем трудовій книжці повинно бути внесено 14 серпня 2005 року.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача позов не визнав і зазначив, що 01.04.1999р. на адресу позивача був направлений лист з повідомленням про видання наказу про його звільнення та пропозицією прибути для отримання трудової книжки, військового квитка та витягу з наказу про звільнення. Оскільки, позивач не звернувся до відповідача, то його трудова книжка продовжувала зберігатися разом з особовою справою. У зв’язку з необґрунтованістю позовних вимог та пропуском позивачем строку звернення до суду, просить відмовити в їх задоволенні.
У судовому засіданні 18.11.2009 року позивач змінив свої позовні вимоги (а.с. 205-206) та просив суд:
визнати таким, що прийнятий з порушенням та скасувати наказ УВП № № 14 від 18.02.1999р. за № 37 в частині щодо оголошення ОСОБА_2 догани;
визнати таким, що прийнятий з порушенням та скасувати наказ УМВС України в Одеській області від 01.04.1999р. № 109 о/с в частині щодо звільнення ОСОБА_2
визнати затримку видачі трудової книжки з вини відповідача;
визнати незаконною бездіяльність відповідача в частині ведення кадрового забезпечення в Головним управлінням МВС України в Одеській області відносно ОСОБА_2;
визнати дії відповідача незаконними в частині ведення трудової книжки ОСОБА_2;
визнати неправомірною діяльність відповідача щодо ненадання відповіді ОСОБА_2 по заяві від 12.04.05р. відповідно ЗУ «Про звернення громадян»;
скасувати висновок відповідача від 13.05.2005р.;
визнати діяльність відповідача в частині виправлень ведення послужного списку ОСОБА_2 незаконною;
визнати, що відповідач протягом тривалого часу систематично порушував права ОСОБА_2;
зобов'язати відповідача ознайомити мене з наказом від 01.04.1999р. № 109 о/с;
зобов'язати відповідача привести у відповідність до норм діючого законодавства України трудову книжку ОСОБА_2;
відшкодувати з відповідача моральні збитки причинені ОСОБА_2 в наслідок недотримання відповідачем норм ЗУ «Про звернення громадян» у сумі 500 000 грн.;
зобов'язати Головне управління Державного казначейства України в Одеській області перерахувати з рахунків відповідача із зазначеної суми -150 000 грн. на рахунок Одеського будинку - інтернату для дітей інвалідів (адреса: м. Одеса, вул. Макаренко, 20); 150 000 грн. на рахунок спеціалізованого будинку дитини № 1 (адреса: м. Одеса, провулок Маячний, 3); 200 000 грн. - на здійснення ремонтних робіт Храму Григорія Богослова, який розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 18.
24.12.2009 року позивач надав доповнення до позову (а.с. 217), в яких зазначив, що вважає пропущення ним терміну для звернення до суду таким, що відбулося з поважних причин, зазначивши, що всі свої сили та час він віддавав інтересам держави, працюючи державним службовцем. Крім того, позивач зазначив, що він є парафіянином Української православної церкви, а канони Православної церкви встановлюють, що парафіяни мають мати Духовного наставника, та при здійсненні будь-якої дії віруючий має порадитися з Духовником та отримати у нього Благословення, яке позивач отримав у свого Духовника у 2008 році.
Відповідач надав до суду заперечення на уточнений позов, в яких вказав, що порядок проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України регулюється не Кодексом законів України про працю, а законодавством про ці органи, зокрема, Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ. Відповідач вказує, що з його боку не було вчинено незаконних дій з приводу ведення особової справи позивача та оформлення його трудової книжки, оскільки ці дії здійснювались ним у відповідності із Правилами оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України а також Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Зі свого боку відповідач вчасно повідомив позивача про видання наказу про його звільнення, і саме позивач ухилявся від ознайомлення з ним та не звертався з проханням видати йому його трудову книжку.
Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував задоволення позову і просив суд у задоволенні позову відмовити.
