Справа №22-629
Категорія: 44
Головуючий у 1-й інстанції- Борняк Р.О.
Доповідач в апел. Інстанції - Бермес І.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Бермеса І.В.
суддів: Шандри М.М., Гончарук Л.Я.
при секретарі: Гуняк О.Я.
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 29 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод користуванні житлом та виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право на житло, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 29 липня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 та визнано такими, що втратили право на житло в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 8 гривень 50 коп. судового збору та 7 гривень 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1
В апеляційній скарзі покликається на те, що судом не взято до уваги того факту, що на час розгляду справи спірне житло, АДРЕСА_1, є відомчим та перебуває у власності ВАТ «Львівобленерго», тому ставити питання про визнання сім’ї ОСОБА_1 такими, що втратили право на житло може тільки ВАТ, і ні в якому разі ОСОБА_2, який до того житла не має жодного відношення. Крім того він є тимчасовим мешканцем. ВАТ«Львівобленерго» з позовом про визнання сім’ї ОСОБА_1 такими, що втратили право на житло до суду не зверталось.
Судом не було з’ясовано скільки квартир є в наявності у АДРЕСА_1 та чи був наказ про переведення диспетчерської в жиле приміщення і який статус на сьогодні вона має.
Просить рішення скасувати, та ухвалити нове, яким задоволити його позов в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення та демонтаж дверей між квартирами.
В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що згідно виписки з протоколу №4 від 02.04.1987 року розширеного засідання цехового комітету Перемишлянського РЕСу, йому та п’яти членам його сім’ї надано дозвіл на поселення в АДРЕСА_1, на підставі вище зазначеного документу, він та члени його сім’ї поселились та прописались у вказаній квартирі. В подальшому, в 1998 році, ОСОБА_2 незаконно отримав квартиру №3 в цьому ж будинку, а з часом без його згоди почав переобладнання та перепланування його квартири. Оскільки на той час він був підлеглим відповідача, то під погрозою звільнення був позбавлений права користуватись житлом.
Відповідач - ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та просив визнати останніх такими, що втратили право на житло в квартирі АДРЕСА_1. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовував тим, що будинок АДРЕСА_1 використовувався як технічне приміщення Перемишлянського РЕСу, а в 1981 році переобладнаний під житловий. З 1981 року він та члени сім’ї постійно проживають в зазначеному будинку в квартирі №1, по теперішній час. В 1987 році сім’я ОСОБА_1 звернулась з просьбою провести фіктивну прописку, оскільки відсутність прописки в радянські часи створювала проблеми. Йдучи на зустріч просьбі був оформлений протокол засідання №4 цехового комітету Перемишлянського РЕСу. В 1997 році отримано рішення виконкому Перемишлянської міськради про виділення земельної ділянки площею 0,006 га для спорудження господарської будівлі. Сім’я ОСОБА_1 в кв.№1 не проживала жодного дня, а він даною квартирою користується з 1981 року.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд виходив з того, що сім’ї ОСОБА_1 начальником Перемишлянського ГЕС було дозволено поселитись в старому приміщенні РЕСу (пристосованому під гуртожиток) на час до одержання квартири в м. Перемишляни, що підтверджується випискою з протоколу № 4 від 2.04.87 р. розширеного засідання цехового комітету Перемишлянського РЕСу (а.с.13).
Суд також врахував те, що відповідно до довідки ВАТ «Львівобленерго» від 03.07.07 р. № 1727 з заробітної плати ОСОБА_2 здійснювались утримання за квартплату з 01.01.1983 р. по 01.06.2000 р. за загальну площу 65,3 кв.м.
Згідно довідки Перемишлянського РЕМ від 27.03.02 р. № 107/65 вбачається, що за час керівництва РЕМ Купцівим Є.І., 30.08.1982 р. була прописана і поселена сім’я електромонтера ОСОБА_9; 22.04.1987 р. була прописана сім’я електромонтера ОСОБА_1 ОСОБА_1; 03.02.1998 р. прописана сім’я начальника РЕМ ОСОБА_2, який раніше поселився (а.с. 20).
Однак суд не встановив статус спірного приміщення.
Так сам суд вказує, що згідно довідки 152-2941 від 07.06.2007 року, на балансі ВАТ «Львівобленерго» перебуває будинок за адресою АДРЕСА_1 та значиться як «адмінкорпус старий», балансова вартість якого складає 5 120,99 грн.
В засіданні судової колегії ОСОБА_2 пояснив, що рішення про перевід будинку в житловий немає.
Якщо суд вважав, що дане приміщення квартири АДРЕСА_1 є житлом, слід було перевірити чи міг бути позивачем ОСОБА_2 по вимогах про визнання відповідачів такими, що втратили право на житло.
Апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом не взято до уваги того факту, що на час розгляду справи спірне житло по АДРЕСА_1, є відомчим та перебуває у власності ВАТ «Львівобленерго», тому ставити питання про визнання сім’ї ОСОБА_1 такими, що втратили право на житло може тільки ВАТ, і ні в якому разі ОСОБА_2, який до того житла не має жодного відношення. Крім того ОСОБА_2 є тимчасовим мешканцем. ВАТ «Львівобленерго» з позовом про визнання сім’ї ОСОБА_1 такими, що втратили право на житло не зверталися до суду.
Тому висновок суду щодо статусу спірного приміщення є непереконливий.
Також належно не вказано на підставі яких доказів суд прийшов до висновку про те, що приміщення, які як вважає ОСОБА_1 надані йому та членам його сім’ї, є складовою частиною приміщення квартири № 1, яку займає ОСОБА_2
В засіданні судової колегії ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_2 займав кімнату площею 25,9 кв.м., а решту він захопив.
Отже висновок суду про те, що ОСОБА_2 підставно займає квартиру загальною площею 65,3 кв.м., тобто і кімнати, які ОСОБА_1 з сім’єю отримав на підставі протоколу № 4 від 2.04.87 р. розширеного засідання цехового комітету Перемишлянського РЕСу, є непереконливий.
Поза увагою суду залишилась та обставина, що ОСОБА_1 в позовних вимогах ставив питання і щодо демонтажу дверей між квартирами №1 та №3.
В рішенні суд вказав, що ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, однак із доповнень до позовної заяви вбачається, що він лише розширив коло відповідачів, а від цієї вимоги на підставі ст. 100 ЖК України не відмовлявся (а.с. 152).
Апелянт вказує, що із поверхових планів вбачається самовільне приєднання його квартири АДРЕСА_1 до приміщень колишньої диспетчерської, позначеної цифрою 9 із площею 25.90 та коридора - позначеного цифрою 10 із площею 3.90, шляхом обладнання між ними дверного пройому. Згідно ст. 100 ЖК України таке переобладнання допускається тільки за згодою наймача, тобто його, ОСОБА_1
Також вказує, що відповідно і у цьому випадку судом не було з’ясовано скільки квартир є в наявності у АДРЕСА_1 та чи був наказ про переведення диспетчерської в жиле приміщення і який статус на сьогодні вона має.
Вказана позовна вимога перебуває у нерозривному зв’язку з вимогами щодо яких ухвалено рішення.
Отже суд не вирішив позовну вимогу щодо демонтажу дверей між квартирами №1 та №3 і вона не може бути вирішена шляхом постановления додаткового рішення, що відповідно до вимог ч. 1 п.5 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з направленням справи до суду першої інстанції для нового розгляду справи.
Із зустрічної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 подав її до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та просив визнати останніх такими, що втратили право на житло, про що суд вказав у описовій частині рішення.
Однак у вступній частині рішення про вимогу щодо ОСОБА_6 суд не вказав та в резолютивній частині рішення цю вимогу про визнання його таким, що втратив право на житло, суд не вирішив.
Суд також виходив з того, що інтереси ОСОБА_1 представляє членів його сім’ї, та розглянув справу у їх відсутності.
Однак жодної довіреності на нього від членів його сім’ї в матеріалах справи немає.
В засіданні судової колегії ОСОБА_1 пояснив, що йому невідомо чи була така довіреність, але члени його сім’ї йому довірили виступати від їх імені.
В той же час в жодному судовому засіданні члени його сім’ї не були, а отже в усній формі не давали йому довіреності.
Отже, розглянувши справу у їх відсутності, суд порушив вимоги ч. 1 п. 1 ст. 169 ЦПК України, що відповідно до вимог ч. 1 п. 3 ст. 311 ЦПК України дає підстави для висновку про скасування рішення суду, як незаконного та необгрунтованого, з направленням справи до суду першої інстанції для нового розгляду справи.
Оскільки при винесенні рішення судом першої інстанції допущено вказані порушення, тому колегія суддів на підставі п. 3 та п.5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
З урахуванням зазначеного та керуючись ч. 1 п.5 ст. 307, ч. 1 п. 3 п.5 ст. 311, ч.1. п.2. ст. 314, ст. 315,317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 29 липня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд в той же суд іншим суддею.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.