Справа № 22Ц-2991/2010                                                                                                     Головуючий у 1 інстанції  Заріцький С.М.

Категорія  23                                                                                                                               Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31 травня 2010 року                                          м. Київ

Колегія  суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді:             Яворського М.А,  

суддів:                                    Ігнатченко Н.В., Коцюрби О.П..,

при секретарі                        Зінченко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області  на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня  2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі  про зобов’язання провести перерахунок  призначеної пенсії та її виплати, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2009 року ОСОБА_2   звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі  про зобов’язання провести перерахунок призначеної  пенсії та просив  визнати дії Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії неправомірними,  зобов’язати  провести перерахунок пенсії  та призначити її у розмірі, який відповідає ч. 4 ст. 54 закону від 28.02.1991 року № 796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і не може бути меншим 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії відповідно до п. 2  ч. 1 ст. 50 Закону, розмір якої не може бути меншим 75 % мінімальної пенсії за віком, також просив зобов’язати Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі виплатити недоплачену суму , як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належною сумою відповідно до ст. ст. 50,54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 жовтня 2006 року по 31 жовтня 2008 року.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від  18 червня  2009 року позовні вимоги задоволено

Визнано дії Управління Пенсійного фонду України Вишгородського району щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії неправомірними за зобов'язано провести  перерахунок пенсії та призначити її в розмірі, який відповідає ч.4 ст. 54 Закону від 28.02.1991 оку № 796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи» і не може бути меншим 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії відповідно до п.2 ч. 1 ст. 50 Закону, розмір якої не може бути меншим 75 % мінімальної пенсії за віком.

Також, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України Вишгородського району виплатити ОСОБА_2 недоплачену суму, як різницю між фактично виплаченою мою пенсії та належною сумою відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 жовтня 2006 року по 31 жовтня 2008 року в сумі 49639,67 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі подало  апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність постанови суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом  норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає  частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2  призначена друга група інвалідності, внаслідок захворювання пов’язаного з впливом аварії на ЧАЕС,, що підтверджується довідкою МСЕК № 099009 від 24 квітня 1999 року.  Відповідно до паспорта позивача  він  зареєстрований та постійно проживає у м. Вишгороді.

Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 року місто Вишгород  Київської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

В ч. 4 ст. 54 цього Закону передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по другій  групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ст. 50 Закону особам, віднесеним до категорії І, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров»ю, у розмірі інвалідам другої групи – 75 % мінімальної пенсії за віком. Ця додаткова пенсія відповідно до положень ст. 53 цього Закону виплачується повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

ОСОБА_2,  оспорюючи дії відповідача вважав, що він отримував пенсію та додаткову пенсію значно нищу, ніж це передбачено ст. 50 та 54  Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв’язку з чим звернулася до суду за захистом своїх прав.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем виплачувалась пенсія відповідно до вимог постанови КМ України № 1 від 03.01.2002 року   "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим  категоріям  пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" в розмірі 19 грн. 91 коп.

Вирішуючи вказаний спір та, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем норм ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій відповідача по не нарахування вказаних виплат у порядку визначеному ст. 50 та 54  Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  законним та обґрунтованим.

Так, статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України                                      (ст. 113 Конституції України).

При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України  № 1 від 03.01.2002 року   "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим  категоріям  пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" , суперечить вимогам ст. 50 та 54  Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання представника відповідача на ч. 5 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається  КМ України, оскільки надання законодавцем такого права КМ України не означає, що останній встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановленого цим же Законом.

Тобто, КМ України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається лише за правилами , передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.  

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року за № 10 - рп визнано неконституційними деякі положення Законів України "Про державний бюджет на 2008 рік", зокрема п. 28 розділу 2  зазначеного Закону, яким було внесено на 2008 рік зміни до ст. 50 та 54  Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині визначення розміру пенсії та додаткової пенсії по другій групі інвалідності, пов’язаної з впливом аварії на ЧАЕС.

Рішення Конституційного Суду України  є обов’язковим до виконання на всій території України.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним,  а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Разом з тим, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення конкретної суми в розмірі 49639,67 грн., як різницю між фактично виплаченою сумою пенсії та належною сумою відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 жовтня 2006 року по 31 жовтня 2008 року не навів в постанові відповідні розрахунки, а також не послався при цьому на письмові докази якими б підтверджувалося правомірність визначення позивачем указаних сум, тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасування з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення  зазначених коштів.

Колегія суддів вважає, що суд не праві визначати розмір грошової суми , яку належить нарахувати та виплатити позивачу, в зв’язку з тим, що вчинення цієї дії є виключною компетенцією тільки Управління пенсійного фонду України у Вишгородському районі.

  З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування постанови суду від 18 червня 2009 року та ухвалення нового рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України , колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі Київської області задовольнити частково.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня  2009 року в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України Вишгородського району виплатити ОСОБА_2 недоплачену суму, як різницю між фактично виплаченою мою пенсії та належною сумою відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 жовтня 2006 року по 31 жовтня 2008 року в сумі 49639,67 грн., скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення .

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Вишгородському районі   в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України Вишгородського району виплатити ОСОБА_2 49639,67 грн.  як недоплачену суму  різницю між фактично виплаченою мою пенсії та належною сумою.

В іншій частині п останову Вишгородського районного суду Київської області від 18 червня  2009 року без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців.

Головуючий:

Судді: