ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" квітня 2010 р. Справа № 11/190-09
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 11.03.2009р.,
від відповідачів:
- Вінницької митниці: Гребінський А.В., довіреність №м/1-2035 від 27.04.2009р.,
- Державного казначейства України: Іскра С.М., довіреність №18-22/192-662 від 15.01.2010р.,
- Головного УДК у Вінницькій області: Іскра С.М., довіреність №14-40/135 від 11.01.2010р.,
- Управління СБУ у Вінницькій області: Шайтанова З.С., довіреність №53/16-1207нт від 19.04.2010р.,
від прокуратури: Мельник О.П., заступник начальника відділу представництва інтересів держави та громадян прокуратури Житомирської області, посвідчення №90,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_6
на рішення господарського суду Вінницької області
від "18" лютого 2010 р. у справі № 11/190-09 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_6, с.Слобода-Дашковецька Вінницького району
до Вінницької митниці, м. Вінниця
Державного казначейства України, м. Київ
Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області, м. Вінниця
Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, м. Вінниця
за участю прокуратури Вінницької області, м. Вінниця
про стягнення збитків та відшкодування шкоди в розмірі 2 058 496 грн., -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2009 року Приватний підприємець ОСОБА_6 звернулася в господарський суд Вінницької області з позовом до Вінницької митниці, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області, Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про стягнення з відповідачів на її користь збитків та відшкодування шкоди в розмірі 2 058 496 грн. Стягнення провести за рахунок держави з рахунків Державного казначейства (т.1, а.с.30-33).
Позовні вимоги мотивовані тим, що в зв’язку з порушенням кримінальної справи в процесі досудового слідства було вилучено та приєднано до матеріалів справи як речові докази наступні предмети: парасольки –трості (10355 шт.), парасольки-трості пошкоджені (91 шт.), парасольки складні (34358 шт.), парасольки складні пошкоджені (650 шт.), парасольки дитячі (110 шт.), парасольки дитячі пошкоджені (64 шт.), портмоне синтетичні (48 шт.). дощовики дитячі (48 шт.), подарункові коробки для парасольок (1598 шт.), корзини для продажу парасольок (17 шт.), засоби для продажу парасольок (32 шт.), стінки меблеві (17 шт.) Вказані речові докази відповідно до договору схову (зберігання) № 73-003 від 15.12.2003р. та акту прийому-передачі від 18.03.2004р. передані на відповідальне зберігання на Вінницьку митницю.
Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 02.10.2002р. позивачка визнана законним одержувачем вищевказаних предметів.
На підставі постанови про закриття кримінальної справи від 29.11.2005р. речові докази за актом приймання-передачі від 10.07.2006р. передано позивачці. Водночас, через неналежне зберігання речових доказів (парасольок), їх якість знизилась на 80%, що призвело до понесення позивачкою збитків в загальному розмірі 2 058 496 грн. (розрахунок у позовній заяві).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.02.2010р. у справі №11/190-09 в позові приватного підприємця ОСОБА_6 про стягнення з відповідачів 2 058 496 грн. за рахунок держави з рахунків Державного казначейства відмовлено (т.3, а.с.15-21).
Вважаючи, що рішення прийняте місцевим господарським судом з неповним з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти новий судовий акт про задоволення позову (т.3, а.с.27-30, а.с.34-36).
