КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                                 Справа № 2-а-155/10/1070     (№ 2-а-1697/09/1070)                  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2010 року  Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:             Спиридонової В.О.,

при секретарі:             Касянчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, за участю третьої особи Старопетрівської сільської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання проведення перерахунку і виплати недоотриманих сум доплати працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю,

ВСТАНОВИВ:

4 грудня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання проведення перерахунку і виплати недоотриманих сум доплати працюючому в зоні посиленого радіологічного контролю за період з січня 1999 року по листопад 2008 року у розмірі 17 868 грн. 58 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу як пенсіонеру працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»                № 796-ХІІ від 28.02.1991 року має виплачуватися щомісячна грошова доплата в розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Проте, у вказаний період позивач отримував вказані доплати у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що значно менше, ніж розмір встановлений ст. 39 вказаного Закону.  

Відповідач позов не визнав і просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях та зазначив, що позивачу виплачувалася щомісячна доплата як працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірах, що були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836, якою Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для всіх видів виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову у зв'язку з пропуском позивачем строку для звернення до адміністративного суду, передбаченого ст. 99 КАС України, також просив застосувати строк позовної давності.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи і докази, надані сторонами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується копією посвідчення громадянина, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю НОМЕР_1, виданого 03.07.1993 року (а.с. 9), копією пенсійного посвідчення НОМЕР_2, виданого 24.03.1992 року (а.с. 11), копією паспорту серії НОМЕР_3, виданого Вишгородським РВ ГУМВС України в Київській області 22.11.1996 року (а.с. 8), копією трудової книжки серії НОМЕР_4 (а.с. 10), довідкою № 1418 від 25.11.2008 року, виданої ОСОБА_1 про те, що він дійсно працював водієм в Старопетрівській медичній амбулаторії з 12.04.2005 року по 01.11.2008 року (а.с. 3), довідкою про доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення (а.с. 7). Статус позивача як пенсіонера працюючого в зоні посиленого радіоекологічного контролю та його право на отримання щомісячної грошової доплати не заперечуються відповідачем.

Спірні правовідносини охоплюють період з січня 1999 року по листопад 2008 року включно, упродовж якого законодавче регулювання зазнавало змін, окремі положення оцінювались Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону від 06.06.1996 року № 230/96-ВР) громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, провадиться доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

В силу ч. 4 ст. 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова КМУ від 26.07.1996 року № 836 застосуванню не підлягає, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів України, зокрема розмір доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю в період з 01.01.1999 року по 31.12.2005 року визначається ст. 39 цього Закону.

Водночас, розмір доплати, що підлягала виплаті працюючим в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до вказаного вище Закону упродовж 2006, 2007 та 2008 років обмежувався на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Так, п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року  № 3235-IV дію абзаців другого, третього, четвертого ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2006 рік було зупинено.

Пунктом 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V дію абзаців другого, третього, четвертого ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2007 рік зупинено, однак, у подальшому ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007.

Пунктом 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VI           ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було замінено. Згідно з новою редакцією цієї норми громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення,  провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак, у подальшому ці положення також було визнано такими,  що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008.

Таким чином, починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року (після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007), а також з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року (після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008) законодавче регулювання відносин з виплати доплати працюючим в зоні посиленого радіоекологічного контролю визначалось ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції від 06.06.1996 року №230/96-ВР), оскільки обмеження щодо її застосування було скасовано,  а жодних інших обмежень Верховна Рада України не встановлювала.

Отже, у цей період часу працюючим в зоні посиленого радіоекологічного контролю, повинна була виплачуватись доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Невиконання суб'єктом владних повноважень вимог закону тягне за собою визнання його дій неправомірними. В даному випадку, враховуючи, що суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, неправомірними є лише дії по відношенню до виплат, що мали здійснюватися позивачу за період з 01.01.1999 року по 31.12.2005 року, 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року 01.11.2008 року.

Однак, на вказані правовідносини поширюються строки звернення до суду, оскільки в даному випадку позовні вимоги ставляться щодо доплат громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, за спеціальним законом, а не відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю в розумінні, визначеному цивільним та трудовим законодавством.

Так, у період з 01.01.1999 року по 31.12.2003 року механізм захисту порушених прав у суді регулювався Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 року, згідно зі          ст.  80 якого встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові . Статтею 75 цього Кодексу передбачена обов’язковість застосування позовної давності незалежно від заяви сторін. Враховуючи викладене, позовні вимоги за період з 01.01.1999 року по 31.12.2003 року заявлені з пропущенням строку позовної давності, тому задоволенню не підлягають.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як зазначалось вище представник відповідача в судовому засіданні просив застосувати строк позовної давності, у зв’язку з чим, позовні вимоги за період з 01.01.2004 року по 01.09.2005 року задоволенню не підлягають.

З 01.09.2005 року при обчисленні строку звернення до адміністративного суду застосуванню підлягають норми Кодексу адміністративного судочинства України, згідно зі ст. 99 якого встановлений річний строк для звернення до адміністративного суду.

Оскільки позовна заява була подана позивачем до суду 04.12.2008 року, а відповідач наполягає на застосуванні ч. 1 ст. 100 КАС України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, захисту підлягають вимоги позивача за період з 04.12.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.11.2008 року.  

Позивачем не надано відомостей щодо обставин, які б надавали суду підстави вважати поважними причини пропуску строків позовної давності та звернення до адміністративного суду.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, з урахуванням долученого до позову розрахунку недоотриманих сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю на який посилається позивач, задоволенню підлягають лише вимоги позивача, що випливають з права на отримання доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю за період з 04.12.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 01.11.2008 року.

Доводи відповідача стосовно того, що Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА є неналежним відповідачем у справі, судом не приймаються з наступних мотивів. Згідно п.2 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20.09.2005 року               № 936 розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня за програмами визначаються Міністерство праці та соціальної політики АРК, головні управління праці та соціального захисту населення обласних, головне управління соціального захисту населення Київської міської, управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад, Фонд соціального захисту інвалідів. Згідно п.п. 3.4 Постанови встановлено, що нарахування та виплати компенсацій, допомоги певних видів, передбачених Законом України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад. Таким чином, обов’язок щодо виплати спірних сум покладений саме на вказані органи і стягнення заборгованості з виплат доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення повинні здійснюватися з рахунків управлінь праці та соціального захисту населення.  

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції  України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нарахування та виплата допомоги, підвищення пенсії та додаткової пенсії згідно з положеннями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  належить до повноважень регіональних органів Міністерства праці та соціального захисту населення України та органів Пенсійного фонду України, тому суд не може самостійно нараховувати суми допомоги, підвищення пенсії та додаткової пенсії. У зв’язку з чим, суд визнає дії відповідача неправомірними та зобов’язує його нарахувати та  виплатити ОСОБА_1 заборгованість по вказаній вище доплаті.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 70-72, 86, 99, 100, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Дії Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у здійсненні виплати недоотриманих сум доплати ОСОБА_1 як працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю за період з 4 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1 листопада  2008 року визнати неправомірними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області нарахувати та  виплатити ОСОБА_1 заборгованість з доплати як працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбачену ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, за період з 4 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 1 листопада  2008 року.

В решті адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                     В.О. Спиридонова

                                                                Постанову складено у повному обсязі 17.02.2010 року .