РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

28 квітня 2010  року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Адаменко О.Г.

                                                       Суддів Руснак А.П.

Кірюхіної М.А.

                                           При секретарі Фабінській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом  ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права  власності, за апеляційною скаргою Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Джанкойського міськрайонного суду  Автономної Республіки Крим від 24 червня 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

     У червні 2008 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулись до суду  з позовом до ОСОБА_8 про визнання дійсним договору  купівлі-продажу житлового  будинку АДРЕСА_1 та визнання за ними в рівних частках права власності на даний будинок.

     Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 червня 2008 року вони за договором купівлі-продажу придбали у відповідача зазначений вище будинок, що належав йому на праві власності на підставі рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим  від 27 квітня 2007 року. Вони повністю сплатили ОСОБА_8  обумовлену договором суму за продане їм майно, проте,  оформити договір купівлі-продажу  в нотаріальній конторі не можуть, оскільки відповідач не бажає отримувати  державний акт на право власності на земельну ділянку.  

     Рішенням Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим  від 24 червня 2008 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового  АДРЕСА_1, укладений  між ОСОБА_8 з однієї сторони  і ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з другої сторони. За ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 визнано  право власності на житловий  АДРЕСА_1 в рівних частках.

     Рішення суду сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили 25 липня 2008 року.

     Проте, з апеляційною скаргою на дане рішення суду в інтересах держави в особі Джанкойської міської ради звернувся Джанкойський міжрайонний прокурор Автономної Республіки Крим.

     В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

     Зокрема,  прокурор зазначає, що  суд без достатніх підстав застосував до спірних правовідносин   частину 2 статті 220 Цивільного кодексу  України, а також не врахував, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

     Крім того, суд розглянув справу у день надходження позовної заяви до суду без проведення необхідної досудової підготовки, а також не здійснив фіксування судового процесу технічними засобами.

     У письмових запереченнях позивачі просили відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін.

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання,  дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з   того, що  між позивачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з однієї сторони і  відповідачем  ОСОБА_8 з другої сторони  20.06.2008 року був укладений договір купівлі-продажу  житлового  будинку АДРЕСА_1. Позивачі повністю виконали свої зобов’язання за даним договором, передавши відповідачу обумовлену договором суму вартості будинку. Проте, відповідач не бажає оформлювати державний акт на право власності на земельну ділянку, а тому оформити договір купівлі-продажу будинку нотаріально позивачі не можуть.

     З даним висновком суду   не     погоджується колегія суддів, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.

     Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

     Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

     Обґрунтованим  є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

     Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна  укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

     Згідно з вимогами частини 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

     Відповідно до вимог ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

     Норма частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу України не застосовується до договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки моментом укладення такого договору є момент його державної реєстрації, а не нотаріального посвідчення.

     Оскільки договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між сторонами, крім нотаріального посвідчення підлягає державній реєстрації, він не може бути визнаний дійсним на підставі частини 2 ст. 220 Цивільного кодексу  України.

     Отже, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним не підлягають задоволенню.

     Відповідно до вимог частини 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

     Оскільки підстав для задоволення позовних вимог про визнання угоди дійсною немає, вимоги позивачів про визнання за ними права власності на придбане за цією угодою майно також не підлягають задоволенню.

     За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення  про відмову у задоволенні позову.

Згідно з вимогами  ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України з позивачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи апеляційним судом в сумі 75 грн. з кожного, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи апеляційним судом в сумі 40 грн. з кожного.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307,  пунктом 4 частини 1 ст. 309, ст. ст. 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

     Апеляційну скаргу Джанкойського міжрайонного прокурора Автономної Республіки  Крим задовольнити.

     Рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим  від 24 червня 2008 року скасувати.

     Ухвалити у справі нове рішення.

     У задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права  власності відмовити.

     Стягнути з  ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7  на користь держави судовий збір в сумі 75 грн. з кожного і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 40 грн. з кожного.

     Рішення  апеляційного суду набирає законної сили з моменту його  проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо  до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним  законної сили.

     Судді: