УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
Суддів Синельщікової О.В.
Руснак А.П.
При секретарі Амельченко М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2009 року про забезпечення позову,
ВСТАНОВИЛА:
Відкрите акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, подавши при цьому заяву про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідачів в праві виїзду за межу України, а також накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачам.
Ухвалою судді Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2009 року було задоволено заяву ВАТ «Ерсте Банк» про забезпечення позову. Накладено арешт на майно або грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на суму заявлених позовних вимог 20569 грн. 12 коп., а також тимчасово обмежено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у цій справі.
На дану ухвалу ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування ухвали суду і постановлення нової ухвали про відмову у забезпеченні позову з посиланням на невідповідність ухвали нормам матеріального і процесуального права.
Зокрема, відповідач зазначає, що суд не вказав на яке саме майно і на які кошти має бути накладений арешт, і тим самим фактично наклав його всупереч вимогам ст. 152 ЦПК України на заробітну плату відповідачів і на предмети, що швидко псуються.
Крім того, забезпечивши позов шляхом тимчасового обмеження відповідачів в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до закінчення провадження у справі, суд порушив вимог ст. 33 Конституції України, Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву ВАТ «Ерсте Банк» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6, на суму заявлених позовних вимог, а саме 20569 грн. 12 коп., а також шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття цих заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду і керувався ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».
Згідно з частиною 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Частиною 2 ст. 152 ЦПК України передбачено, що у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти відповідачів в межах суми позову, оскільки такий спосіб забезпечення позову передбачений законом, є співмірним заявленим позовним вимогам, і його невжиття дійсно може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ВАТ «Ерсте Банк» про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по кредиту в сумі 20569,12 грн.
Доводи відповідача, що суд при застосуванні арешту як способу забезпечення позову порушив вимоги частин 4 і 5 ст. 152 ЦПК України, є необґрунтованими, оскільки оскаржуваною ухвалою арешт на заробітну плату відповідачів і належні їм предмети, що швидко псуються, не накладався. Відповідно до вимог частини 9 ст. 153 КЗпП України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Накладення арешту на майно відповідача здійснюється державним виконавцем відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог закону, в тому числі і частин 4 і 5 ст. 152 ЦПК України.
Отже, в частині застосування до відповідачів арешту як заходу забезпечення позову ухвала постановлена з додержанням вимог закону, а тому колегія суддів, відповідно до пункту 1 ст. 312 ЦПК України, залишає її без змін.
В той же час колегія суддів не може погодитися з ухвалою суду в частині задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідачів в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у цій справі, оскільки це питання вирішено з порушенням норм процесуального права.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною 2 і пунктом 8 частини 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо щодо нього подано цивільний позов до суду – до закінчення провадження у справі.
Виконання даного закону покладено на відповідні служби в органах внутрішніх справ та Державної прикордонної служби України.
Відповідно до вимог частини 2 ст. 8 цього ж Закону у разі відмови громадянину України у виїзді за кордон з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6-8 частини першої статті 6 цього Закону, він може оскаржити цю дію у судовому порядку за місцем свого проживання.
Пунктом 4 частини 1 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу» передбачено, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право не пропускати через державний кордон України осіб, яким за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Отже, взагалі застосування тимчасового обмеження громадянина у виїзді за кордон у випадку, якщо до нього пред’явлено цивільний позов до суду, не суперечить вимогам ст. 33 Конституції України, Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».
Проте, застосовуючи цей захід до відповідачів на підставі ст. 151, 152 ЦПК України як спосіб забезпечення позову ВАТ «Ерсте Банк» до відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд не врахував, що відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішення про стягнення з боржника грошової суми можуть бути лише звернення стягнення на майно боржника і звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника.
Таким чином, виїзд відповідачів за межі Україні при застосуванні до них такого виду забезпечення позову як арешт майна і грошових коштів не може утруднити виконання рішення суду про стягнення з них грошової суми або зробити неможливим виконання цього рішення. Отже, передбачені частиною 3 ст. 151 ЦПК України підстави для задоволення заяви банку про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідачів в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у справі відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду в цій частині, відповідно до вимог пункту 2 ст. 312 ЦПК України, підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідачів в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2009 року в частині задоволення заяви ВАТ «Ерсте Банк» про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у справі скасувати.
Постановити в цій частині нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ВАТ «Ерсте Банк» про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до закінчення провадження у справі.
В частині задоволення заяви ВАТ «Ерсте Банк» про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти відповідачів в межах суми позову ухвалу Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді: