АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ЧЕРКАСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

Справа №22ц-919     2009 р.     Головуючий по 1 інстанції

Категорія: №19,21     Горячківська Л.В.

Доповідач в апеляційній Інстанції Василенко Л.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 червня 2009 р. колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого     Бородійчука В.Г.

суддів     Василенко Л.І., Корнієнко Н.В.

при секретарі     Пономаренко Ю.І.

з участю прокурора

адвокатів

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним,

встановила:

16.01.2007 р. ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.

В обгрунтування заявлених вимог вказувала, що з 1949 р. вона проживає в квартирі АДРЕСА_1, а відповідачка проживала у вказаному будинку, тільки у квартирі № 2, приблизно з 1996 р. по 2001 р. як співмешканка ОСОБА_5 На протязі цього часу відповідачка неодноразово зверталась до неї з пропозицією про надання своїх послуг по догляду за нею у вигляді прибирання та підтримання у належному стані квартири, придбання продуктів харчування та догляд за нею. При цьому, ОСОБА_4 ставила умови, за якими вона повинна була передати їй у власність власну квартиру.

Тривалий час вона відмовлялася від пропозиції відповідачки, але пізніше, зваживши на свій похилий вік та те, що вона потребує сторонньої допомоги, вимушена була погодитись з пропозицією ОСОБА_4. Але відповідачка, нічим не мотивуючи, ухилялася від укладення договору довічного утримання і за її ініціативою вони 30.09.2003 р. уклали договір дарування, зареєструвавши його у приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Кучер О.І., який вона і підписала, оскільки за своєю необізнаністю до останнього часу вважала, що підписує договір довічного утримання, а не договір дарування.

Всупереч вимогам договору дарування відповідачка в повній мірі не вступила в права власниці будинку, так як всі види платежів за житло, в тому числі і комунальні послуги вона продовжувала виплачувати одноособово, а відразу після укладання договору дарування ОСОБА_4 відмовилася здійснювати догляд за нею, підтримувати її матеріально.

Просила суд визнати вказаний договір дарування недійсним, поновивши їй строк звернення до суду

30.05.2007 р. позивачка уточнила позовні вимоги, вказавши, що укладений договір дарування повинен бути визнаний недійсним відповідно до вимог ст. 57 ЦК УРСР в редакції 1963 року, оскільки був укладений на вкрай невигідних для неї умовах, викликаних виникненням у неї на момент угоди тяжких обставин. Тяжкі та скрутні обставини були обумовлені на момент укладання угоди тим, що вона знаходилась в тяжкому фізичному стані викликаному поганим станом здоров'я, а також скрутним матеріальним становищем.

Отримавши всі документи відповідачка відмовилась від проведення будь яких затрат по утриманню та використанню житла, чим ще в більшій мірі погіршила її становище.

ОСОБА_4 схиляючи її до укладання спірної угоди запевняла її в тому, що буде здійснювати за нею догляд та надавати їй необхідну матеріальну допомогу. Подальші дії свідчать про те, що вона була просто ошукана.

Крім того, відповідачка не виконала умови договору, а саме не отримала у власність об'єкт угоди та не утримувала його, постільки лише вона здійснювала всі комунальні платежі.

Просила суд визнати, що пропуск нею позовної давності відбувся з поважних причин та визнати недійсним спірний договір з викладених підстав.

Справа неодноразово слухалась судами різних інстанцій.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2009 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги в повному обсязі.

При цьому вказується на ті ж підстави, що і в позовній заяві.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 районний суд виходив з того, що між сторонами існували дружні стосунки ще з 1995 року, так як вони проживали по сусідству, позивачка допомагала відповідачці у вихованні дочки, разом проводили свята і дні народження, як наслідок позивачка двічі у 1998 і 2002 роках складала заповіти на відповідачку. Позивачка у вересні 2003 року особисто зверталась за довідкою до БТІ на виготовлення документації про реєстрацію права власності, після чого уклала спірний договір дарування, який був посвідчений нотаріально та при посвідчені якого позивачці всебічно і у повному обсязі були роз'яснені умови даного договору і наслідки його укладання, та те що існують договори довічного утримання, який і пропонувала позивачці укласти, але позивачка наполягала на укладанні договору дарування. Крім того, суд дійшов висновку, що позивачкою не надано переконливих доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.3 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Згідно до ч. 1 ст. 243. ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладання договору, за договором дарування одна сторона передає другій стороні майно у власність. За змістом зазначеної статті дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язків надання таких вигод.

Статтею 57 ЦК УРСР (в редакції 1963 р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого, і якщо угода визнана недійсною, потерпілому другою стороною повертається все одержане нею за угодою.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3 в редакції від 25.05.1998 p., при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності факту збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. При цьому збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т. ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судом першої інстанції встановлено, що 30.09.2003 р. сторони у справі уклали договір дарування, зареєструвавши його у приватного нотаріуса Уманського нотаріального округу Кучер О.І., за яким ОСОБА_3, як даруватель, діючи добровільно і розуміючи значення своїх дій подарувала, а ОСОБА_4, як обдарована, прийняла в дар належні позивачці 3/20 частини житлового будинку АДРЕСА_1. а. с. 4.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним, з моменту нотаріального посвідчення цього договору - п. 10 спірного договору.