Судом під час судового розгляду досліджені наступні докази:
- особова справа позивача № 530 Міністерства внутрішніх справ України, у якій наявні послужний список, за яким позивач на підставі наказу УМВС України на Одеській залізниці № 020 о/с від 25 червня 1996 року був прийнятий на службу в міліцію з 21 червня 1996 року на посаду оперуповноваженого відділення зовнішнього нагляду відділу кримінального пошуку, а наказом МВС України № 029 о/с від 31 липня 1996 року йому було присвоєне спеціальне звання старшого лейтенанта міліції;
наказ УМВС України на Одеській залізниці № 5 о/с від 31 березня 1998 року був відряджений в управління виконання покарань УМВС України в Одеській області;
наказ УМВС України в Одеській області № 114 о/с від 19 квітня 1998 року був призначений на посаду начальника загону відділу з соціальної роботи зі спецконтингентом установи виконання покарань № 14;
наказ УМВС України в Одеській області № 159 о/с від 29 травня 1998 року позивачу було присвоєне спеціальне звання старшого лейтенанта внутрішньої служби;
- витяг з наказу УМВС України в Одеській області № 109 о/с від 01 квітня 1999 року, яким позивача з 25 березня 1999 року було звільнено у запас Збройних сил за дискредитацію (а.с. 30);
- лист відповідача № 9/215 від 01.04.1999 року до позивача, у якому повідомляється, що згідно з наказом УМВС України в Одеській області його звільнено з органів внутрішніх справ і йому необхідно прибути до УВП-14 для отримання трудової книжки, витягу наказу про звільнення та військового квитка (а.с. 29);
- трудова книжка АВ № 368900, заповнена відповідачем 10 листопада 2006 року, у якій зазначено про службу позивача в органах внутрішніх справ з 21 червня 1996 року по 25 березня 1999 року на підставі вказаних вище наказів (а.с. 6-7;
- індивідуальні відомості про застраховану особу системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, згідно з якими позивач працював і його трудова книжка знаходилась у роботодавця:
з вересня 2000 року по березень 2001 року у недержавній загальноосвітній школі-комплексі «Інтелект»;
з квітня по вересень 2001 року у фірмі «Ветеран ВС-91» ТОВ;
з березня 2002 року по травень 2003 року у ТОВ «Ремикс»;
- трудова книжка АЕ № 150653, заповнена 15 серпня 2005 року управлінням міграційної служби в Одеській області, за якою позивач працював у цьому управлінні з 15 серпня 2005 року по 12 липня 2007 року, а з 20 липня 2007 року працює в головному управлінні Державного казначейства України в Одеській області (а.с. 8-10);
- ухвала Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2007 року у справі № 2-А-89/07, якою була залишена без розгляду позовна заява позивача до відповідача про неправомірне звільнення з міліції.
Судом на підставі наведених вище доказів встановлено, що позивач відповідно до записів в його особовій справі і трудовій книжці проходив державну службу в органах внутрішніх справ з 21 червня 1996 року з присвоєнням спеціального звання і був звільнений з неї 25 березня 1999 року. Листом від 01 квітня 1999 року відповідач повідомив позивача про його звільнення та необхідність прибути для отримання трудової книжки, витягу наказу про звільнення та військового квитка. За відомостями персоніфікованого обліку застрахованих осіб Пенсійного фонду України, у позивача була трудова книжка, за якою він працював з вересня 2000 року.
Вислухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши надані ними докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовий статус позивача у вказаних правовідносинах визначений ст. 9 Закону України «Про державну службу», за якими регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів внутрішніх справ, здійснюється відповідно до цього Закону.
Положеннями ст. 16 Закону України «Про міліцію» також визначено, що особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання.
Виходячи з наведениого статусу позивача, предметом спору є питання проходження ним публічної служби, у яких відповідач є суб’єктом владних повноважень, у розумінні положень п.п. 1, 4, 6, 7-9, 15 ч. 1 ст. 3 КАС України.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Оцінюючи з правової точки зору встановлені під час розгляду справи обставини та правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з положень ч. 2 ст.19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст. 47 КЗпП України, відповідач повинен був у день звільнення видати позивачу належно оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення.
Пунктом 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Вказані вимоги відповідачем були виконані і в день видання наказу про звільнення позивача на його адресу було надіслане відповідне поштове повідомлення (а.с. 29), що згідно з наведеними вище приписами законодавства є належним виконанням обов’язку відповідача по видачі позивачу трудової книжки та копії наказу про звільнення. До суду не надано доказів, які б свідчили про звернення позивача з проханням надати його трудову книжку.
Зазначені обставини не дають підстав для задоволення вимог позивача про визнання затримки видачі трудової книжки з вини відповідача, визнання незаконною бездіяльності відповідача в частині ведення кадрового забезпечення відносно ОСОБА_2, а також вимог щодо зобов’язання відповідача ознайомити позивача із наказом від 01.04.1999 року № 109 о/с, оскільки зазначений обов’язок був виконаний ним належним чином.
Вимоги позивача про скасування наказу про визнання таким, що прийнятий з порушеннями та скасування наказу УМВС України в Одеській області від 01.04.1999 року № 109 о/с в частині щодо звільнення ОСОБА_2 також не можуть бути задоволені, оскільки позивачем не заявлялись вимоги про визнання протиправним наказу про його звільнення.
Крім цього, чинне законодавство не передбачає затримку видачі трудової книжки як підставу для скасування наказу про звільнення.
Відповідно до наказу УВП № 14 від 18.02.1999 року № 37 (а.с. 119-120) до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Суд критично оцінює посилання позивача на ст. 149 КЗпП України як підставу для скасування вищезазначеного наказу, оскільки порядок накладання дисциплінарних стягнень до рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України регулюється спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України». Інших доказів неправомірності зазначеного наказу позивачем до суду не надано. З цих підстав суд вважає необґрунтованою вимогу позивача щодо скасування вищевказаного наказу.
