ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"17" серпня 2006 р. | Справа № 11/157-06-4367А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Картере В.І.
суддів: Пироговського В.Т., Жекова В.І.
при секретарі судового засідання –Павловій Н.Ю.
за участю представників:
від прокуратури –Дондов В.К.
від позивача –Кіндяк Н.В.,
від відповідача –Паламарчук Д.М., Стукаленко І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Одеської області від 19.06.06р.
по справі № 11/157-06-4367А
за позовом Прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ТОВ „Агропромсервіс”
про стягнення штрафних санкцій в сумі 2 906,25 грн.
В С Т А Н О В И В:
Прокурор м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Агропромсервіс” про стягнення штрафних санкцій у сумі2 906,25 грн. за недотримання у 2004р. нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Постановою господарського суду Одеської області від 19.06.06р. (суддя Власова С.Г.) у задоволені позову відмовлено.
Рішення обґрунтоване тим, що відповідач у 2004р., відповідно до нормативу, передбаченому ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, створив одне робоче місце для працевлаштування інваліда та проінформував про це районний центр зайнятості, але органи, на яких відповідно до приписів ст.18 цього ж Закону покладено обов’язок підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, не направляли на підприємство інвалідів.
Не погоджуючись із судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що в порушення приписів пунктів 3 «Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95р. за №314, відповідач не розробив заходи щодо створення робочого місця для інвалідів, не створив комісію за участю МСЕК для атестації робочого місця, що на думку позивача свідчить про наявність вини відповідача у недотриманні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів передбаченого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій, передбачених ст. 20 цього ж Закону.
Відповідач у заперечення на апеляційну скаргу наполягає на відсутності його вини у недотримання нормативу для працевлаштування інвалідів у 2004р. і просить залишити оскаржену постанову без змін.
Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, та проаналізувавши на підставі встановлених у справі фактичних обставин, правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні»зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві, якщо працює від 8 до 15 чоловік –у кількості 1 робочого місця.
Частиною 1 ст.20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання),установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі —Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Отже, законодавство зобов'язує відповідача, згідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004р. (форма № 10-ПІ), середньо облікова чисельність працюючих на підприємстві за 2004р. склала 16 осіб, і відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні»підприємство було зобов’язано створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліду.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 2004р. щомісяця звертався до місцевого центру зайнятості зі звітами (форма№3-ПН), в яких була відображена наявність робочого місця для працевлаштування інваліда.
Зазначене підтверджується й листом Савранського районного центру зайнятості Одеської області від 22.07.05р. №173, з якого вбачається, що протягом 2004р. відповідачем до Савранського районного центру зайнятості надавалися звіти за формою №3-ПН, в яких було зазначено про наявність на підприємстві вакансії техпрацівника для працевлаштування інваліда, однак на заявлену вакансію Савранський РЦЗ інваліда не направляв у зв’язку з відсутністю даної категорії громадян на обліку.
Вказані обставини свідчать про те, що саме відсутність інвалідів на обліку в державній службі зайнятості в 2004 році унеможливлювала виконання відповідачем нормативу з працевлаштування інвалідів, внаслідок чого місцевий суд дійшов правомірного висновку щодо відсутності вини відповідача в невиконанні нормативу та з цих підстав обґрунтовано відмовив у задоволенні заявленого позову.
Окремо слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства у 2004р. відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів наступала у разі наявності вини господарюючого суб’єкта, що в даному випадку не доведено наявними доказами.
Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання скаржника на не проведення відповідачем належним чином атестації робочого місця, відносно якого було надано вакансії Савранському районному центру зайнятості для працевлаштування інваліда, оскільки недотримання відповідачем нормативу з працевлаштування інвалідів зумовлено не цією обставиною а відсутністю у центрі зайнятості інвалідів, які могли бути направлені для працевлаштування у ТОВ «Агропромсервіс»у 2004р.
З урахуванням викладеного підстави для скасування або зміни оскарженого рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 150, 160, 162, 198, 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
Постанову господарського суду Одеської області від 19.06.06р. по справі №11/157-06-4367А залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала в порядку ст.254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач : В.І. Картере
Судді: В. Т Пироговський
В.І. Жеков