Предметом спору є визнання наведеного договору недійсним з підстав, що позивачка будучи людиною похилого віку, на час укладання спірного договору їй виповнилося майже 80 років, хворіла, в наслідок чого потребувала стороннього догляду та допомоги, у зв'язку з чим і була змушена укласти договір на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин.

До суду з даним позовом про визнання договору дарування житлового будинку недійсним ОСОБА_3 звернулась 16.01.2007 p., тобто більш ніж через три роки після укладання даного договору, а саме через три роки та три з половиною місяці, у зв'язку з чим позивачка і просила суд поновити їй строк звернення до суду з вказаним позовом.

Спірний договір, згідно до його змісту підлягав реєстрації в Уманському виробничому підрозділі Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно даний договір дарування був зареєстрований в Уманському виробничому підрозділі Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації 11.01.2008 p., тобто після виникнення спору та звернення позивачки до суду з даним позовом а. с. 207.

Як вбачається з довідок комунальних підприємств, після укладання спірного договору, саме з ОСОБА_3С, як споживачем послуг укладались договори на надання комунальних послуг і саме вона, як сім'я загиблого ветерана війни користувалась, передбаченими законодавством пільгами а. с. 52, 58, 76.

Судова колегія вважає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції поза увагою залишив ту обставину, що згідно з диспозицією наведеної ст. 57 ЦК 1963 p. право вимагати визнання угоди недійсною належить потерпілому, а дія цієї норми поширюється на випадки, коли потерпіла особа суб'єктивно є здатною розуміти значення своїх дій, однак укладає невигідну для неї угоду під впливом певних об'єктивних чинників (збіг тяжких обставин).

Як вбачається з ксерокопії паспорта громадянина України ОСОБА_3 народилась 25.10.1923 року, отже на час укладання спірного договору їй було майже 80 років, тобто вона являлась людиною похилого віку, яка дійсно з урахуванням віку та стану здоров'я потребувала стороннього догляду та відповідної допомоги, як матеріальної так і побутової.

Згідно до пояснень відповідачки, даних у суді першої інстанції, з 1995 р. по 2000 р. вона проживала по сусідству з позивачкою, надавала їй допомогу: приходила до неї, прибирала, готувала їсти.

З 2006 р. відповідачка у справі, крім спірної квартири, має у власності інше житло. Позивачка іншого житла немає.

Про те, що позивачка, як людина похилого віку, потребувала сторонньої допомоги свідчать покази свідка ОСОБА_7, яка є соціальним представником відділу Уманської соціальної допомоги та з березня 2004 року була закріплена по обслуговуванню за позивачкою, приносила їй продукти харчування, прибирала, оформляла субсидію, платила комунальні платежі, працювала на присадибній ділянці, взимку прибирала сніг а. с. 115.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції також встановлено, підтверджено матеріалами справи, що до укладання спірного договору позивачка двічі виказувала своє волевиявлення складаючи заповіти, а саме 26.031998 р. на ОСОБА_4, який був скасований 07.08.2002 р. новим заповітом, який був складений на ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який був відмінений 09.09.2003 р. а. с 54.55, 56.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що позивачка, на час укладання спірного договору, була одинокою людиною похилого віку, яка, з урахуванням її віку, мала ряд захворювань, потребувала лікування, стороннього догляду та допомоги, яку їй до укладання договору і надавала відповідачка.

Укладаючи спірний договір позивачка вважала, що відповідачка і в подальшому буде їй надавати всю необхідну допомогу, в чому ОСОБА_4 її і упевнила.

При вирішенні спору судова колегія також враховує, що ОСОБА_3, на відміну від відповідачки, іншого житла не має, вказане житло було єдиним майном за рахунок якого вона, як одинока людина, мала намір і могла отримати догляд та матеріальне утримання.

Отже враховуючи, що позивачка будучи юридично не обізнаною, особою яка в силу свого віку обмежена в спілкуванні, не в повній мірі розуміє зміст і наслідки вчинених дій, вважала, що у відповідачки після укладання спірного договору виникне обов'язок вчинити на її користь дії майнового та немайнового характеру, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, позивачці необхідно поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин (вік, стан здоров'я, необізнаність в нормах цивільного законодавства) та на підставі ст. 57 ЦК УРСР (в редакції 1963 p., чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визнати спірний договір, як укладений на вкрай невигідних умовах для позивачки, внаслідок збігу тяжких обставин недійсним, повернувши позивачці все одержане за угодою.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст. ст. 57, 71, 80, 243 ЦК УРСР 1963 року колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2009 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду.

Визнати недійсним договір дарування 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.09.2003 р. укладений між ОСОБА_3, як дарувателем та ОСОБА_4, як обдарованою, посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Кучер О.І., зареєстрований в реєстрі за № 5891, повернувши сторони в первісний стан.

Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.