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивачка зазначає, що розмір збитків та непридатність товарів підтверджується наступними доказами, зокрема, постановою про закриття кримінальної справи від 01.04.2002р., постановою про проведення виїмки від 02.03.2001р., висновком судово-товарознавчої експертизи від 30.09.2005р., актом прийому-передачі від 10.07.2006р., постановою слідчого Шлапака Б.І. від 04.07.2006р., рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 02.10.2002р., договором схову, актом прийому-передачі від 18.03.2004р. та відповідним розрахунком, на думку позивачки, місцевий господарський суд не дав вищезазначеним фактам належної оцінки. ПП ОСОБА_6 обґрунтовує свої апеляційні вимоги посиланням на ст.ст.41,56 Конституції України, ст.48-50, 56 Закону України "Про власність", ст.161 Господарського кодексу України, ст.15, 16, 22, 386, 387, 543, 1166, 1173, 1174, 1192 Цивільного кодексу України, ст.1 протоколу №1 до Європейської конвенції "Про захист прав людини та основних свобод". Крім того, позивачка зазначила, що вона є належним одержувачем товарів, на які слідством було накладено арешт до вирішення кримінальної справи. Відповідно до акту приймання-передачі товари були зняті з відповідального зберігання та передані позивачці, однак при передачі товарів були виявлені їх пошкодження на суму позову, що підтверджено висновком судово-товарознавчої експертизи від 30.09.2005р. Зазначає, що нанесена їй шкода вчинена спільними діями митниці та органів слідства, в результаті яких вона не змогла своєчасно одержати товари та реалізувати їх. Крім того, ПП ОСОБА_6 вважає, що заперечення відповідачів не спростовує ні факту неналежного зберігання, ні факту закриття кримінальної справи за відсутності складу злочину, ні вини відповідачів в неналежному зберіганні матеріальних цінностей.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення господарського суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, неповним з'ясування усіх обставин справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Вінницька митниця у відзиві на апеляційну скаргу (т.3, а.с.60-63) та її представник в судовому засіданні заперечив проти доводів позивача, вважаючи їх необґрунтованими, а рішення господарського суду Вінницької області у даній справі таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права й з повним дослідженням усіх обставин справи, в зв'язку з чим просять оскаржене рішення залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення. Вказують, що за час розслідування кримінальної справи наглядовим органом - прокуратурою Вінницької області дії та рішення слідчого щодо порушення кримінальної справи №449, вилучення парасольок, визнання їх речовими доказами, зберігання останніх - не скасовувались, а представниками постачальника та отримувача вказаних товарів зазначені процесуальні рішення в кримінальній справі не оскаржувались, тобто слідчі діяли в межах наданих їм повноважень та у відповідності до вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства України. Враховуючи те, що при експертних дослідженнях не враховані сертифікати якості і відповідності товару та строк його зберігання, Вінницька митниця вважає, що висновки товарознавчих експертиз не розцінюються як оцінка обґрунтованої вартості майна. Вказує, що відповідно до п. 6.2 ГОСТ 29093-31 "Зонты. Общие технические условия", термін зберігання парасольок 24 місяці від дня їх виготовлення. В Україну ж парасольки були ввезені 22 травня, 03 та 12 вересня 1998 року, а вилучені слідчим Управління СБ України у Вінницькій області - 02. 05. 06, 12 та 15 березня 2001 року, тобто через 2 роки та 9 місяців з часу їх ввезення в Україну. Ні в матеріалах кримінальної справи, ні в матеріалах господарської справи немає даних про те, що під час ввезення на митну територію України парасольок митним органом України були надані сертифікати якості та відповідності на товар із зазначенням дати виготовлення.
Відповідач - Управління Служби безпеки України у Вінницькій області виклавши свої заперечення письмово у відзиві на апеляційну скаргу (т.3,а.с.50-58) та його представник в засіданні суду з апеляційною скаргою не погодилися. Просять оскаржене рішення залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення. Вказують, що орган досудового слідства - слідчий відділ УСБ України у Вінницькій області не міг порушити і не порушив прав позивача на реалізацію та розпорядження майном щодо якого виник спір, під час дії гарантійного строку зберігання (навіть враховуючи дату ввезення товару в Україну (1998р.), а не дату його виготовлення, тому орган досудового слідства не спричинив збитків (реальних та упущеної вигоди) позивачу в цивільно-правовому розумінні даного терміну. Зазначають, що, як до моменту вилучення вказаних матеріальних цінностей органом досудового слідства, так і до сьогоднішнього часу на вказане майно відсутні сертифікати якості та відповідності (при здійсненні попереднього документального контролю товарів у пунктах пропуску через державний кордон України, як власником матеріальних цінностей, так і їх одержувачем, не надавались сертифікати якості та сертифікати відповідності товару, на момент ввезення товару на митну територію України не була визначена фактична його вартість. Встановлення фактичної вартості товару на момент ввезення його на митну територію України є неможливим і, як наслідок, жодна з проведених товарознавчих експертиз не може бути визнана в суді, як оцінка обґрунтованої вартості майна, а звідси і суми матеріальної шкоди, так як при експертних дослідженнях не врахований основний критерій такої - це строк їх зберігання. Крім того, ОСОБА_6 не набула майнового права на зазначені товари, а тому не є власником цього майна і являється особою, право якої не порушено, оскільки остання звернулася до суду за захистом права, якого в неї не було. Позивач, як одержувач майна, не довела факту порушення (невиконання або неналежного виконання) УСБУ зобов'язань перед нею за відсутності таких.
