ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" квітня 2010 р. Справа № 2а-2846/09/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лучко О.О.,
при секретарі Круглій О.М.,
за участю сторін:
позивача:ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача:Заника М.Ф.,
третьої сторони: не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, вул. Грюнвальдська, 11,м. Івано-Франківськ,76000
третя особа: міський ВДВС Калуського міськрайонного управління юстиції
про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
22.12.2004 року ОСОБА_1 звернувся до Калуського міськрайонного суду з позовом до Івано-Франківського обласного управління юстиції про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
22.02.2005 року рішенням Калуського міськрайонного суду ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено повністю.
06.05.2005 року ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Калуського міськрайонного суду залишено без зміни.
07.06.2007 року Верховним судом України касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ” від 22.02.2007 року №697-У передано на розгляд Апеляційному суду Рівненської області відповідно до глави 2 розділу 5 ЦПК України.
15.08.2007 року ухвалою Апеляційного суду Рівненської області у відкритті касаційного провадження у даній справі відмовлено на підставі ст.210 КАС України та передано на вирішення до Вищого адміністративного суду.
29.09.2009 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Калуського міськрайонного суду від 22.02.2005 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.05.2005 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
05.01.2010 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, у зв’язку з чим просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції №377-ос від 16.11.2004 року.
В судовому засіданні представник позивача подав заяву про уточнення позовної заяви в частині додатково здійсненого розрахунку заробітку за час вимушеного прогулу з 17.11.2004р. по 05.01.2010р. на суму 27 407,68грн..
Ухвалою Івано-Франківського окружного суду від 21.10.2009року справу №2846/09/0970 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного управління юстиції, третьої особи ВДВС Калуського міськрайонного управління юстиції про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду
Ухвалою від 13.04.2010 р. в порядку процесуального правонаступництва відповідача та третю особу замінено їх правонаступниками - Головним управлінням юстиції та відповідно міським відділом ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції.
Позивач та його представник позов просили задовольнити повністю з мотивів, викладених в позовній заяві. Крім того, зазначили, що із наказом Івано-Франківського обласного управління юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади державного виконавця ВДВС Калуського міського управління юстиції на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України не згідні, оскільки відповідачем не дотримано порядку звільнення, передбаченого чинним законодавством, а тому право на працю підлягає поновленню, а час вимушеного прогулу –оплаті з відшкодуванням моральної шкоди.
Представник відповідача проти позову заперечив і пояснив, що на виконання наказу Міністерством юстиції України №99/5 від 07.09.2004р. Івано-Франківським обласним управлінням юстиції видано наказ №138-од від 13.09.2004р., яким ліквідовані Коломийське міське, Калуське міське, Коломийське районне та Калуське районне управління юстиції та на їх базі утворені відповідно Коломийське міськрайонне та Калуське міськрайонне управління юстиції, в складі якого перебував міський відділ ДВС.
Наказом начальника управління №377-0с від 16.11.2004р. позивач був звільнений із займаної посади згідно п.1 ст.40 КзпП України. Дотримання процедури звільнення позивача вважає правомірним. Ознайомлення позивача із наказом про ліквідацію Калуського міського управління юстиції розцінює як попередженння про наступне вивільнення. Вважає, що оскільки позивач повідомлений про ліквідацію установи, то він вважається повідомленим і про ліквідовідацію його посади і про наступне вивільнення. Щодо моральної шкоди, то позивач не довів факту, у чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, необґрунтував суму моральної шкоди. В зв”язку з наведеним просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи в судове засідання не з”явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи.
Розглянувши позовну заяву, заперечення проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що з метою оптимізації мережі територіальних органів юстиції та керуючись постановою Кабінету Міністрів України №592 від 30.04.1998р. “Про систему органів юстиції” Міністерством юстиції був виданий наказ №99/5 від 07.09.2004р. про створення міськрайонних управлінь юстиції.
