Справа №22-491

Категорія справи -19

Головуючий у 1-й інстанції - Мартинишин Я.М.

Доповідач в апел. Інстанції - Бермес І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Шандри М.М., Гончарук ЛЯ.

при секретарі: Підлужна К.В.,

з участю: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2008 р. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 96 321 грн., судові витрати в розмірі 30 грн., а всього 96 351 (дев’яносто шість тисяч триста п’ятдесят одна) грн..

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 963 грн.

Дане рішення оскаржила відповідачка.

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати, та направити справу на новий розгляд в той же суд. Вважає, що суд не витребував довідку Національного Банку України про курс іноземної валюти на час розгляду справи, а виходив з еквіваленту іноземної валюти, вказаної в позовній заяві, а не на час ухвалення рішення. Не доведено, що вона брала у позивачки гроші у вказаній сумі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що її слід відхилити з наступних підстав.

Встановлено, що позивач звернулася з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, укладеного між нею і відповідачем 28 січня 2005 року. Просить постановити рішення про стягнення з відповідача позичених у неї коштів на загальну суму 96321 гривень. В підтвердження позову покликалася на договір позики та розписку.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно договору позики від 28 січня 2005 року вбачається, що ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 42 200 доларів США. Термін надання позики позичальнику діяв до 30 листопада 2005 року (а.с. 22).

Судом встановлено, що відповідач у визначений сторонами термін частково повернула тільки 2480 доларів США і станом на 30.04.2007 року залишився борг в розмірі 39720 доларів США.

Згідно розписки від 30.04.2007 р. борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 становить 39720 грн., який виник внаслідок неповернення коштів, взятих в борг 18.08.1997 р. та нарахованих процентів до зазначеної суми. Протягом двох років відповідач зобов’язувалась повністю погасити свою заборгованість перед позивачем шляхом повернення поквартально по 4965 доларів США (а.с. 23).

Дана розписка була підписана ОСОБА_2 добровільно у присутності двох свідків.

Судом з’ясовано, що відповідач частково повернула позивачу 22 340 доларів США, та борг становить 19 860 доларів США, що еквівалентно 96 321 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Покликання апелянта на те, що при укладенні договору позики на суму 42 200 доларів США під психологічним тиском з боку ОСОБА_3 не заслуговують на увагу.

Відповідачем не представлено жодних доказів, які б стверджували, що вона підписувала договір позики під впливом насильства зі сторони позивача, яка є інвалідом 2-ї групи, 1939 року народження, відтак заперечення відповідача розцінюється судом як голослівні.

Голослівними є покликання апелянта на те, що борг утворився за десять років із суми 4000 доларів США.

Крім того, покликання апелянта на те, що вона повертала борг у сумі 1400 доларів США, а не 2400 і тим більше не 22340 доларів США є також голослівними, оскільки відповідач не представила доказів щодо повернення позивачу боргу.

Судом вірно враховано, що відповідачем не оспорювався договір позики і не повідомлялись правоохоронні органи про вчинення відносно ОСОБА_2 примусу при укладенні договору. У зв’язку з чим, суд критично оцінив пояснення відповідача з цього приводу.

Також, суд вірно прийшов до висновку, що відповідач, яка прострочила виконання грошового зобов’язання, зобов’язана сплатити позивачу суму боргу.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ч. 1 п.1 ст. 307, ст. 308, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. 316, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2008 р. залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.