Прокурор відділу представництва прокуратури Вінницької області в письмових запереченнях на апеляційну скаргу (т.3, а.с.42-48) та представник прокуратури в засіданні суду заперечили проти доводів позивача, зазначивши, що господарський суд першої інстанції повно і всебічно дослідив усі обставини, що мають значення для справи, а прийняте ним рішення відповідає вимогам чинного законодавства. Вказали, що ОСОБА_6 являється особою, право якої не порушено, оскільки остання звернулася до суду за захистом права, якого в неї не було, так як вона ніколи не була ні власником, ні правонаступником майна щодо якого виник спір. Органом досудового слідства УСБ України у Вінницькій області права позивача на майно порушено не було, оскільки у позивача та юридичної особи, інтереси якої вона представляє - ПІКП "Контакт" було достатньо часу для реалізації своїх прав на майно, яким вони своєчасно не скористалися - через відсутність необхідних документів матеріальні цінності, за начебто пошкодження яких позивач вимагає відшкодування збитків, не були розмитнені, більше того, знаходячись під митним контролем, останні почали розкрадатись.
Відповідачі - Державне казначейство України та Головне управління Державного казначейства у Вінницькій області не скористались правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Згідно приписів ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Згідно ч.2 ст.96 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
З врахуванням викладеного, колегія суддів визнала можливим здійснювати перегляд справи без письмових відзивів Державного казначейства України та Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області.
Представник відповідачів - Державного казначейство України та Головного управління Державного казначейства у Вінницькій області в засіданні суду заперечили проти доводів позивача, вважаючи їх необґрунтованими, а рішення господарського суду Вінницької області у даній справі таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права й з повним дослідженням усіх обставин справи, в зв'язку з чим просять оскаржене рішення залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану господарським судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до контракту №511-Ukr від 23.01.1998р. (т.2, а.с.22-24) на адресу ПІКП “Контакт” від фірми “Multilink Sales Company Limited” надійшли в період з березня по вересень 1998 року парасольки різноманітних видів (парасольки складні, парасольки - трості, парасольки дитячі) в загальній кількості 107,7 тис.шт. та інші товари (по них спір відсутній), які були розміщені на митному складі ПІКП "Контакт".
У 2001 році Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області проводилась перевірка законності ввезення в Україну імпортних товарів (установка безперервної подачі електроенергії ДДН-75-5/45, прилад рівнобіжного підключення, а також парасольки, портмоне та інші супутні товари для їх продажу), відправник яких Люксембургська фірма “Multilink Sales Company Limited”, а отримувач Вінницьке приватне інформаційно-комерційне підприємство "Контакт".
За результатами перевірки, слідчим відділом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, у зв’язку з тим, що в товарно-супровідних документах містились неправдиві відомості про постачальника товару, тобто товар ввезено в Україну незаконно (з приховуванням від митного контролю), враховуючи наявні приводи та підстави, передбачені ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України, 22 лютого та 02 березня 2001 року порушено кримінальну справу № 449 за ст. 70 Кримінального Кодексу УРСР (редакція 1961р.) (т.2, а.с.5, 7).
Під час провадження досудового слідства в митному складі ПІКП "Контакт" виявлена нестача 53128 штук парасольок та 28402 штук подарункових коробок (т.2, а.с.4).
Враховуючи зазначений факт, а також те, що державі не сплачені митні платежі, на підставі ст.178 Кримінально-процесуального кодексу України, відділом УСБУ проведена виїмка парасольок. Вилучені парасольки були оглянуті на підставі ст.190 Кримінально-процесуального кодексу України та визнані речовими доказами і перевезені на зберігання до УСБУ у Вінницькій області.