Вимоги позивача щодо визнання дій відповідача незаконними в частині ведення трудової книжки ОСОБА_2 та зобов’язання відповідача привести у відповідність до норм діючого законодавства України трудову книжку ОСОБА_2 суд також вважає необґрунтованими та недоведеними належним чином, оскільки вони не підтверджуються доказами та обставинами справи.
Щодо вимоги позивача стосовно визнання неправомірною діяльність відповідача щодо ненадання відповіді ОСОБА_2 по заяві від 12.04.2005 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та скасування висновку відповідача від 13.05.2005 року суд зазначає наступне. Листом від 13.05.2005 року № 9/1676 позивачу була надана відповідь стосовно розгляду вищевказаної заяви (а.с. 126), тобто вимоги Закону України «Про звернення громадян» були дотримані відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Висновок про результати розгляду заяви ОСОБА_2 від 13.05.2005 року, затверджений начальником УМВС України в Одеській області, не є рішенням органу владних повноважень в розумінні п.1 ч. 1 ст. 17 КАС України, у зв’язку з чим не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Право на відшкодування моральної шкоди встановлено ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України. Моральна шкода відповідно до ч. 2 цієї норми полягає у 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, умовами для відшкодування моральної шкоди є наявність протиправної поведінки особи, причинного зв’язку між цією поведінкою та завданою моральною шкодою та вини особи, яка притягується до цивільно-правової відповідальност і.
Позивачем не доведений факт завдання йому моральної шкоди, не вказано в чому саме вона полягає та якими доказами підтверджується, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір завданої йому моральної шкоди. Крім того, судом встановлена відсутність протиправної поведінки відповідача та його вини. За таких обставин суд приходе до висновку, що вимога позивача щодо відшкодування йому моральної шкоди є безпідставними та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 цієї норми встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач в своїх запереченнях вказує на пропущений позивачем строк, передбачений ст. 99 КАС України, та в судовому засіданні представник відповідача наполягав на застосуванні ч. 1 ст. 100 КАС України.
Положеннями ст. 233 КЗпП України, для звернення до суду про вирішення трудового спору встановлено тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Повідомлення відповідача про необхідність отримання трудової книжки було надіслане позивачу у квітні 1999 року, а з позовом до суду він звернувся у листопаді 2008 року, тобто більш ніж через 9 років і не надав суду доказів щодо наявності поважних причин пропущення тримісячного строку звернення до суду.
Суд вважає посилання позивача на ст. 35 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та факт неотримання позивачем Благословення на подання позову у свого Духовного наставника неповажною причиною для поновлення строку, з огляду на ч. 4 ст. 35 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 6, 11, 69 -71, 86, 99-100, 160-163, 167, 254 КАС України суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 до головного управління Міністерства Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (третя особа – головне управління Державного казначейства України в Одеській області) про скасування наказу про оголошення догани; визнання затримки видачі трудової книжки з вини відповідача; скасування наказу про звільнення; визнання незаконною бездіяльність у сфері кадрового забезпечення; визнання неправомірними дії щодо ненадання відповіді на заяву, щодо ведення трудової книжки; скасування висновку; зобов’язання ознайомити з наказом, привести у відповідність з нормами чинного законодавства трудову книжку; відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі у 10-денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення постанови.
Повний текст постанови складено та підписано суддею 02.04.2010 року.
Суддя С.М.Корой
Справа № 2-а-12441/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(вступна та резолютивна частина)
30 березня 2010 року 10 год. 34 хв. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Корой С.М.
при секретарі судового засідання: - Таратунській М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (третя особа – головне управління Державного казначейства України в Одеській області) про скасування наказу про оголошення догани; визнання затримки видачі трудової книжки з вини відповідача; скасування наказу про звільнення; визнання незаконною бездіяльність у сфері кадрового забезпечення; визнання неправомірними дії щодо ненадання відповіді на заяву, щодо ведення трудової книжки; скасування висновку; зобов’язання ознайомити з наказом, привести у відповідність з нормами чинного законодавства трудову книжку; відшкодування моральної шкоди, суд –
В С Т А Н О В И В:
Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов'язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 69-71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_2 до головного управління Міністерства Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (третя особа – головне управління Державного казначейства України в Одеській області) про скасування наказу про оголошення догани; визнання затримки видачі трудової книжки з вини відповідача; скасування наказу про звільнення; визнання незаконною бездіяльність у сфері кадрового забезпечення; визнання неправомірними дії щодо ненадання відповіді на заяву, щодо ведення трудової книжки; скасування висновку; зобов’язання ознайомити з наказом, привести у відповідність з нормами чинного законодавства трудову книжку; відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі у 10-денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення постанови.
Суддя С.М.Корой