АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22- 1626 2010 року                          Головуючий у 1-й інстанції  Павелко І.Л. категорія - 53                                                           Доповідач С.А.Кіселик

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І  М  Е  Н  Е  М    У  К  Р  А  Ї  Н  И

12  травня  2010 року        

Колегія  суддів  судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого  судді : Кіселика С А ,

суддів : Франко В А , Суржика М.М.

при секретарі Демешко Л.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами  ОСОБА_3  та  ПП  ОСОБА_5  на рішення   Кіровського  районного суду  міста Кіровограда від  02 березня  2010  року,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А  :

В вересні 2009 року  ОСОБА_3  звернувся  до суду з позовом до  Приватного  підприємця  ОСОБА_5  про  стягнення  середньомісячної  заробітної  плати  за  час  не  проведення  розрахунку  та  відшкодування  завданої  цим  моральної  шкоди.

Позивач  просив  визнати  дії  Приватного  підприємця  ОСОБА_5  по  не проведенню  розрахунку  за  період  невиплати  розрахунків  протиправними  та  стягнути  з  ОСОБА_5  середньомісячну  заробітну  плату  за  весь  період  не проведення  розрахунку  в  розмірі  6273 грн. 55 коп.  і  компенсацію  завданої  моральної  шкоди  в  розмірі  22680  грн.

Обґрунтовуючи  свої  вимоги  позивач  зазначив,  що  рішенням  Кіровського  районного  суду  міста  Кіровограда  від 07.07.2007  року  частково  задоволено  позовні  вимоги  по  справі  № 2-1293/09    і  відповідно  до  цього  рішення  стягнуто  з  ОСОБА_5  на  користь  ОСОБА_3  заборгованість  по  остаточному  розрахунку,  після  звільнення  позивача  з  роботи,   в  сумі 1250  грн.  та  моральну  шкоду  в сумі 500 грн.  Рішення  суду  виконано  11.08.2009  року,  а  отже за  весь  період  з  29 вересня 2008 року - з  дня  звільнення  з  роботи  і  по  11.08.2009  року,  відповідно  до  вимог  ст. 117  КЗпП  України  відповідач  зобов’язаний  сплатити  позивачу  середній  заробіток  за  час  затримки  остаточного  розрахунку.

Крім  того  позивач  зазначив,  що  діями  відповідача  позивачу  завдано  моральної  шкоди, яка  полягає  у моральних  стражданнях  пов’язаних  із  відстоюванням  порушених  прав  та  примушуванню  відповідача  у  судовому  порядку  проводити  розрахунок,  та  залучати  до  даних  дій  державну  виконавчу  службу,  що  призвело  до  необхідності  змінювати  звичайний  порядок  життя.    

Рішенням  Кіровського  районного  суду міста  Кіровограда позов  задоволено частково,  та  стягнуто  з приватного  підприємця  ОСОБА_5  на  користь  ОСОБА_3  середній  заробіток  за  час  затримки  по  день  фактичного  розрахунку  в розмірі  6273  грн. 55 коп.,    моральну  шкоду в  сумі  300 грн.,  судовий  збір  в сумі 60  грн. 50  коп.  та  витрати  на  інформаційно  технічне  забезпечення  в  розмірі  30  грн.  В  задоволенні  інших  вимог  відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням суду позивач  просить  його  в  частині  зобов’язання  стягнення  з  ОСОБА_5  моральної  шкоди  в сумі  300 грн.  скасувати  та  постановити  в  цій  частині  нове  рішення,  яким  стягнути  із  відповідача  компенсацію  моральної  шкоди  в сумі  22680  грн.  

Апелянт  вважає,  що  судом порушені норми  процесуального права. Зокрема   апелянт  зазначив,  що  судом  порушено  вимоги ч.1 та ч.3  ст.  213  ЦПК  України,  а  саме   в  оскаржуваному  рішенні  не  наведено  жодного  аргументу  на  спростування  наведених  в поясненнях  розрахунків  розміру  моральної  шкоди.

В  свою  чергу  відповідач  не  погодившись  із  рішенням  суду  першої  інстанції  просить  його  скасувати  та  постановити  нове  рішення, яким  в позові  відмовити.

Апелянт  вважає,  що  судом  порушено  норми  матеріального  та  процесуального  права,  а  висновки  суду  не  відповідають  обставинам  справи.