В березні 2001 року, під час проведення виїмки вилучені товари, у тому числі:
- парасольки - трості - 10355 шт.;
- парасольки - трості пошкоджені - 40 шт.;
- парасольки складні - 34358 шт.;
- парасольки складні пошкоджені - 650 шт.;
- парасольки дитячі - 110 шт.;
- парасольки дитячі пошкоджені - 64 шт.
31 серпня 2001 року слідчим відділом УСБУ у Вінницькій області, в зв’язку з відсутністю в діях посадових осіб ПІКП "Контакт" і фірми “Multilink Sales Company Limited” складу злочину, передбаченого ст.70 Кримінального кодексу України, винесено постанову про закриття зазначеної кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України, та прийнято рішення про повернення вилучених парасольок та інших матеріальних цінностей ПІКП "Контакт", з обов’язковим поміщенням їх на митний ліцензійний склад для проведення митного оформлення і сплати, передбачених законом платежів.
01 квітня 2002 року заступником прокурора Вінницької області пункт 3 постанови про закриття кримінальної справи № 449 від 31.08.2001р. було скасовано і викладено його в наступній редакції: "ПП ОСОБА_6 передати вилучені матеріальні цінності на МЛС ЗАТ "Укртранс-Вінниця", керівництву ЗАТ "Укртранс-Вінниця" прийняти на МЛС вилучені цінності. Вінницькій митниці забезпечити сплату митних платежів до Державного бюджету України". В решті постанова про закриття кримінальної справи була залишена без змін (т.2, а.с.44).
16 листопада 2002 року між ОСОБА_9, що є власником фірми “Multilink Sales Company Limited” та ОСОБА_6 укладено договір доручення за №1 (т.2, а.с.17), відповідно до якого ОСОБА_9 доручає, а ОСОБА_6 як повірена особа, бере на себе зобов’язання самостійно проводити необхідну комерційно-маркетингову роботу по реалізації товарів, що є предметом даного договору. Разом з тим, договором не визначено який товар доручається ОСОБА_6 для реалізації, його кількість та ціна. До того ж, договір укладено з ОСОБА_6 як з фізичною особою, а не приватним підприємцем. Згідно довіреності від 25.02.2000р. ОСОБА_9 уповноважує фізичну особу ОСОБА_6 управляти і розпоряджатися всім його майном, з чого б вона не складалася і де б воно не знаходилось, а також вести справи від його імені в судових органах. Довіреність видана на 3 роки, тобто до 25.02.2003р. (т.2, а.с.19).
Рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 02 жовтня 2002 року (т.1, а.с.93; т.2, а.с.45), відновлено статус вилучених товарно-матеріальних цінностей, які передані ОСОБА_6, як товари під митним контролем. Продовжено терміни зберігання цих товарів в режимі митного ліцензійного складу з моменту відновлення статусу товари під митним контролем по товарам, що поступили: 26.05.1998р. по ВМД №6238 на 2 місця 24 дні; 07.09.1998р. по ВМД №9538 на 6 місяців 5 днів; 14.09.1998р. по ВМД №9754, №9755, №9756 на 6 місяців 12 днів. Зобов’язано Вінницьку митницю надати право ОСОБА_6 на вільне розміщення матеріальних цінностей на визначений нею ліцензійний склад на території України.
В мотивувальній частині зазначеного рішення судом вказано, що ніким не оскаржується той факт, що ОСОБА_6, як приватний підприємець, являється законним одержувачем товару, який був відправлений приватному підприємству "Контакт". Підстави такого висновку не зазначені і в резолютивній частині рішення він відсутній.
03 грудня 2003 року заступник прокурора Вінницької області скасував постанову заст.начальника СВ УСБУ у Вінницькій області від 31.08.2001р. про закриття кримінальної справи, порушеної 22.02.2001р. по факту контрабанди 06.10.2001р. в Україну установки безперервної подачі електроенергії ДДН-75-5/45 та в 1998р. парасольок та інших товарів. Водночас, в постанові від 03.12.2003р. про скасування постанови про закриття кримінальної справи та об’єднання кримінальних справ зазначено, що в матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які належним чином оформлені докази, що підтверджують повноваження ОСОБА_6 як представника ПІКП "Контакт" чи фірми “Multilink Sales Company Limited”. Також скасовано постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом нестачі на МЛС ПІКП "Контакт" 53128 парасольок та 28402 подарункових коробок і про відмову в порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб ПІКП "Контакт". Після цього, за фактами нестачі, розукомплектування енергоустановки ДДН-75-5/45 і приладу паралельного підключення, а також за фактами підроблення службовими особами Вінницької митниці та ПІКП "Контакт" документів на вивіз установки в Республіку Молдова прокуратурою Вінницької області було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України. Кримінальні справи об’єднані в одному провадженні. Об’єднаному провадженню було присвоєно номер 449 (т.2, а.с.46-49).
10 грудня 2003 року начальником слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області винесено постанову про передачу майна на відповідальне зберігання (т.2, а.с.50), відповідно до якої передано на відповідальне зберігання на склад Вінницької митниці парасольки - трості в кількості 10406шт., парасольки складні в кількості 34358 шт., парасольки дитячі в кількості 110 шт., парасольки - трості пошкоджені в кількості 40 шт., парасольки складні пошкоджені в кількості 650шт., парасольки дитячі пошкоджені в кількості 64шт., портмоне синтетичні в кількості 48 шт., дощовики дитячі в кількості 48 шт., подарункові коробки в кількості 1598 шт., корзини для продажу парасольок в кількості 17 шт., засоби для продажу парасольок в кількості 32 шт., стінки меблеві легкозбираючі в кількості 17 шт.
15 грудня 2003 року між Вінницькою митницею (охоронець) та УСБ України у Вінницькій області (майнодавець) укладено договір схову № 73-003/42 (т.2, а.с.53), відповідно до якого та на підставі постанови начальника слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області про передачу майна на відповідальне зберігання від 10.12.2003р., майнодавець передає, а охоронець приймає по акту прийому-передачі і зобов'язується забезпечити зберігання парасольок в асортименті та інших предметів (п.1.1 договору).
19.03.2004р. старшим слідчим 2-го відділення слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області винесено постанову, якою матеріальні цінності визнані речовими доказами (т.2, а.с.51), а 06.02.2004р. старшим слідчим по ОВС слідвідділу УСБУ у Вінницькій області винесено постанову про призначення товарознавчої експертизи (т.2, а.с.120-121).
На підставі постанови про закриття кримінальної справи від 29.11.2005р. (т.1, а.с.13-15), якою кримінальна справа №449 закрита частково відповідно до п.2 ч.1 ст.6, ст.ст.81,114,130, 212-214 Кримінально-процесуального кодексу України, речові докази за актом приймання-передачі від 10.07.2006р. (т.2, а.с.75) передано позивачці, у тому числі парасольки-трості - 10 355 шт., парасольки трості пошкоджені 91 шт., парасольки складні 34 358 шт., парасольки складні пошкоджені - 64 шт. Претензій щодо якості товару позивачка не заявила.
Доводи позивачки про те, що через неналежне зберігання речових доказів їх якість знизилася на 80%, і це призвело до понесення нею збитків в загальному розмірі 2 058 496 грн., про що свідчить, зокрема, висновок №205 судово-товарознавчої експертизи від 30.09.2005р. (т.1, а.с.34-42), які у відповідності до норм чинного законодавства підлягають відшкодуванню за рахунок держави, є необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності мають право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У відповідності з приписами статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення. Особа має право звернутися в суд за захистом свого майнового права. Способом захисту цивільних прав і інтересів може бути відшкодування збитків.
Як встановлено ч.1 ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_6 як суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа не є представником фірми “Multilink Sales Company Limited” або ПІКП "Контакт" і не має права володіти, користуватися чи розпоряджатися отриманими товарами за контрактом №511-Ukr від 23.01.1998р., а отже не вбачається і порушення її майнових прав у разі пошкодження цих товарів. Слід зазначити, що в мотивувальній частині рішення Ленінського районного суду міста Вінниці від 02.10.2002р., на яке посилається позивачка, зазначається лише, що ОСОБА_6 є законним одержувачем товару, в резолютивній частині рішення їй надано право на вільне розміщення матеріальних цінностей на визначений нею ліцензійний склад, а щодо інших прав ОСОБА_6 на товар, який ввезений на митну територію України для ПІКП "Контакт", у вказаному судовому рішення не зазначено.