На виконання п.4 даного наказу Івано-Франківським обласним управлінням юстиції видано наказ №138-од від 13.09.2004р., яким ліквідовані Калуське міське управління юстиції та Калуське районне управління юстиції та на їх базі утворено Калуське міськрайонне управління юстиції, в складі якого перебував і міський відділ ДВС.
З вказаним наказом начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції №138-од від 13.09.2004р. були ознайомлені всі працівники Калуського міського управління юстиції, в тому числі і позивач, про що свідчить його підпис та відмітка про ознайомлення 14.09.2009 року.
Згідно наказу Івано-Франківського обласного управління юстиції №377-ОС від 16.11.2004 р. ОСОБА_1 був звільнений з посади державного виконавця відділу ДВС Калуського міського управління юстиції на підставі п.1 ст.40 КзпП України, у зв”язку з ліквідацією установи.
Розрахунки з ним були проведені і трудову книжку він отримав 14.12.2004 року.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.15 ч.1 ст.3 КАС України).
Згідно Закону України “Про державну службу в Україні” державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
А тому даний спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Стосовно позовної вимоги про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерством юстиції України видано наказ №99/5 від 07.09.2004р. про створення міськрайонних управлінь юстиції та ліквідацію окремих міських та районних управлінь юстиції. Згідно п.3 вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України новостворені управління юстиції є правонаступниками відповідних ліквідованих районних та міських управлінь юстиції.
На виконання п.4 даного наказу Івано-Франківським обласним управлінням юстиції видано наказ №138-од від 13.09.2004р., яким ліквідовані Калуське міське та Калуське районне управління юстиції, а також наказ №143-ОД від 04.10.2004 року про створення ліквідаційної комісії щодо ліквідації цих управлінь юстиції.
З вказаним наказом начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції №138-од від 13.09.2004р. були ознайомлені всі працівники Калуського міського управління юстиції, в тому числі і позивач.
У зв’язку із ліквідацією Калуського міського управління юстиції, в структуру якого входив міський відділ державної виконавчої служби, весь штат працівників був скорочений та звільнений, про що свідчить звіт про вивільнення працівників, поданий до Калуського міськрайонного центру зайнятості.
Відповідно до п.5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення»N 803-XII від 01.03.1991р. при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.
Пункт 1 статті 40 КЗпП України передбачає можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним орган у випадку змін в організації виробництва і праці, під якими розуміється ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому у разі ліквідації підприємства, установи, організації скорочується чисельність або штат працівників.
При ліквідації з правонаступництвом звільнення можливе в порядку переведення працівників на підприємство, яке є правонаступником.
В той же час відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускаються, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про державну виконавчу службу»начальники територіального органу державної виконавчої служби при призначенні осіб на посаду заступників начальника територіального органу державної виконавчої служби, головних державних виконавців, старших державних виконавців, державних виконавців вносять на ім’я начальника регіонального органу державної виконавчої служби подання про призначення на посаду.
Згідно п.5 ст.36 КЗпП України умовою здійснення переведення працівника є не тільки згода працівника на переведення, а й розпорядження вищого за підлеглістю органу та погодження між керівниками обох заінтересованих підприємств чи організацій, на переведення.
Оскільки при комплектації штатного розпису начальник міського відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції не вносив подання про призначення ОСОБА_1 на посаду державного виконавця, то його працевлаштування у новоутвореній державній виконавчій службі було можливе тільки на загальних підставах.
Однак, підпунктом «б» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України "Про державну службу"»N 423 від 17.06.1994р. передбачено, що без конкурсного відбору або стажування можуть також прийматися державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Так, працівники відділу ДВС Калуського міського управління юстиції відповідно до поданих заяв на підставі п.5 ст.36 КзпП України, п. “б” постанови КМУ від 17.06.1994р. “Про деякі питання застосування статтей 4,15 і 27 Закону України “Про державну службу” були переведені до міського відділу ДВС Калуського міськрайонного управління юстиції, окрім державних виконавців Крючкова О.П. та Іванціва В.Д.