Зокрема  відповідач   зазначив,  що  суд  безпідставно  не  взяв  до  уваги  листи,  відповідача  якими  він  повідомляв  позивача  про  необхідність  з’явитися  до  відповідача  для  розрахунку.  Суд  не  звернув  увагу  те,  що  повивач  у  день  звільнення  не  працював,  а отже  остаточний  розрахунок  мав  проводитися  наступного  дня  після    звернення   ОСОБА_3 з  приводу  розрахунку,  однак  позивач  після  звільнення  будь  яких  вимог  про  розрахунок  не  пред’являв.  Крім  того  судом  неправильно  визначено  середню  заробітну  плату  яка  підлягає  стягненню.  Неправильного  висновку  дійшов  суд  і  щодо  наявності  підстав  для  стягнення  моральної  шкоди,  оскільки  рішенням    Кіровського  районного  суду  міста  Кіровограда  від 07.07.2007  року  моральна  шкода  з відповідача  на  користь  позивача  з приводу  несвоєчасного  розрахунку  при  звільнені  вже  була  стягнута.

Заслухавши  доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скаргах  доводи, колегія  суддів  Судової палати у цивільних  справах  Апеляційного суду Кіровоградської області  дійшла висновку, що апеляційна скарга  ОСОБА_3  задоволенню  не  підлягає,  а апеляційна скарга  ОСОБА_5  підлягає  частковому  задоволенню,   а  отже  рішення  суду підлягає скасуванню  із наступних  підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК  України, рішення  повинно бути  законним і обґрунтованим.

В п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення  у  цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Натомість  суд  першої  інстанції  вирішив справу  з  порушенням норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин,  а  саме  не  застосував  норми  які  мали  бути  застосовані  та  не  правильно витлумачив   застосовані норми  матеріального  права.

Задовольняючи  позов  в  частині  стягнення    середнього  заробітку  за  час  затримки  розрахунку  при  звільнені  суд  першої  інстанції  дійшов  правильного  висновку,  що  правовідносини,  які  виникли  між  сторонами  регулюються   частиною 1 статті  117  КЗпП  України.

В  той  же  час  судом  першої  інстанції  неправильно  визначено  період  за  який  має  бути  проведено  стягнення  та  сума  яка  підлягає  стягненню.

Згідно  частини 1  статті  116  КЗпП  України,  при  звільненні  працівника  виплата  всіх  сум,  що  належать  йому  від  підприємства, установи,  організації, проводиться  в  день  звільнення,  якщо  працівник  в день  звільнення  не  працював,  то  зазначені  суми  мають  бути  виплачені  не  пізніше  наступного  дня  після  пред’явлення  звільненим  працівником  вимоги  про  розрахунок. Про  нараховані  суми,  належні  працівникові  при  звільненні, власник  або  уповноважений  ним  орган  повинен  письмово  повідомити  працівника  перед  виплатою  зазначених  сум.  

Апеляційним судом на підставі досліджених доказів встановлені наступні обставини.

Позивач  працював  у  ПП  ОСОБА_5  з  28.02.2006  року  по  29.09.2008  року. Звільнення  відбулося  за  ст. 39  КЗпП  України  з   ініціативи  працівника  у зв’язку  з  інвалідністю.

У  день  звільнення  ОСОБА_3  знаходився  на  лікарняному,  тобто  не  працював. А  отже,  у  відповідності  до ч.1 ст. 116  КЗпП  України  період  за  який  має  бути  стягнуто  середній  заробіток  має  починатися  з  наступного  дня  після  пред’явлення  звільненим  працівником  вимоги  про  розрахунок.

Позивач  пояснює,  що  він  в  усній  формі  звертався  до  відповідача  за  розрахунком,  однак  даний  факт  відповідач  заперечує.

Будь  яких  інших  доказів  звернення  позивача   безпосередньо   до  відповідача  за  розрахунком  суду  не  надано.

Таким  чином,  колегія  суддів  дійшла  висновку,  що  за  таких  умов,  днем  початку  періоду  за  який  має  бути  проведено  стягнення  середньої  заробітної  плати, є  наступний  день  після  звернення  позивача  до  суду   із  позовом  про  виплату  розрахунку   по  звільненню  та  стягненню  моральної  шкоди.

Оскільки  такий  позов  ОСОБА_3  до  Кіровського  районного  суду  було  подано  03  листопада  2008  року  то  днем  початку  періоду  за  який  має  бути  проведено  стягнення  середньої  заробітної  плати  є  04 листопада  2008  року,  а  днем  закінчення  цього   періоду  день,  що  передує  дню  остаточного  розрахунку,  тобто  10.08.2009  року.  А  отже,  період  за  який  має  бути  проведено  стягнення  середньої  заробітної  плати  становить  195  робочих  днів.

Визначаючи  суму,  що  підлягає  стягненню,  судом  першої  інстанції  не  було  застосовано   положення  Постанови  Кабінету  Міністрів  України  від 08 лютого  1995  року  № 100  « Про  затвердження  Порядку обчислення  середньої  заробітної  плати» (далі  по  тексту  Постанова).