Згідно із ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
В оглядовому листі Вищого господарського суду України від 22.01.2007р. № 01-8/24 п.7 зазначено, що відсутність з боку відповідача зі справи протиправної поведінки, причинного зв’язку між діями відповідача та можливими збитками позивача, недоведеність позивачем факту заподіяння шкоди та її розміру, виключають можливість задоволення позову. Крім того, вказується, що для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібно наявність сукупності усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Нормою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з п.1 ч.2 цієї статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, зі змісту вищезазначених норм вбачається, що відшкодування шкоди, завданої працівником юридичної особи при здійсненні ним своїх трудових (службових) обов’язків, можливе лише за наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 із наступними змінами "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв’язок.
Як свідчать матеріали справи, за час розслідування кримінальної справи наглядовим органом – прокуратурою Вінницької області дії та рішення слідчого щодо порушення кримінальної справи №449, вилучення парасольок, визнання їх речовими доказами, зберігання останніх - не скасовувались, а представниками постачальника та отримувача вказаних товарів зазначені процесуальні рішення в кримінальній справі не оскаржувались. Тобто, слідчі діяли в межах наданих їм повноважень та у відповідності до вимог Кримінального та Кримінально–процесуального законодавства України.
Наведені обставини свідчать про відсутність вини слідчих органів в пошкодженні товару, а відтак і підстав стягнення збитків.
Крім того, висновки проведених товарознавчих експертиз не розцінюються, як оцінка обґрунтованої вартості майна, а звідси і суми матеріальної шкоди, оскільки при експертних дослідженнях не врахований основний критерій такої - сертифікати якості і відповідності товару та строк його зберігання. Крім того, експертизи проведені в рамках кримінальної справи та не можуть слугувати доказом у даній справі. До того ж, на момент ввезення товару на митну територію України, не була визначено фактична його вартість.
Відповідно до п. 6.2 ГОСТ 29093-91 ("Зонты. Общие технические условия"), термін зберігання парасольок 24 місяці від дня їх виготовлення. В Україну ж спірні парасольки були ввезені у травні - вересні 1998 року, а вилучені слідчим Управління СБ України у Вінницькій області –02, 05, 06, 12 та 15 березня 2001 року, тобто через 2 роки і 5 місяців з часу їх ввезення в Україну. В той же час, ні в матеріалах кримінальної справи, яка була досліджена судом першої інстанції, ні в матеріалах господарської справи немає даних про те, що під час ввезення на митну територію України парасольок митним органам України були надані сертифікати якості та відповідності на товар із зазначенням дати виготовлення. Такі докази не були надані і суду апеляційної інстанції при перегляді справи.
Таким чином, при вилученні слідчим відділом УСБУ з митного ліцензійного складу ПІКП "Контакт" парасольок, їх термін зберігання закінчився, що в свою чергу могло призвести до втрати відповідних фізичних властивостей та морального старіння.
З огляду на викладене, встановлення фактичної вартості товару на момент ввезення його на митну територію України є неможливим, і як наслідок неможливим є встановлення суми матеріальної шкоди.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Частинами 1,2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
З врахуванням вищевикладених обставин справи, колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_6 не надано доказів порушення її прав як приватного підприємця та понесення нею збитків в сумі 2 058 496 грн., а отже господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив їй з цих підстав у задоволенні позову при стягненні збитків та відшкодування шкоди у вказаній сумі.
Судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Рішення господарського суду Вінницької області від 18.02.2010р. у справі №11/190-09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для скасування вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 18 лютого 2010 року у справі №11/190-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_6 - без задоволення.
2. Справу №11/190-09 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя
судді:
віддрук. 9 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - 6 - відповідачам
7 - прокуратурі Вінницької області
8 - прокурору Житомирської області
9 - в наряд