Доказів того, що ОСОБА_1 подавав заяву про переведення його в новоутворену установу суду не надано, а під час огляду у судовому засіданні особової справи позивача така заява в матеріалах справи відсутня.
Наказом №377-0с від 16.11.2004р. Івано-Франківського обласного управління юстиції позивач був звільнений із займаної посади згідно п.1 ст.40 КзпП України в зв”язку з ліквідацією Калуського міського управління юстиції, до складу якого входив відділ ДВС.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду “Про порядок розгляду трудових спорів” при ліквідації підприємства правила п.1 ст.40 КЗпП України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно створюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на новоствореному підприємстві, якщо він не був переведений туди у встановленому порядку.
Таким чином, суд приходить до висновку, за таких обставин позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі та про визнання протиправним і скасування наказу начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції №377-ос від 16.11.2004 року не підлягають задоволенню.
Щодо посилань позивача про недотримання процедури звільнення в зв”язку з не попередженням його за два місяці до звільнення, можливості перевести за його згодою на іншу роботу, суд приймає їх до уваги та зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Згідно матеріалів справи позивач 14.09.2004р. був попереджений про ліквідацію Калуського міського управління юстиції, що підтверджується додатком до наказу начальника Івано-Франківського обласного управління юстиції. Про наступне його вивільнення ОСОБА_1 персонально не попереджався. Доказів, які б свідчили про його попередження суду не подано.
А тому твердження представника відповідача про належне повідомлення позивача про наступне вивільнення з посиланням на ознайомлення з наказом про ліквідацію установи суд до уваги не приймає. Оскільки таке попередження повинно бути зроблено в такій формі, щоб у працівника не виникало сумнівів в тому, що він через дві місяці буде звільнений. Як правило, таке попередження вручається працівнику під розписку керівником або начальником відділу кадрів.
Згідно із ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності із формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до абзацу 6 пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” при недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Таким чином, оскільки позивач 14.12.2004 року отримав трудову книжку, про що свідчить його підпис у книзі виданих трудових книжок, то суд з урахуванням наведеного вище змінює дату звільнення ОСОБА_1 з 17 листопада 2004 року на 14 лютого 2005року.
У зв’язку з цим підлягають частковому задоволенню вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.11.2004 року по 14.02.2005 року.
Відповідно до п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів”, оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Обчислення оплати вимушеного прогулу провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., згідно пункту 1 якого цей Порядок застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до п.2 даного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку).
Згідно довідки від 17.01.2005 року середній заробіток ОСОБА_1 на посаді державного виконавця ВДВС Калуського міського управління юстиції за два останні місяці становив 449,14 грн. (450,29грн. + 448грн.= 898,29 грн. : 2 = 449,14 грн), а середньоденний заробіток –20,89 грн. (449,14 грн. : 21,5 днів = 20,89 грн.)
В судовому засіданні встановлено, що вимушений прогул позивача складає з 17.11.2004р. по 14.02.2005р., таким чином, на підставі вищенаведеного стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1347,42 грн.
Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Обов”язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника або втрата ним нормальних життєвих зв”язків або додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.
В судовому засіданні позивач та його представник не надали суду доказів моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, однак, враховуючи ту обставину, що судом змінено дату звільнення ОСОБА_1 з роботи, а тому підлягає частковому задоволенню позовна вимога про відшкодування позивачеві моральної шкоди в розмірі 200 грн.
З урахуванням наведеного позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Змінити в наказі начальника управління юстиції в Івано-Франківській області №377-ОС від 16.11.2004р. дату звільнення з роботи ОСОБА_1 з 17 листопада 2004 року на 14 лютого 2005 року.
Стягнути з головного управління юстиції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 листопада 2004 року по 14 лютого 2005 року в розмірі 1347,42 грн.
Стягнути з головного управління юстиції в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України про апеляційне оскарження постанови подається заява протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-денний строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: Лучко О.О.
Постанова складена в повному обсязі 21.04.10 року.