Згідно  абзаців 3  та 4 п.2 розділу ІІ Постанови,  у  вищезазначеному  випадку, середньомісячна  заробітна  плата  обчислюється  виходячи  з  виплат  за  останні  2  календарні  місяці  роботи,  що  передують  події,  з  якою  пов’язана  відповідна  виплата.

Якщо  протягом  останніх  двох  місяців  працівник  не  працював,  середня  заробітна  плата  обчислюється  виходячи  з  виплат  за  попередні  два  місяці  роботи.

Пунктом 8  розділу ІV Постанови,  нарахування  виплат,  що  обчислюються  із  середньої  заробітної  плати  за  останні  два  місяці  роботи,  провадяться  шляхом  множення  середньоденного (годинного)  заробітку  на  число  робочих  днів/годин.

Останніми  повними  відпрацьованими  відповідачем місяцями  є  травень  та  червень 2008 року.  За  ці  два  місяці   позивачу  нарахована  заробітна  плата у сумі  1050  грн.  Відпрацьовано  в  травні  та  червні  2008  року  40  робочих  днів.  Таким  чином  середньоденна  заробітна  плата  складає  (1050 грн. :  40  робочих  днів) =  26 грн. 25  коп.  А  отже,  сума,  що  підлягає  стягненню  становить  (26 грн. 25 коп. х  195  днів) = 5118 грн. 75 коп.,  а  не   6273  грн. 55  коп.,  які  вирахувані  не  у відповідності  до  Закону.

Безпідставним  знаходить колегія суддів   і  рішення  суду  щодо  стягнення  моральної  шкоди.

Статтею 237 -1 КЗпП України  передбачається  відшкодування  власником  або  уповноваженим  ним органом  працівникові  моральної  шкоди.  Відшкодування  такої  шкоди  провадиться  тоді, коли  порушення  його  законних  прав  призвели  до  моральних  страждань, втрати  нормальних  життєвих  зв’язків  і  вимагають  від нього  додаткових  зусиль  для  організації  свого  життя.

Моральна  шкода  відшкодовується  робітникові  безпосередньо  роботодавцем  за  таких  умов:  наявність  факту  порушення  роботодавцем  законних  прав працівника;  у разі  виникнення  у працівника  моральних  страждань, або  втрати   нормальних  життєвих  зв’язків, або  виникнення  необхідності  для  працівника  додаткових  зусиль  для організації  свого  життя; за  наявності  причинного   зв’язку  між  попередніми  умовами.

Відповідно  до  позовних  вимог  ОСОБА_3  просить  відшкодувати  моральну  шкоду  яку  йому  спричинено  затримкою  своєчасного  розрахунку  при  звільнені  при цьому  посилається  на  моральні  страждання  які  обумовлені  і пов’язані  із  відстоюванням  порушених  прав  та  примушуванням  відповідача  у  судовому  порядку  проводити  розрахунок,  і  залучати  до  даних  дій  державну  виконавчу  службу,  що  призвело  до  необхідності  змінювати  звичайний  порядок  його  життя.

Однак  позивачем,  у  відповідності  до  вимог  ст.  60 ЦПК  України, не  надано  доказів,  щодо  необхідності зміни позивачем звичайного  порядку  його  життя, а  відстоювання  ним  порушених, на  його погляд,  прав  та  примушування  відповідача  у  судовому  порядку  проводити   із  ним  розрахунок, і  залучати  до  даних  дій  державну  виконавчу  службу,  колегія  суддів  не  вбачає  обставинами,  які  в  розумінні  вимог  ст. 237-І  КЗпП  України  є  моральною  шкодою.

Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов  задовольнити  частково.

На підставі  ст. 116, 117, 237-І КЗпП України,  Постанови  Кабінету  Міністрів  України  від 08 лютого  1995  року  № 100  « Про  затвердження  Порядку обчислення  середньої  заробітної  плати»  та керуючись ст.ст. 60,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-

В  И  Р  І  Ш  И  Л  А :

Апеляційну  скаргу  ОСОБА_3  відхилити.

Апеляційну  скаргу  ОСОБА_5  задовольнити  частково.

Рішення  Кіровського  районного  суду міста Кіровограда  від  02  березня 2010 року скасувати.

Позов  ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути  з   ОСОБА_5  на  користь  ОСОБА_3  середній  заробіток  за  час  затримки  розрахунку  при  звільнені в сумі 5118  грн. 75  коп.  без  врахування   обов’язкових  платежів.

В  іншій  частині  в  позові  відмовити.

Стягнути  з  ОСОБА_5  на  користь  держави  державне  мито  в  сумі  51 грн.  та  витрати  на  інформаційно -  технічне  забезпечення  в  сумі  30  грн.  

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді :