У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

                  27 травня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого -  Ігнатюк Б.Ю.

суддів –  Фазикош Г.В., Мацунича М.В.

при секретарі – Коновчук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород  справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 9 березня 2010 року по справі за позовом комунального підприємства «Ужгородліфт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за технічне обслуговування та ремонт ліфта ,-

                                  В С Т А Н О В И Л А:  

Зазначеним рішенням змінений позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 в користь КП «Ужгородліфт» 611 грн.41 коп. за надані послуги по ремонту та технічному обслуговуванню ліфта, а також судові витрати по справі.

Відповідач оскаржив це рішення в апеляційному порядку, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні  позову.

Апеляційна скарга мотивована невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального права.

В судовому засіданні апелянт скаргу з наведених підстав підтримав.

Представники позивача вважали, що підстав для задоволення скарги немає.

Заслухавши доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи змінені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу надаються послуги по користуванню ліфтом, оскільки він проживає на другому поверсі багатоповерхового будинку і має заборгованість по оплаті цих послуг за період з 1 грудня 2006 року по 1 грудня 2009 року в сумі 611 грн.41 коп.

Доводи апеляції зводяться до твердження того, що апелянт не користується ліфтом, між ним та позивачем немає договору, який є обов’язковим відповідно до ст.19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Зазначені доводи не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Факт наявності ліфта в будинку де проживає відповідач та проживання його на другому поверсі цього будинку є безспірними.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних відносин здійснюються виключно на договірних засадах. Тобто, якщо між учасниками цих відносин укладено договори, то ці відносини регулюються виключно умовами, які зазначені в договорі. В даному випадку договору як такого між сторонами немає і тому відносини між ними регулюються на підставі інших нормативно-правових актів.

Так, відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, а відповідно до ч.4 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно п.2 ч.1 ст.13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій / ... утримання ліфтів ... тощо/, а відповідно до п.2  ч.«а» ст.28 ЗУ «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, встановлених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади.

В матеріалах справи є рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради про встановлення тарифів на послуги з технічного обслуговуванню ліфтів, які надаються КП «Ужгородліфт» мешканцям будинків, що обладнані ліфтом, без урахування крайньої нижньої  зупинки ліфта /а.с.5/. З врахуванням зазначених вище норм права, це рішення виконкому Ужгородської міськради є актом органу місцевого самоврядування яке тягне за собою виникнення певних прав та обов’язків як зазначеного в ньому комунального підприємства так і громадян, які проживають в будинках, обладнаних ліфтом крім тих, які проживають на крайній нижній зупинці ліфта. В даному випадку відповідач проживає на другому поверсі багатоповерхового будинку, який не є крайньою нижньою зупинкою ліфта і тому він зобов’язаний проводити оплату за послуги по технічному обслуговуванню ліфта як і всі інші мешканці його та вищих поверхів, незалежно від того користуються вони ним чи ні.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Керуючись ст.ст.307, 308,314  ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 9 березня 2010 року по даній справі залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:        

    Судді :